Кожна вишивка – історія життя: 76-річна волинська майстриня розповіла про своє захоплення (фото)
Жителька Великого Куреня, що на Волині, навчилася вишивати ще в семирічному віці. Й так до серця їй припала ця справа, що любов до вишивання жінка пронесла крізь усе своє нелегке життя. Лишень одних вишитих сорочок створила до двадцяти.
У будинку Ніни Оласюк пахне випічкою і накрохмаленими рушниками. Хата вбрана у вишивку, яку створили спраглі до роботи руки цієї жінки. Рушники, наволочки, скатертини, серветки і навіть накидки на стільчики – все це буяє різним цвітом та орнаментами, створюючи особливу атмосферу й затишок у домі, – пише газета Нове життя.
Відколи навчилася вишивати, то більше ніколи й не полишала цього заняття Ніна Оласюк. Спочатку створювала серветки, невеличкі картини. А згодом, добряче набивши руку, вишивала вже об’ємні роботи.
«Як мама давала нам копійки на обід (коли в Любешів на роботу почали ходити), то я ті гроші тратила на горень. Бо все хотілося мати багато ниток і щоб усяких кольорів (сміється, – авт.). Раніше я вміла і снувати, ткати. От тільки вже забула ту науку, якби хтось настроїв, то, може, і зараз пригадала. Колись як для вишивання треба було знєти форму, то намочували перкаль і малювали хімічним олівцем на мокрому відбиток малюнку. Також мій дядько Григор (покійний уже) вмів любу форму намалювати, то бувало, його просила», – розповідає Ніна Пилипівна.
Після 8 класів ця жінка відразу пішла на роботу – спочатку розносила пошту, потім торувала дорогою сезонних заробітків. Вісімнадцятирічною вийшла заміж за місцевого парубка. І до весілля хату вбрала у свої рамки (вишиті картини).
«То мені спочатку й не вірили, що то я сама робила. Думали, що у когось позичила, бо ж так уже їх багато було в мене», – пригадує рукодільниця.
Знаходила жінка час для вишивання, незважаючи на домашні сільські клопоти, виховання діток, будівництво хати. Усьому встигала лад давати: і двійко своїх дітей впорядковувати, і оселю прибирати, і смакоту готувати, і на полі трудитися, і на роботу ходити. А вже вечорами й ночами, коли всі домашні лягали спати, брала Ніна Пилипівна до рук голку, полотно і нитки. Барвисті вишиті килими, заквітчані простині й наволочки, оригінальні серветки та багато-багато рушників створювала вправна вишивальниця.
«Колись я з малими дітками і по єгоди в ліс їздила. То сушила їх, то з цукром перекручувала на компот і кисіль. Важко колись робили всі. Але жили дружно й багато всього було хорошого», – лине спогадами у минуле Ніна Оласюк.
Виступала ця жінка і на сцені в клубних установах, а відколи у селі звели храм, то співала і в церковному хорі. Красивий голос передався від неньки, адже вона, як розповідає Ніна Пилипівна, співала постійно.
«Що не робила мама, то все із піснею. Завше пам’ятаю її такою. Тож так і я співала ще зі школи. Їздили навіть у Луцьк виступати з дівчатами. Ой, є що згадати нам», – каже жителька Великого Куреня.
Та все ж любов до вишивання у неї переважала над усіма захопленнями. Адже, як зізнається ця мудра жінка, вона вельми вже любить вишивати. З любов’ю, молитвою і материнським теплом гаптувала й сорочки. Купити цей одяг просто, і в магазинах тепер їх від вибору до кольору, от тільки вишити власноруч – то зовсім інше. То насамперед – про любов і турботу. А має жінка семеро внучат та одинадцятеро правнуків, тож є для кого вишивати. Хоча не лише для рідних дарує свої вироби, а й для знайомих. Бо неабияк радіє, коли її вишивки приносять іншим радість.
І хоча уже в річку життя сплило 76 років, не полишає Ніна Оласюк рукоділля й нині. Попри проблеми зі здоров’ям, руки цієї жінки ще добре пам’ятають, як працювати з полотном. Бо на ньому – усе її життя, де переплелося і чорне, і червоне.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Життя після «МастерШефа»: чим зараз займається волинський кухар Віталій Наливайко та чи знайшов дівчину
У Луцьку хотіли вирощувати банани, але депутати – проти
Бойову медикиню «Пташку» з «Азовсталі» хейтять в соцмережах, бо погладшала
Луцький бренд знову одягнув Лесю Українку
На Донеччині загинув воїн з 100-ї бригади 39-річний Андрій Сливка
