Поділитись:

Ветеран ОУН покинув мільйонерку у США і повернувся на Волинь

П'ятниця, 02 вересня 2022, 10:09

Про Сидора Миколайчука з села Любче можна знімати кіно. Чоловік був і членом ОУН, і втік з радянського полону, і прожив за кордоном, присвоївши документи вбитого німця. Проте, коли Україна стала незалежною, повернувся на Волинь.

Про волинянина розповідає Вісник К.

З 20 років Сидор Миколайчук був членом Організації українських націоналістів. Утік з полону від професійних радянських диверсантів. Служив у німецькій пожежній частині. Присвоїв документи вбитого німця, по яких прожив свій вік. Також служив в американській армії, воював у Кореї. Його оточували красиві і багаті жінки. Вони знали його під іменем Віллі Шуберт.

Навіть дружина не знала, хто він

Справжнє ім’я нашого героя – Сидір Миколайчук. Він народився 1922 року у звичайній селянській сім’ї на хуторі між Любчим і Тихотином. Крім нього, у батьків було ще четверо дітей. Хлопець ріс надзвичайно кмітливим і розумним, тому потрапив на навчання до Луцької гімназії. Цей заклад закрили більшовики у 1939 році «як розсадник українського націоналізму». Але на той момент в душі юного Сидора уже проросли паростки українства. Він очолив осередок ОУН у рідному Любчі. Його брата Василя нова влада арештувала як члена КПЗУ. З приходом німців у 1941 році Сидір пішов, як і багато хто з українських націоналістів, які думали, що зможуть на німецьких штиках збудувати українську державу, у допоміжну поліцію в Луцьку. Тут під час служби викрав зі складу золото, яке німці награбували у євреїв, і відніс його у ліс до повстанців. Німецькі специ з абвера і гестапо так і не змогли знайти винного.

З вересня 1943-го Сидір був у сотні «Гіркого» Українського легіону самооборони. Своїм завданням вони бачили захист українців від нападів польських і радянських партизанів. У січні 1944-го біля Цумані Миколайчук потрапив у полон до червоних партизан-медведівців. Проте зумів втекти, знешкодивши охоронця. Зигзаги долі у лютому 1945 року привели його у Берлін. Тут Сидір служив у пожежній команді. Оскільки був недурним, то розумів, що війну гітлерівці програли. Сам же не планував повертатися в радянську Україну. Тому кмітливий хлопець скористався можливістю і присвоїв документи вбитого під час авіанальоту німця Віллі Шуберта. Благо, що мову знав досконало. Навіть його дружина-німкеня жодного разу не засумнівалася, що вийшла заміж за справжнього арійця. Правду вона дізналася пізніше. Крім німецької, Сидір володів польською, англійською і французькою. Освіта у Луцькій гімназії у довоєнні часи була на високому рівні.

Усі ці факти біографії волинянина були у кримінальній справі, яка зберігалася в архівах радянського КДБ. Їх описав у своїй книзі «Нариси визвольної боротьби» краєзнавець з Кияжа Микола Вавренчук.

А ще багато про свого родича можуть розповісти Леся та Андрій Козачуки з Луцька. Саме вони доглядали чоловіка, коли той на старості літ повернувся в Україну.

Українські свята відзначав у Нью-Йорку

«Коли Сидір-Віллі опинився в американській зоні окупації, через деякий час пішов на службу в армію. І переїхав в Америку. Його жінка Маргарет з маленькою донечкою Корнелією відмовилася їхати з ним. Потім приїжджали у гості. Він теж навідувався до них, зустрічалися в Альпах, писав їм листи. Навіть коли переїхав в Україну, гостював у дочки та внуків у Німеччині», – розповів Андрій Козачук.

Як американський солдат Віллі брав участь у корейській війні, служив на базі НАТО у Франції. Після виходу на пенсію остаточно осів у Нью-Йорку, де працював автомеханіком. Коли його шлюб з німкенею Маргарет розпався, зійшовся з дочкою американського мільйонера. Судячи з розповідей, Шуберт любив жінок, коней, машини та зброю. А ще сумував за Україною і хотів повернутися. Про те, що Сидір живий, рідні знали, адже він писав батькам. Якось, очевидно, за вказівкою КДБ, брати у 1958 році в листі переконували його повернутися. Мовляв, тяжко тобі на чужині, багато людей повертаються, їх добре зустрічають і допомагають влаштуватися. Та Віллі на провокацію не піддався. І у своїй квартирі в Нью-Йорку святкував українські свята, одягав вишиванку, стелив на стіл вишитий рушник. А ще чоловік вивчав історію козацтва і зібрав колекцію шабель.

І весь час казав, що повернеться на рідну землю, коли тут державним буде блакитно-жовтий прапор, а гербом – тризуб. І він таки цього дочекався. Як тільки 24 серпня 1991 року було проголошено Незалежність України, Віллі Шуберт вже у вересні прилетів сюди з Нью-Йорка. Йому було 69 років. Купив квартиру у Луцьку, в якій прожив останні роки.

Хотів віддячити заміжній доглядальниці – одружитися з нею

Коли приїхав на місце, де колись був батьківський хутір, з його очей покотилися сльози.

«Перше, що він зробив, – вивісив на балконі український прапор. Тоді такого ще ніхто не робив. Він ходив на всі мітинги. Навіть зустрів товариша, з яким воював! Любив співати повстанські пісні і був нетерпимим до всіх, хто говорив щось хороше про Радянський Союз та проти України. І просив до нього звертатися не інакше як Сидір. Він уже не хотів бути Віллі», – згадує Андрій Козачук.

Деякі «американські» звички у Сидора Миколайчука все ж залишилися. Наприклад, на сніданок мала бути смажена картопля з яйцем і кавою. Запивав усе це чарочкою горілки. Багато курив, але тільки «Мальборо». Ця звичка його і згубила. Чоловік захворів на рак легень. Коли уже стало відомо про діагноз, він захотів відплатити добром людям, які доглядали його останні роки. І запропонував пані Лесі розлучитися з чоловіком, поїхати з ним до Америки й оформити шлюб, звісно, фіктивний. Тоді б жінка мала право після смерті отримувати 75% його пенсії. А вона була, як на ті часи, просто величезна – 2,5 тисячі доларів. Та Леся не погодилася. У 1995 році Сидір Іванович Миколайчук помер. Усі свої статки він заповів Козачукам. Вони й сьогодні доглядають його могилу у Гаразджі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

 

Надрукувати
мітки:
коментарів