Поділитись:

Денис П'ятигорець: "Я працював з трьома людьми зі списку "Forbes"

Середа, 07 лютого 2018, 20:00

11 ранку. На першому поверсі розважального центру "Промінь" доволі людно. Я сідаю трохи осторонь на диван, біля стіни у закладі "Ring Coffeе". Разом зі мною молодий чоловік в джинсах та сірому светрі. Він простягає руку та каже:

– Привіт, мене звати Денис.

З Денисом П'ятигорцем ми були не знайомі, хоча я давно та доволі cкурпульозно стежив за ним ще з часів, коли жив у Ковелі. Незважаючи на відсутність якихось публічних посад, людина він впливова і дуже цікава...

Денис говорить впевнено, його голос чіткий та переконливий (дається взнаки досвід роботи на телебаченні), а відповіді часто різкі та критичні.

Ми багато спілкуємося про його "боса" – народного депутата України Степана Івахіва (в якого він працює помічником) – та політичну ситуацію на Волині. Проте починається все з більш буденного: блогерства...

"Ну уявіть картину: я, хлопець із Запоріжжя, приїхав на Волинь і відразу сідаю в автомобіль, який везе мене на кордон із Республікою Білорусь в село Кортеліси. Капець! Це для мене був інший світ…"

– Ви доволі популярний блогер! У вас більше 35 тисяч підписників на "Фейсбуці", і в грудні ви очолили рейтинг "Володарів Facebook", яке робило наше видання, з чим я вас і вітаю…

– Дякую! А яка нагорода?

– …На жаль, цього разу без нагород. Розкрийте секрет, як вам вдалося так розкрутити себе у публічній ніші?

– Я не планував бути блогером, це сталося зовсім випадково. Найбільша армія підписників зібралася під час першої частини АТО. Ми поїхали туди, і я почав писати про те, що бачу: проблеми в армії, бойові дії, подвиги наших хлопців.

На той час інформації не вистачало і я став джерелом, яке хоч якось показувало картину фронту. Завдяки цьому популярність "злетіла до небес". Насправді я за цим всім не стежив, поки одного разу в налаштуваннях не побачив, що в мене близько 20 тисяч підписників.

Потім ми почали волонтерити разом з нардепами Ярославом Москаленком, Ігорем Єремеєвим, Степаном Івахівим, також в мене був власний проект "Народна броня" і я розумів, що "Фейсбук" допомагає залучити більше коштів та допомоги, яку ми зможемо передавати на фронт.

Згодом з'явилася ідея "Вранішніх новин", яка розпочиналася як жарт, "стьоб" з русні, але продовжується й надалі. Я став заручником цього проекту, бо люди, зокрема наші воїни, просять мене продовжувати. Це для них така собі політінформація.

– До речі, видання "Під прицілом" свого часу писало, що над вашими блогами працює ціла команда! То в мене питання: хто до тієї команди входить? Я жартую, звісно. Чим ви не догодили деяким волинським журналістам, як гадаєте? Можливо, це заздрість вашій популярності?

– Я маю право робити вам зауваження?

– Звісно, в нас діалог.

– Я хочу заступитися за волинських журналістів і попросити, щоб ви їх не ображали, порівнюючи з людьми, які працюють на "Під прицілом". Я не вважаю цей ресурс виданням. Також я не можу коментувати те, що вони написали, оскільки я не психіатр.

Що стосується моєї команди, то її насправді немає. Я все пишу сам. Я багато часу перебуваю в дорозі і тому постійно читаю новини. Ту інформацію, яка мені підходить, копіюю собі і ввечері передивляюся. Наступного дня о 7-й ранку я прокидаюся, все формую та близько 8-ї публікую в мережі.

– Хтось знає вас як блогера, хтось – як волонтера. А мені ви відомі передусім в ролі помічника народного депутата Степана Івахіва…

– (сміється) Ви ж не з Ковеля?

– …Я з Ковеля. Як та коли ви з ним познайомилися?

– Друг Степана Петровича та мій товариш Валерій Черкаска, який працював у його виборчій кампанії 2012 року, запропонував мені долучитися. Я сказав, що можу приїхати, проконсультувати та поїхати назад. Вийшло все не так.

Першого ж дня ми поїхали працювати на окрузі. Раніше я мав досвід роботи лише в містах. Звісно, я знав і про село, але не дуже добре. Ну уявіть картину: я, хлопець із Запоріжжя, приїхав на Волинь і відразу сідаю в автомобіль, який везе мене на кордон із Республікою Білорусь в село Кортеліси. Капець! Це для мене був інший світ…

Я приїхав у рваних джинсах, кросівках, яскравій сорочці. До мене підходить Івахів та питає: "Я перепрошую, ви у мене працюєте? Так виглядати не можна, ми ж до людей їдемо". Я дуже здивувався! Що не так було із моїм виглядом? Дорогі джинси, дорогі кросівки! Які проблеми? Але потім все стало зрозуміло. У подальшому я завжди був у костюмі, з нормальною зачіскою, поголений. Людей потрібно поважати навіть своїм зовнішнім виглядом.

Але зрозумійте, мене запрошували працювати в команді, і потенційний роботодавець відразу розпочав з критики. А я ж був такою зіркою там у себе. Звісно, що я подумав: "Та якого біса. Якийсь волинський бізнесмен буде мені тут розповідати". Я сів в клубі, де проходила зустріч із мешканцями села, дуже злим, але після виступу Степана Петровича повернувся до нестями "закоханим" в Івахіва. Настільки він потужний та енергетично сильний. У підсумку я вибачився перед ним, дав консультацію та зібрався повертатися у Запоріжжя. А Черкаска мені каже: "Ні, Денисе, так не піде. Просто консультація нікому не потрібна. Залишайся і будемо працювати".

