На Волині жінка прихистила 80 переселенців

Галина Бушуленко із села Антонівка Луцького району у своїй оселі та хатах доньок прихистила 80 переселенців.

Про це пише газета «Вісник + К».

З початком війни пані Галина з тривогою дивилася новини, бо ж біля Києва жили родичі. Хоч не спілкувалася з ними багато часу, та переживала, щоб не опинилися в окупації.

«Я знайшла номер племінниці і просила приїжджати. Але вона відповіла, що у них все нормально, – розповідає жінка. – Та за кілька днів вона знову вийшла на зв’язок і плачучи розповіла, що на вулицях танки. За мить зібрали найнеобхідніше й рушили до нас. На дорозі біля Рівного потрапили в аварію. Ще один стрес. Машина побита, на вулиці темніє. Чоловік помчав по них, а я тим часом взялася купляти крупи, борошно, набрала консервацій і повезла у Забороль. Там будинок однієї з доньок, вона за кордоном, тож вирішили родичів поселити». 

За деякий час знайомі знайомих просили прийняти. За кілька місяців зовсім чужі люди їхали до Антонівки на Волинь. Географія їхніх місць проживання різноманітна: Бородянка, Малин – Київщина, Куп’янськ – Харківщина, Берислав і Скадовськ – Херсонщина. Був момент, коли в хаті Галини жило шістнадцять осіб, а вони з чоловіком перебралися у літню кухню. В оселі однієї доньки помістили тридцять людей, і в іншої – понад тридцять.

«Не мали на чому спати, то шукали по гуманітарках матраци, – пригадує. – Сусіди приносили, хто що мав. І одягом ділилися для дорослих та дітей. Мій зять Валік шукав і привозив все необхідне з Луцька. Керівник нашого місцевого господарства Євген Кулай безкоштовно молоко, м’ясо виписував, бо ж треба таку кількість чимось нагодувати. Ця біда нас згуртувала. А як переселенці розказували, що вони пережили, то всі плакали…» 

Найстрашнішими були березень-квітень-травень, тоді був великий наплив людей, які шукали прихистку.

Мати допомагала у селі, а доньки – за кордоном

Пані Галина не називає себе волонтеркою. Просто хотіла щиро допомогти, чим могла. У той час, як вона поселяла у вільних оселях незнайомців, її дві доньки, які живуть за кордоном, робили те саме. Алла, яка мешкає у Чехії, шукала житло та допомагала з оформленням документів біженцям з Бучі. Аня забрала в Німеччину жіночку з дітьми, які тікали з Херсонщини, а їхній голова сімейства пішов воювати з окупантами. 

Переселенці постійно відстежували новини. Коли ворога відтіснили, почали збиратися додому. Хтось мав куди, а когось чекали одні руїни… Та все одно у рідних місцях найкраще.

«Ми плакали, коли зустрічали їх, і плакали, коли роз’їжджалися, бо так прикипіли серцем до кожного, – наголошує жінка. – Була у нас молода пара. Дружина вагітна – і в такий страшний час довелося їхати до Києва народжувати. Дякувати Богу, все добре пройшло. То тепер вона постійно дзвонить, показує по відео свою донечку: «Тьотю Галю, дивіться, як ми вже підросли». Ніби з родиною говоримо. Зі святами нас обов’язково з різних куточків вітають. Колись були чужими людьми, а зараз стали найкращими подругами з деякими жінками».

Нині в Галини Леонідівни мешкає лише одна родина з Херсонщини. А про інших переселенців нагадують молоденькі саджанці магнолії. Їх подарували люди з Малина у знак вдячності за допомогу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

• Виграли грант: у Луцьку сім’я з Донеччини відкрила кав'ярню (відео)
• На Волині збудують житло для переселенців за майже 12 мільйонів євро (фото)
• В Україні створили чат-бот для переселенців