Позитив чи негатив: вплив радянської влади на розвиток Луцька (відео)
Луцький краєзнавець Олександр Котис, який нині очолює відділ охорони культурної спадщини Луцької міської ради, розповів про негативний та позитивний вплив радянської влади на сучасний Луцьк.
Про це він повідомив в інтерв’ю громадській організації «misto. перезавантаження», – пише ІА «Волинські новини».
Зміна русла річки Стир
Першою негативною зміною часів радянської влади, на думку Олександра Котиса, є зміна природного русла річки Стир, що мало поганий вплив на ландшафт та екологію.
«Там, де Гнідавське болото, радянська влада вирила величезний ставок, якого раніше не було. Природне русло проходило на ділянці між мостами на вулиці Ковельській і Шевченка, де «Нова лінія». Однак його ліквідували, спрямили між двома мостами та забудували у радянський час. Цим самим тодішня влада втрутилася в екологію місцевості, змінила природний ландшафт. До речі, цих ставків планували цілий каскад – один за одним від Гнідави. Коли ми врахуємо об’єм води в річці Стир, то побачимо, що вона погано наповнює і цей ставок, який пересихає й замулюється. Під час тепла рівень води дуже падає, і він перетворюється на болото. Однак це не природне болото, яке має свою життєдіяльність та розвивається певним чином. Якби там був каскад ставків – це було б жахливо», – вважає краєзнавець.
Ринок та електростанції під замком
Поганими ідеями радянської влади Олександр Котис вважає й розміщення ринку та електропідстанції під історичною забудовою у Старому місті
«Ринок облаштували на початку 70-х років. Спочатку він був не такий великий, там був лише центральний павільйон і два-три ряди. Але потім цей ринок неконтрольовано розростався та почав поглинати територію, яка для нього не передбачалася. Так само негативна річ – електропідстанція під замком. Тепер її перенести дуже важко. Я не уявляю, який рівень інвестицій має бути», – каже посадовець.
Він вважає, що саме ці дві точки відрізають центральну частину міста, зокрема вулицю Лесі Українки, де кипить життя, від історичної частини.
«Це стіна, яка відгороджує сучасний центр від історичних пам’яток, тому люди туди не доходять. Туди доходять або студенти, які там навчаються, або водії, які там паркуються і йдуть на базар. Щоправда, це велика тема. Неживучість Старого міста має глибше коріння, я не казав би, що тільки в цьому причина. Але базар та підстанція погіршили ситуацію», – зауважує краєзнавець.
Запуск тролейбусів
Одним з позитивних проєктів радянської влади, вважає Олександр Котис, є запуск електротранспорту в 1972-му році, коли було побудовано мережу.
«Я не думаю, що тоді влада усвідомлювала, що таке електротранспорт, який він екологічний та перспективний. Це був практичний захід, але він мав хороші наслідки для майбутнього. Завдяки цьому місто сьогодні має електротранспорт, закуповують нові тролейбуси, це все розвивається та підтримується. Якби зараз постала потреба у будівництві тролейбусної мережі в разі її відсутності, то це питання тягнулося б десятками років, бо це колосальні інвестиції. Навіть щоб замінити старі тролейбусні лінії на нові, потрібно важко працювати, не кажучи про те, аби збудувати нову мережу з нуля», – розповів краєзнавець.
Будівництво Центрального парку
Ще одним позитивом під час радянського періоду було створення центрального парку, який зберігся і нині.
«Війна завадила польській владі реалізувати сміливі ідеї на цій території, які вона мала. Тому її продовжили освоювати у радянський час. Те, що радянська влада змогла зробити центральний парк на місці осушеної в міжвоєнний період території, – це реально дуже круто. У нас дуже великий парк, з ним важко впоратися, потрібно багато ресурсів, щоб тримати його в порядку. Але місто старається це робити, багато речей виходить. Мати таку зелену зону поряд з центром міста – це великий позитив. Парк запланували ще в 50-х роках, реально його почали будувати в 60-х роках, тоді й відкрили», – зазначив Олександр Котис.
Будівництво проспекту Волі
Серед позитивних речей, на переконання краєзнавця, – будівництво центральної частини проспекту Волі до вулиці Шопена. Тоді це була вулиця Леніна.
«Тут можна закидати, що радянська влада хотіла собі зробити якусь таку вулицю, де був би обком та будиночки в стилі сталінського ампіру для номенклатури. Звичайно, їм все це було потрібно. Але водночас вони зробили архітектурно гарний відтинок вулиці, це було якісно і стильно. Так, в стилі свого часу, але це однозначно історична цікавинка. До речі, п’ять будинків є пам’ятками архітектури включно з майданом навпроти колишнього обкому, де тепер університет. І зараз цей проспект має позитивний вплив на вигляд міста, бо будинки добре збудовані, гарні», – каже Олександр Котис.
Він також розповів, що у 2000-х роках було зроблено реконструкцію цієї частини проспекту, про яку є різні відгуки. З негативних – те, що порубали великі дерева. Але з іншого боку, каже Олександр Котис, ті дерева мали негативний вплив, зокрема не було видно усієї архітектурної перспективи. Тоді ж під час реконструкції освіжили фасади, зробили клумби, ліхтарі та посадили невеличкі дерева, які дуже активно використовували у міжвоєнний період.
Створення історико-культурного заповідника
Дуже позитивним проєктом радянської влади, на думку Олександра Котиса, було створення державного історико-культурного заповідника в Старому місті. Архітектори, які над цим працювали, – Санжаров, Метельницький, Колосок.
«Спочатку заповідник планували як архітектурно-історичний. Потім його змінили на історико-культурний. Але сам факт створення історичного заповідника, де зараз найбільший комплекс пам’яток, – це мегапозитив. Це дало величезний акцент уваги міста на історичну частину. Звичайно, історична забудова була б там і так, але коли є заповідник, це означає, що держава сама робить акцент на його розвитку. Вона показує, що знає про цінність нашого міста та його історії. Я вважаю, що якби не було заповідника, сьогодні ми менше говорили б про туризм, це впливало б на культуру. Люди просто менше усвідомлювали б цінність історії, яку ми маємо», – вважає краєзнавець.
Водночас Олександр Котис звернув увагу, що в сьогоднішніх реаліях ці історичні й археологічні зони мають свої нюанси, наприклад, забудовникам дуже важко з ними працювати, адже потрібно проходити певні дозвільні процедури, потрібно забезпечити археологію, коли втручаєшся в землю.
Зазначив, що для архітектора, який планує чи переплановує, є низка обмежень. Але так має бути. Якби таких обмежень не було, то були б такі явища, як у 90-х та 2000-х роках. Ці «прищі» зараз реально дуже псують вигляд.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
