Як з'явився Палац культури міста Луцька (фото)

Однією з ключових інфраструктурних точок на культурній мапі є Палац культури міста Луцька. Великий зал у центрі міста, одна із найважливіших культурних локацій. Його історія почалася від ідеї звести кінотеатр однієї поважної єврейки, яка представляла потужну династію Глікліхів.

Про це йдеться в матеріалі ІА «Волинські новини».

Після Першої світової війни на Волині стали з’являтися нові кінотеатри. Спочатку вони нічим особливим не відрізнялися від електротеатрів, заснованих ще за царської Російської імперії. Хіба кіноапарати були сучаснішими. Та з кінця 1920-х років їх уже можна назвати повноцінними кінотеатрами, адже в прокаті з’явилися стрічки зі звуком, а самі стаціонарні приміщення вже були розраховані на кількасот місць.

Моду в кіноіндустрії з початку 1920-х років задавав Голлівуд, де на той час сконцентрувалися найбільші кінокомпанії, які не тільки знімали кіно, а й утримували власні мережі кінотеатрів. Найзначнішим проривом того часу було започаткування звукового кіно. Це сталося у 1927 році. Першим повнометражним звуковим фільмом був The jazz singer кінокомпанії Warner Brothers. Перше польське звукове кіно було створене за твором волинянки Габріелі Запольської, яка народилася неподалік Луцька. Це відома стрічка «Мораль пані Дульської». Прем'єра відбулася у березні 1930 року в Варшаві.

Найбільшим і найсучаснішим у Луцьку був кінотеатр «Сонце». Його запроєктував один із найвідоміших луцьких архітекторів міжвоєння Францішек Кокеш. Кінотеатр було заплановано на 480 місць, він мав три рівні – партер і два балкони. Перший рівень балконів – з ложами. Адміністративні кабінети, кіноапаратна, фоє, гардероб, технічні приміщення, туалети.

Ще одне творіння Кокеша мало не відставати від попередника і також стати одним із найбільших кінотеатрів Луцька. Новий кінотеатр мав називатися Polona.

Луцьк перед війною активно розвивався. Виникали нові райони, тривала забудова центральних вулиць три- та чотириповерховими торгово-офісними і житловими будівлями, також великий попит був на однородинні котеджі в сусідніх із центром районах. У місті працювала велика когорта архітекторів, які за роки виробили собі ім’я і широку популярність серед замовників.

Громадські споруди тридцятих у Луцьку в певному значенні стилістично були більш розмаїтими, ніж житлові. Бо їх проєктувала ширша група творців. Нерідко саме цей тип споруд виражав ще не випробувані у місті модерністичні напрямки, які яскраво виділялися на фоні іншої забудови й задавали ритм подальшого проєктування. З іншого боку, ці передові споруди залишалися самобутніми одиницями і на тлі сьогоднішнього міста видаються дуже цінними.

Не всім, правда, пощастило «дожити» в більш-менш первинному вигляді до наших днів. Це стосується проєктованого у 1938 році кінотеатру Polona на вулиці Красінського. Сьогодні такої вулиці не існує. Частково вона поглинута Театральним майданом, а частково західний кінець колишньої вулиці Красінського збігається із початком нинішньої вулиці Богдана Хмельницького.

Отже, вулиця Красінського була в центрі досить жвавої ділянки міста, поряд із міським парком і обабіч головної міської артерії – вулиці Ягеллонської. На цій вулиці стояв маєток однієї з найбільш заможних і впливових єврейських родин тодішнього Луцька – Глікліхів. Вони займали досить значну ділянку вулиці, до того ж ділянка простягалася вглиб кварталу і різними клаптиками виходила на сусідні вулиці. Поряд із Глікліхами розташувалася садиба лікаря Абрамського. Саме біля цієї ділянки Софія Глікліх, дружина луцького адвоката Олександра Глікліха, надумала звести новий кінотеатр.

По проєкт звернулася до одного з найбільш популярних луцьких архітекторів – Францішка Кокеша. У червні 1939 року луцький магістрат затвердив його проєкт будови кінотеатру Polonа на замовлення Софії Глікліх.

  

Францішек Кокеш народився 1892 року в Кракові. Випускник Львівської політехніки. Розпочав архітектурну практику у Кракові та Львові. Зокрема в останньому працював у приватній архітектурній фірмі знаних львівських архітекторів Євгена Червінського та Альфреда Захаревича, які високо оцінили талант Кокеша.

У 1925 році почав працювати в будівельному відділі Дирекції публічних робіт у Луцьку на різних посадах, зокрема начальником. Через два роки після конфлікту з Волинським воєводою про нібито неякісний ремонт приміщення воєводства покинув посаду в Дирекції публічних робіт і далі провадив приватну архітектурну практику та громадську діяльність. Так, довгий час був редактором часопису «Волинські відомості технічні», який видавало Волинське товариство техніків. Працював у комітеті з оцінки творів мистецтва, який діяв при луцькому кафедральному костелі.

Кокеш був одним із семи волинських архітекторів, які мали право виконувати проєкти будівель усіх типологічних груп.

Був одним із найбільш популярних архітекторів у Луцьку. За період приватної практики виконав під сотню проєктів будинків: приватні житлові чи комерційні адміністративні, а також школи, кінотеатри. Багато його творінь збереглися до нашого часу в центральному районі міста.

 

Будівництво розпочалося, але у вересні 1939 року було законсервоване. Перед початком війни встигли звести залу, стіни, частково перекриття, прокласти інженерні мережі.

У 1940-х поряд із недобудованим кінотеатром розмістилися пожежна частина та музей. Та вже у 1951 році вирішили завершити споруду, а пожежну частину перенести.

Того ж року луцький архітектор Юрій Бородін склав проєкт відновлення кінотеатру і реконструкції його фасадів. Він був автором та головним інженером проєкту. Канон сталінського дизайну ще був чинним, тож зрозуміло, що новий фасад Бородін виконав у класицистичному стилі, відійшовши від модернізму Кокеша.

  

З якихось причин такий масштабний проєкт не реалізували. До того, відмовилися і від ідеї кінотеатру. Через короткий час тут влаштували будинок культури зі значно скромнішим фасадом. 

 

Маловідомо, що в радянський час була ідея добудувати приміщення тоді Будинку культури. Архітектор Ростислав Метельницький створив ескіз добудови приміщення у вигляді космічного корабля, або якогось двигуна чи турбіни. Для тих часів це було досить стильне рішення.

  

Хоча кінотеатру з цієї споруди так і не вийшло, але культурною точкою на мапі міста вона точно стала. Зараз це Палац культури міста Луцька. Правда, до сьогодні на другому поверсі фоє зала оздоблена розкішними колонами з ліпниною. Можливо, це спадок проєкту Бородіна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• «Книжка року - 2022»: до переліку потрапили праці волинян
• Луцька вулиця імені загадкового народу (фото)
• Один день луцького літа 1975-го: показали архівне відео з відомими волинянами (відео)