У пам'ять про побратимів: боєць Сергій Чуріков поділився відвертою історією з війни

Бізнесмен, громадський активіст та волонтер Сергій Чуріков, який зараз перебуває у лавах ЗСУ, розповів щемку історію про побратимів, які загинули, – Ігоря Кузьмича та Дмитра Бісюка. 

Йдеться про події наприкінці зими.   

«Випав сніг. Такий рясний. Лапатий. Засипав все. Окопи. Траншеї. Коли йде такий сніг, дрони не літають. Орки скористались погодою і прорвались в траншеї біля дороги життя. Наш підрозділ разом з іншими мав стабілізувати положення. Ми назвали це «холодні ноги». Не тому що ноги там відморожували, а тому що так ми називали кладовище з видом на Бахмут, через яке ми висувались на позиції.

Проходиш кладовище, йдеш далі, траншеї, перебігаєш дорогу, ще трошки – і ти знову в траншеях. Важко перебираєш ногами в каші з снігу, води, бруду. Ще до дороги ти мокрий по самі яйця. Доходиш до місця, де потрібно швидко перебігати, і ти вже повністю виснажений. Ну ще трошки – і на місці. Тому знаходиш сили. Перебігаєш. Швидко. Бо працює снайпер. Там має бути траншея… а її немає», – пригадує Сергій Чуріков. 

Замість траншеї – місиво з бруду, снігу, амуніції, людей і розривів. Через це утворився затор. Треба рухатись, однак попереду хтось гальмує.

«Не пам’ятаю такого щільного обстрілу. Розриви так близько, що все здається нереальним. Пробую збити коптер, який корегує по нас. Кричу: «Вперед». Пробую через рацію вияснити, чому зупинилось…. Десь має бути укриття… Ми повзли вічність – доповіли – спускаємось в траншею. Втопив рюкзак в балото і зручно вмошуєшся – треба перепочити хоч пару хвилин. Сидів би тут усе життя»

Тим часом один з бійців Кузьма виходить по рації і каже виходити вперед. 

«Він вже попереду. Він пройшов/проліз/проповз кілометри в цьому всьому перший. Лізу вперед. Дуже тісно. Коротка траншея – метрів 30. А людей 20. Кузьма пояснює замисел оборони. Один – прямо по траншеї. Другий спостерігає в теплак. Третій – по флангу і сектор поверх бруствера. Сам Кузьма трохи за нами. Залишаємо йому по максимуму гранат. Мінометний обстріл не припиняється. Ми прострілюємо час від часу свої сектори. Розрив гранати. Досить близько. До 10 м. Я розумію, що вони вже в 40-50 метрах від нас. Можуть рухатись. Вогонь з АК без терловізійного прицілу малоефективний. Хапаю американську гранату. Вона перетворилась на грязьову кульку. Запобіжник залип. Скидаю рукавицю, яка теж залипла брудом, не можу зняти той клятий запобіжник. Хвилююсь сильно, бруд усюди, який налипає як пластилін, темрява. Розумію що я не кину ту «американку». «Кузьма,  кидай «фку», – говорю заголосно. «Так, не кричи», – чую від нього. Граната. Вибух. Ще граната від Кузьми. Ще і ще…»

Перший штурм хлопці відбили. Далі відповзали на кілька метрів забити магазини та передихнути. А Кузьма все сидів на своєму рюкзаку серед сніжного болота і був готовий кинути гранату. Другий штурм відбила артилерія.

«155 калібром відпрацювали в 200 метрах від нас. Можливо, менше. Грудки землі, як м’яч, долітали до нас від вибухів... Чітко зіграла зв’язка аеророзвідки та арти. Ми чули, як вони зайшли в траншеї і почали зачищати кожен кут. Аеророзвідка виявила і скоригувала. А арта накрила. Третій штурм був перед світанком. Цього разу я не був на вогневій – моя «ротація» закінчилася. А Кузьма все кидав гранати. Побратими бачили в тепловізор, як розлітаються частини орків від вибуху. А далі ранок. Наша маленька перемога. Ми вийшли. Всі, що зайшли. Не віддавши ні сантиметра тієї траншеї. Це було майже диво. Всі зробили хорошу роботу. Але тоді Ігор зробив більше за всіх. Дуже більше», – ділиться спогадами Сергій. І додає: 

«Ніколи не забуду той ранок. Ми були такі щасливі тоді. Було майже тихо. І сніг танув під весняним сонцем. Останній сніг». 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

• У Луцьку відновили слух військовому після контузії (фото, відео)
• Комбриг волинської ТрО вручив бійцям і бійчиням нагороди (фото)
• Має 48 розмір взуття: у волинській князівській бригаді служить боєць-велетень (фото)