П'ять вдалих містобудівних рішень міжвоєнного Луцька

На початку 1920-х років Луцьк став знову (як і в XVI-XVIII століттях) столицею Волинського воєводства. Цей статус зобов’язував суттєво оновити місто, впорядкувати його. Треба було продовжити брукування, налагодити транспортний рух водними артеріями, зв’язати Луцьк зі Львовом залізничним полотном, збудувати банки, адміністративні будівлі, запроєктувати нові райони. Ситуацію дещо ускладнювали руйнування часів Першої світової і занепад міста протягом ХІХ століття.

Усе ж за міжвоєнне двадцятиліття місто суттєво змінилося на краще. Деякі важливі для його функціонування елементи було влаштовано саме в цей період. Є і те, чим ми користуємося донині, – пише краєзнавець Олександр Котис для ІА «Волинські Новини»

Дамба

Будівництво дамби в нинішньому центральному парку дало можливість для розвитку цієї ділянки міста і подальшого планування на цій території різних містобудівних акцій.

Протягом міжвоєнного періоду відбувалися роботи із осушення території, прилеглої до нинішньої вулиці Глушець. Першою великою акцією було будівництво у 1925-1926 роках дамби, яка відділила цю територію від річки Стир і унеможливила потужні повені.

Тоді був план – провести стратегічне шосе цією територією з виходом на теперішню вулицю Ковельську. На значній осушеній площі спочатку планували влаштувати фруктові сади і пасіку. Але врешті від ідеї стали відходити. Ближче до тридцятих років стали з’являтися проєкти урбанізації звільненої від води території.

Другою акцією було риття каналів. Чотири найбільші канали в нинішньому центральному парку було влаштовано в той час для осушення території. Внаслідок цього до кінця 1930-х років річка Глушець практично перестала існувати, хоча рівень заболочення ще залишався високим і навіть у 1950-х роках на території нинішнього центрального парку були великі зони підтоплення, які ліквідували тільки в 1960-х роках завдяки ще ширшій мережі каналів.

 

Дамба успішно стримує розливи річки Стир і до нашого часу, хоча такі відбуваються все рідше. У 2020 році на дамбі впорядкували благоустрій – влаштували бігову доріжку й освітлення. Відтоді це стало популярним місцем для вечірніх прогулянок, яке поєднало парк і старе місто.

Водогін і каналізація

Активний рух у напрямку власної системи водоканалізації в Луцьку розпочався у 1924 році. Серед різних обговорень та ідей зрештою дійшло до проєкту водогону для Луцька (попередні чотири були ще за царської Росії). Окружна дирекція робіт публічних (відділ Волинського воєводства) висловила готовність допомогти провести передпроєктні роботи щодо влаштування луцького водогону. На запрошення дирекції у квітні 1925 року до Луцька прибув випускник Цюріхської політехніки Тадеуш Щепанський. Він саме проєктував водну мережу для Радома (а через два роки став першим директором радомського Міського підприємства водогону і каналізації) й на прохання дирекції публічних робіт створив проєкт і для Луцька.

У 1930 році проєкт луцького водогону, уже історично шостий, був готовий. З Польського інституту водогону і каналізації надіслали в магістрат Луцька три його екземпляри. Тоді ж Банк господарства крайового нарешті надав місту довгожданий кредит розміром 100 тисяч доларів (890 тисяч злотих). Почали перші реальні роботи із влаштування водогону. На початку 1930-х збудували помпову і фільтраційну залу. Так виникла в місті нова вулиця Фільтрова. Воду брали з річки Стир.

Влаштування водогону почалося тільки в листопаді 1934 року. Кожен етап робіт фіксували й заносили до протоколу. Воду тягнули в напрямку центру міста. За кінець листопада і грудень 1934-го труби дотягнули аж до вулиці Шопена. Наступного року роботи продовжилися. Спочатку тягнули труби по Шопена до урядничої колонії – там уже був автономний водопровід, який потім підключили до міського.

У 1935 році водогін будували досить швидко. У травні дотягнули мережу до міського парку і вулиці Ягеллонської. Тоді потрохи розширювали мережу й тягнули в напрямку мосту Казимира Великого. Більша частина міста тоді отримала водогін. До початку війни мережа якісно розширювалася.

Будівництво каналізації не ішло в ногу з будівництвом водогону. Через масштабність проєкту і війну, яка унеможливила подальший розвиток за первинним планом, каналізацію станом на 1939 рік було реалізовано тільки на 13%, а водогону – на 73%.

Впорядкування судноплавства

У 1920-х роках почався активний розвиток судноплавства. Він був і раніше, але не такий жвавий. Перевозили переважно будівельні матеріали методом сплаву. У 1920-х річкою Стир стали ходити пароплави. Адміністрацію водних доріг розмістили на вулиці Ковельській перед мостом. У той час там же був і своєрідний порт, який працював і в повоєнний час. Ще одна його локація – біля мосту на вулиці Шевченка.

Всі луцькі пароплави перебували у приватній власності. Їх було щонайменше три – Herold, Gdynia, Оrzeł. Є непідтверджені дані і про ще два кораблі – Nieszawa (Niszawa) та Castor. Деякі з них зафіксовано на фотографіях того часу. Це були судна завдовжки по 20 метрів, завширшки 3-5 метрів, які рухалися за допомогою парового двигуна.

