Новий тип аналога чорної діри міг би розповісти нам дещо про невловне випромінювання, яке теоретично випромінює справжня діра. Використовуючи ланцюжок атомів в одному файлі для моделювання горизонту подій чорної діри, команда фізиків спостерігала еквівалент того, що ми називаємо випромінюванням Хокінга – частинки, що народжуються в результаті збурень у квантових флуктуаціях, викликаних розривом чорної діри в просторі-часі.
Це, за їхніми словами, може допомогти розв’язати суперечності між двома наразі непримиренними рамками для опису Всесвіту: загальною теорією відносності, яка описує поведінку гравітації як безперервного поля, відомого як простір-час; і квантова механіка, яка описує поведінку дискретних частинок за допомогою математики ймовірності.
Для єдиної теорії квантової гравітації, яку можна застосувати універсально, ці дві теорії, які не змішуються, повинні знайти спосіб якось уживатися. Ось тут і з’являються чорні діри – ймовірно, найдивніші, найекстремальніші об’єкти у Всесвіті. Ці масивні об’єкти настільки неймовірно щільні, що на певній відстані від центру мас чорної діри жодна швидкість у Всесвіті не є достатньою для втечі. Навіть не швидкість світла.
Ця відстань, яка змінюється залежно від маси чорної діри, називається горизонтом подій. Коли об’єкт перетинає межу, ми можемо лише уявити, що відбувається, оскільки ніщо не повертається з важливою інформацією про його долю. Але в 1974 році Стівен Хокінг припустив, що переривання квантових флуктуацій, викликане горизонтом подій, призводить до типу випромінювання, дуже схожого на теплове.
Якщо це випромінювання Хокінга існує, воно надто слабке, щоб ми могли його виявити. Можливо, ми ніколи не виділимо його з шиплячої статики Всесвіту. Але ми можемо дослідити її властивості, створивши аналоги чорної діри в лабораторних умовах. Це робилося раніше, але тепер команда під керівництвом Лотте Мертенс з Амстердамського університету в Нідерландах зробила щось нове.
Одновимірний ланцюжок атомів служив шляхом для «стрибків» електронів з однієї позиції в іншу. Налаштувавши легкість, з якою може відбуватися це стрибок, фізики могли спричинити зникнення певних властивостей, фактично створюючи своєрідний горизонт подій, який перешкоджає хвилеподібній природі електронів.
Ефект цього фальшивого горизонту подій спричинив підвищення температури, яке відповідало теоретичним очікуванням еквівалентної системи чорних дір, сказала команда, але лише тоді, коли частина ланцюга виходила за горизонт подій. Це може означати, що заплутаність частинок, які перетинають горизонт подій, відіграє важливу роль у створенні випромінювання Хокінга.
Змодельоване випромінювання Хокінга було лише тепловим для певного діапазону амплітуд стрибків і в моделях, які починалися з імітації простору-часу, який вважався «плоским». Це свідчить про те, що випромінювання Хокінга може бути тепловим лише в ряді ситуацій, а також коли відбувається зміна викривлення простору-часу через силу тяжіння.
Незрозуміло, що це означає для квантової гравітації, але модель пропонує спосіб вивчити появу випромінювання Хокінга в середовищі, на яке не впливає дика динаміка формування чорної діри. І оскільки це дуже просто, його можна використовувати в широкому діапазоні експериментальних установок, кажуть дослідники.
«Це може відкрити місце для дослідження фундаментальних квантово-механічних аспектів поряд із гравітацією та викривленим простором-часом у різних умовах конденсованої речовини», — пишуть дослідники.
