Пережила війну, та не радянську владу: історія П'ятницької каплички в Луцьку (фото)

Ще в 2011 році у Луцьку вулицю Горького перейменували на П’ятницьку Гірку. Цим відновили історичну справедливість, повернувши до вжитку давню назву, пов’язану з цим місцем. Хто тоді не знав, давно вже мав змогу поцікавитися, що в Луцьку колись існувала церква святої Параскеви П’ятниці, яка й дала підставу для найменування вулиці.

Про це пише краєзнавець Олександр Котис для ІА «Волинські Новини». 

Як показує історія, це не перша спроба якось вшанувати давній храм. Першу акцію було здійснено наприкінці ХІХ століття, коли на пагорбі, на той час вже оточеному міською забудовою, встановили капличку.

Та спершу кілька слів про саму церкву. Коли саме її збудували, відомостей немає. Також є версії, що, можливо, церква стояла в іншому місці. Згадується вона вперше у XVI столітті. Після Брестської унії за неї боролись православні та греко-католики. Церква кілька разів переходила в руки то одних, то інших.

Поряд із церквою був цвинтар. Збереглися відомості, що на початку XVII століття там стояли будинки чотирьох міщан, за що вони сплачували церкві податок.

Храм занепав, як і більшість православних святинь міста того часу. Вже на початку XVIII століття про церкву Параскеви П’ятниці згадували як про давно зниклу.

У ХІХ столітті обставини принципово змінилися. У 1870-х роках група православних осіб вдалася до спроби відновити просвітницьке Луцьке братство, щоб спільними зусиллями впорядкувати давні православні місця у місті та робити нові проєкти. Ця спроба виявилася успішною. Членами відновленого братства ставали впливові люди – чиновники, військові, історики. Об’єднані братчики активно цікавилися історією і знали про давні міські храми.

Однією з важливих акції у своїй діяльності братство вважало будівництво каплиці на честь П’ятницької церкви. Організатором будівництва і благоустрою майдану біля каплички був член братства, староста Хрестовоздвиженської церкви Г. Лисаневич. Було замовлено проєкт будівництва каплиці у вінницького архітектора Григорія Артинова. За деякою інформацією, він був членом Луцького братства.

 

До речі, паралельно братство реалізовувало ще один проєкт – будівництво Іверської каплиці. Її автором також був Григорій Артинов.

Цеглу на будівництво каплиці – 18 тисяч штук – виділив власник цегельні К. Лущевський. Його цегельня розташовувалася на перетині нинішніх вулиць Огієнка та Клима Савура дуже довгий час. Успадкували її дружина та діти купця. Цегельню націоналізували з приходом радянської влади.

Лисаневич задіяв ресурси міської управи й окремих лучан. Так, на будівництво він зумів зібрати 200 рублів, а від міської влади домігся спорудження дерев’яного паркану довкола каплиці й облагородження території.

У 1893 році він звертався до міської думи по допомогу. Ідею підхопив міський голова, який перед гласними думи заявив, що після будівництва церкви буде «необхідність захистити і саме місце від звичайного вуличного руху та пов’язаних з ним нечистот, і привести його до відповідного вигляду з розбивкою скверу». Гласні підтримали ідею і вирішили виділити на цю справу 100 рублів і чотири тисячі цеглин, добутих під час розбирання руїн колишнього кармелітського монастиря з костелом. Це ще один цікавий факт про рух будівельних матеріалів від давніших міських пам’яток до новіших.

Цього року каплицю було збудовано і благоустрій з парканом довкола зроблено. Будівництво П’ятницької каплиці відбувалося одночасно з будівництвом Іверської. Освячували їх також в той самий день. Обидві каплиці збудовані у популярному тоді цегляному стилі з червоної та жовтої цегли. Його перевага – висока пластичність декорування. Правда, П’ятницька була значно скромнішою, ніж Іверська. І їй приділили менше уваги. Що й зрозуміло: П’ятницьку будували просто як пам’ять про давню луцьку церкву, а Іверську – з ідеологічною метою.

Для цього підготували цілу церемонію з прибуття спеціального потяга з іконою, богослужінням у соборі, промовами церковників та чиновників, оркестром і довгою ходою до місця освячення. Це все відбувалося 26 травня 1894 року. Того ж дня освятили й П’ятницьку каплицю.

Кореспондент «Волинських єпархіальних відомостей» писав про значне покращення П’ятницького майдану після будівництва і проведеного благоустрою.

«Ще недавно брудний, оточений кручами і неохайними будівлями, тепер цей майдан невпізнанний: гарний, витонченої зовнішності каплиця посередині, обнесений ґраткою, обсаджений деревами і квітковими клумбами – він перетворився на чарівний куточок», – писав він.

 

 

У пізніші часи якоїсь історії довкола каплиці не відбувалося. Майдан забудовували житловими та громадськими спорудами. Неподалік каплиці в міжвоєнний час діяв готель San-Remo, в кінці 1930-х позаду каплиці звели кінотеатр.

На фотографії міських виглядів і приватні родинні світлини капличка також практично не потрапила.

Вона пережила війну, але не пережила радянську владу. Її розібрали у 1947 році й просто на місці каплиці спорудили фонтан, а трохи далі – громадські туалети. Кінотеатр «Батьківщина» (будували як Ars) був улюбленим місцем відпочинку кількох поколінь лучан.

 

Фонтан існував багато років, його розібрали у 2012 році вже після перейменування вулиці на П’ятницьку Гірку. Під час робіт із благоустрою території в 2013 році на П’ятницькій Гірці було виявлено фрагменти житла XII-XIII століть та дитяче поховання XVII століття. Ще пізніше в цьому місці встановили хрест у пам’ять про церкву і каплицю. Зараз вулиця досить активна завдяки близькості до центральної пішохідної вулиці Лесі Українки та жвавості руху на парковці біля ЦНАПу.

Тож бачимо на прикладі цієї ділянки, як різні історичні періоди нашаровуються один на одного. Накладаються також і способи використання ділянки: цвинтар, культ, пам’ятник, кіно, парковка. Неможливо звернути увагу на історію лише одного фрагмента, не зачепивши інші пласти. Місту, а Луцьку як історичному місту й поготів, притаманні плинні ідентичності, які концентруються в одному місці в один час. П’ятницька гірка, безумовно, є дуже важливою для історії Луцька. І від способу її використання буде залежати актуалізація цієї історії або ні.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Як міг розвиватися Луцьк з 1930-х років, якби не було війни: план (фото)
• Дві копійки за відро води: як вуличні колонки рятували лучан (ретрофото)
• Звільнення і руїни: показали Луцьк 1944 року (фото)
• Луцькі вілли 1920-х років: де в місті був елітний квартал (фото)