Уже в кінці 20-х пасажирське сполучення з Луцька вниз і вгору за течією було досить далеким. Відомий і шанований мандрівник, краєзнавець, географ, автор великої кількості путівників деякими територіями Східної Європи доктор Мєчислав Орлович у «Путівнику по Волині» 1929 року згадує, що з Луцька плавали пароплави до Колок через Рожище. Є відомості і про маршрути вгору за течією – до Торговиці і, можливо, Берестечка.

Після війни пристані продовжили використання, навіть відновили після пошкоджень деякі пароплави. Активний пасажирський та вантажний рух річкою відбувався аж до 1980-х, відколи став спадати. Його витіснив наземний транспорт.

Будівництво «колоній»

Міжвоєнне двадцятиліття – час, коли Луцьк весь час переходив за межі розселення й освоював нові території, що потім ставали частиною забудови міста пізніших часів. Нерідко ці акції приносили і певне нове слово в плані містобудування й архітектури.

У середині 1920-х років у районі вулиць Шопена, Літньої, На Таборищі звели практично новий район – для державних службовців. Цим був заданий напрямок розширення міста в північно-східному напрямі, освоєння надзаплавних територій. Під час будівництва цього містечка влаштували новий міський парк з фонтаном, у чаші якого після війни поставили скульптуру слоника з мультика.

Це містечко плавно «перетікало» в офіцерське містечко, яке реалізовували протягом 1930-х. Це вулиці 8 березня, Огієнка, Червоної калини, Саперів. У цій справі виявилися не тільки новітні ідеї містобудування тієї доби, а й приклади окремих споруд з архітектурою від найкращих модерністів. Район зберігся і вартий уваги.

У 1928 році Адам Кунцевич склав проєкт офіцерської колонії в Луцьку. Обшир території між цвинтарем, де зараз Меморіал, і австрійським меморіалом ProPatria, де зараз школа №5, він розділив так. Із усієї ділянки площею біля 44 га частина призначалася на житлову забудову для чинних військовиків, це 12,5 га. Ще 6,4 га – для ветеранів. Для шкільного кураторіуму – 5 га. На парк понад річкою – 4,6 га. Приблизно 4,6 га відводили під площу вулиць. Решта території – це австрійський та протестантський цвинтарі, що були на місці території теперішньої школи №5.

Частина площі призначалася під забудову триповерховими будинками, інша частина – під приватні котеджі, які дозволялося групувати по два. Загалом 53 ділянки. Як видно з плану, він нагадує кругове місто-сад Говарда. По центру – круговий майдан, навколо якого планували публічні споруди: бібліотеку, казино тощо. Головною вулицею мала стати та, що вела прямо до центру від католицького цвинтаря (тепер Огієнка). Дугоподібна вулиця ішла над самим парком, у який була включена і річка Сапалаївка.

Цікавою виявилася не тільки містобудівна ідея з влаштування офіцерської колонії як міського району, а й архітектура окремих споруд. Адже проєктування нового відбувалося в мистецькому середовищі 1930-х, яке було модерністським. Архітектори креслили будинки новітньої стилістики, яка була дуже популярною. Зі знайдених архівних матеріалів випливає, що такими були більшість будівель офіцерського містечка. А проєктували їх найпопулярніші луцькі архітектори.

Офіцерська колонія була забудована майже стовідсотково за винятком центрального майдану, де мали бути казино і бібліотека. Загалом до початку війни збудували більш як 70 будинків містечка. Із них збереглося біля 20 будинків переважно котеджного типу, а також колишні кравецька гімназія та школа біля стадіону.

Вулиця Інженерна – Глушець

Якщо дивитися на плани різних архітекторів щодо організації міста в районі нинішнього центрального парку, більшість із них завжди пропонували збудувати дорогу – або прямо по центру нинішнього парку, або там, де зараз пролягає вулиця Глушець. Саме для того, щоб вийти на сьогоднішню Ковельську з її виводом трафіку далі за місто. У планах міського магістрату така дорога була чи не від середини 1920-х років. І план розбудови Луцька 1937 року він також містив. План був продовжити вулицю Інженерну попід пагорбом, де зараз проходить проспект Волі.

Вулиця Інженерна починалася від Глушецького мосту, тягнулася в напрямку нинішнього центрального ринку і повертала, як в наш час вулиця Глушець, але закінчувалася у районі сучасного перетину з Сенаторки Левчанівської. Ще на початку ХХ століття Луцька міська дума хотіла зробити цю вуличку прогулянковою набережною, але ці плани так і не реалізували.

А вже в 1930-х роках нинішню вулицю Глушець стали реалізовувати в такому вигляді, як ми її знаємо у наш час. Продовжили це активно в 1950-1960-х роках. Це насправді важлива магістраль, яка дає трафіку альтернативу завантаженому проспекту Волі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

• Біля луцької автостанції розпочали будівництво: що там буде (фото)
• На Волині фірма незаконно виграла тендер на ремонт дороги
• «Заробляли» на будівництві казарм: СБУ викрила посадовців Міноборони (фото)