Напружені дні волинської бригади на фронті. Репортаж канадського медіа
Минуло вже три дні і три ночі, коли бійці Волинської бригади ТрО «Космос», «Пумба», «Степ», «Кракен» і «Інженер», лідер цієї невеликої роти, безжально обстрілювали окопи зі свого блискучого 120-мм міномета посеред величезного соснового лісу на східному фронті.
Точне місцезнаходження повинно триматися в таємниці, як і особи цих солдатів, – пише франкомовне канадське видання L'actualité.
П’ятеро українських військових віком від 24 до 46 років є добровольцями 100-ї бригади територіальної оборони. Офіційно це формування було засноване у 2018 році, але фактично почало діяти лише в перші дні російського вторгнення, 18 місяців тому.
До лютого 2022 року ці військові були інженерами, менеджерами з продажу, водіями великовантажних автомобілів тощо. Зараз вони дислокуються на одному з найбільш небезпечних і активних ділянок на лінії фронту – у Луганській області. Ця територія була місцем запеклої боротьбою між росіянами та українцями протягом кількох місяців, задовго до початку українського контрнаступу наприкінці весни.
Контрнаступ чи ні, але на лінії фронту бойові дії не слабшають. І цивільні також платять високу ціну. Цього вівторка 17 людей (в тому числі дитина) загинули і близько тридцяти отримали поранення внаслідок падіння ракети С-300 на невеликий ринок у Костянтинівці, приблизно за двадцять кілометрів від Бахмутського фронту.
Дорога до схованки Космоса та його чотирьох братів по зброї – це не туристична подорож. До їхнього лігва нас веде офіцер мінометних батарей бригади Олександр, він же «Мороз». Майже годинна ризикована мандрівка на позашляховику піщаними коліями з глибокими ровами, що петляють під величезними соснами, деякі з яких наполовину обвуглені.
Подекуди на узбіччях лежать обгорілі та поіржавілі туші техніки.
39-річний Олександр з шоломом на голеній голові, нижня частина його обличчя покрита рудою бородою, а під бронежилетом – мокра футболка. Він постійно намагається не загрузнути, особливо на крутих ділянках. Іноді шоломи стукають об стелю, коли його 4х4 перестрибує через купину.
Нічого спільного з гладкими, як оксамит, європейськими магістралями, якими він їздив до війни, сидячи за кермом свого напівпричепа, слухаючи музику.
«Уявіть, як це буде виглядати незабаром, коли почнуться осінні дощі», — каже він, возячись з кермом і важелем коробки передач, до якого притиснуто його автомат.
Попри ледь опущені вікна та стогін напруженого двигуна чутно глухі звуки бомбардувань, що наближаються та відходять. У дорозі ні в якому разі не варто затримуватися і тим більше зупинятися, особливо на рідкісних відкритих ділянках, де українську техніку можуть побачити ворожі розвідувальні безпілотники, а потім обстріляти артилерією.
Також не варто виходити за межі цих стежок, позначених кольоровими стрічками, інакше ви ризикуєте наступити на міну.
Коли прибули до мінометної позиції, нам довелося рухатися вперед бігом протягом кількох хвилин посеред кущів, завжди під деревами. Лише в останню мить ми бачимо крите колодами та гілками укриття, яке служить місцем укриття для п’ятьох солдатів.
Приміщення тісне. Ледь п'ять квадратних метрів серед землі та піску. Чотири дошки, покриті спальними мішками кольору хакі, які служать ліжками, і невеликий столик.
«У найкращому випадку нам вдається спати п’ять годин по черзі, — наголошує Степ, уболівальник хокею та «Монреаль Канадієнс», — але не «Сенаторс», — весело додає він.
Бо ночі в цьому лісі нелегкі. Обстріли російської артилерії та авіації ніколи не припиняються, сказав він, вказуючи на скручені уламки ракети, що впала неподалік. А ще є дрони-камікадзе.
«Вони стріляють постійно, навіть хаотично, тому що знають, що в цьому секторі ведуться операції. Нам часто щастило, тому треба постукати по дереву», — продовжує він, забобоно кладучи руку на дошки, що оточують вхід до їхньої нори.
Усередині цієї траншеї, освітленої блідо-зеленим світлом, Олександр і Пумба спостерігають зображення на планшеті, зроблені невеликим безпілотником спостереження та отримані за допомогою супутникової антени.
«Розвідники помітили російську траншею за чотири кілометри звідси і дали нам її (географічні) координати. Це наша ціль, там...»
Через кілька секунд четверо солдатів стрибнули до свого міномета, який стояв поруч і був прихований під дерев’яним каркасом, покритим маскувальною сіткою. Роблять коригування стрільби, піднімають імпровізований дах, засовують снаряд у трубу, потім відступають, притиснувши пальці до вух. Щойно снаряд був спрямований до цілі, здригнувши землю, у хмарі диму, кришка була закрита.
Їм доведеться спробувати двічі, перш ніж з’явиться відеопідтвердження того, що «ціль» досягнуто. Шестеро чоловіків можуть перевести дух.
Вони пояснюють, що вони більш уразливі під час нічних місій через полум'я, що виходить із гармати, яке може видати їх присутність.
«Те саме взимку», — додає Степ.
Опалення наших укриттів може призвести до того, що ми станемо ціллю. У цій війні все складно…»
Тож він посилає меседж тим, хто вважає, що цей контрнаступ йде недостатньо швидко:
«Ідіть сюди, ви побачите…»
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
У Луцьку напередодні Великодня чоловік тричі згрішив у чужому квітнику (відео)
У центрі Луцька відкрили кафе зі сценою на даху (фото)
У Луцькому зоопарку відвідувачів чекає сюрприз: який саме (фото)
Слухали російську попсу і посилали нах*й: у Ковелі – конфлікт між переселенцями та місцевими (відео)
Яким був проспект Волі у Луцьку у 1960-х (фото)