Я подзвонив своїй наречені та кажу, що мушу переїздити на Волинь. А наше весілля випадає на середину виборчої кампанії. Проте вона підтримала мене. Під час кампанії я на тиждень відпросився в Степана Петровича та поїхав одружитися. У нас був маленький медовий місяць на 4 дні у Туреччині. Знаєте, як кажуть, "ханнімун" (honeymoon – медовий місяць), то в мене вийшов "ханнімунчик"…

У першій виборчій кампанії у нас було близько 900 зустрічей, а загалом вже більше 3-х тисяч. Це було дуже цікаво. Уявляєте, щодня 7 зустрічей по 1,5-2 години кожна, а ввечері ще 5 весіль! При чому про 4-5 нам вже розповідали. Я був шокований, звідки стільки енергії у Степана Петровича. Від нього я навчився ніколи не лінуватися, а вставати і працювати. Він прекрасно пояснив, що політика відбувається в "полі", а не в кабінеті. Якщо хочеш бути нормальним депутатом, то маєш 90 % свого робочого часу проводити з людьми.

– А розкажіть детальніше про те, яка він людина.

– Я працював з трьома людьми зі списку "Forbes" в Україні, враховуючи Степана Петровича. Він кардинально відрізняється від всіх інших. Я взагалі здивований, що він потрапив у це коло.

Івахів – нетиповий український бізнесмен. Він розуміє, що головний ресурс – це люди. Він знає, що їх потрібно поважати та вчити. Для багатьох інших з того списку люди – це засіб. У мене щелепа відвисла, коли я побачив, як він на окрузі, в селі, підходить до когось, протягує руку і каже: "Степан". Він сідає за стіл, п'є з людьми самогонку, танцює на весіллях, заходить в сільську хату і спілкується з родиною. Він отримує кайф від цього.

– Ви теж себе так поводите?

– Звісно! До того я був "пафосною глибою", яке село…

– Ну зараз ви ще пафосна глиба?

– … Був "пафосною глибою". Але на Волині я зрозумів, що це було лише в моїй голові, а решта людей мене так не сприймала. Чим простіший ти до людей, то тим більше тебе цінують. Статус потрібно заробляти своїми вчинками.

– Ви були на святкуванні 50-річчя Степана Івахіва?

– Так.

– Можете сказати, хто там ще був з цікавих для суспільства людей?

– Івахів.

– Крім Івахіва?

– Ну для мене всі люди, що там були, дуже цікаві. Це його найближче оточення, друзі, родина, однокласники. Біля жодного з олігархів, з якими я працював, не залишилося жодної людини, з якими вони починали бізнес. Вони люблять казати, що ті люди вирішили рости самотужки та відійшли в сторону.

На святкуванні дня народження Івахіва було 5 його однокласників, які працюють в компанії вже 20 років. Це дуже продуктивні та розумні люди. Вони надзвичайно успішні. Мені було дуже приємно спостерігати, як вони підходять до Степана Петровича, обнімають його та кажуть: "Стьопа, а пам'ятаєш те? А пам'ятаєш це?" Вони так і залишилися однокласниками. Це унікальний випадок!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "ГРИГОРІЙ НЕДОПАД: "СПОДІВАЮСЯ, ЩО ЛУЦЬК ПРИЄДНАЄ СЕЛА, ЯК ЦЕ ЗРОБИЛА ВІННИЦЯ"

– Ви вже кілька разів згадали про олігархів, з якими колись працювали. Що це за особистості?

– Не зовсім коректно буде про це розповідати. Ми виконували проектну роботу, завершували її, отримували оплату та їхали далі. Я не можу сказати, це дуже непрофесійно.

– Ви провели з Івахівим дві виборчі кампанії. Під час першої, у 2012 році, у вас була доволі серйозна опозиція у вигляді Ігоря Гузя та Івана Смітюха. Якщо я не помиляюся, то виграли ви 500 голосів у Гузя. А у 2014 році перевага була беззаперечною, якщо я не помиляюся, за Степана Петровича тоді проголосувало більше 60 %. Чому така кардинальна різниця? Були змінені підходи? Якою була різниця?

– Ніякої різниці не було. Ми працювали однаково. Просто Степан Петрович своєю роботою довів, що він щиро піклується про людей. Більшість думала, що він приїхав, наобіцяв, а потім зникне.

Я чудово пам'ятаю найпершу зустріч після перемоги на виборах, по-моєму, це були Голоби. Зал – забитий вщент. Виходить Степан Петрович і починає говорити, а у відповідь – гробова тиша. Йому здавалося, що він тихо розмовляє і трішки додав. А я сиджу в залі і думаю: "Господи, чого він кричить". А зал все одно ніяк не реагує і він починає говорити ще гучніше.

Згодом він стомився і каже: "Я перепрошую, ви чомусь так тихо сидите. Мене це лякає. Я не розумію, що відбувається?" Піднімається такий доволі старий дядько і каже: "Степане Петровичу, а нащо ви приїхали?" Івахів відповідає: "Тобто? Я ж обіцяв, що не загублюся в Києві і буду з вами бачитися і після виборів!" А той мужик каже: "Ну, це всі нам обіцяли, але ніхто не виконував. То що нам тепер робити? Почати думати, що бувають інші депутати? Нащо ви це робите?"

Згодом ми жартували, що можна було нічого не робити після виборів, а просто показувати Івахіва виборцям. Для людей це була сенсація. Завдяки цьому у 2014 році дуже легко було працювати. Виборці знали, що Івахів – людина слова.

– Ви зачепили роботу на окрузі, зауважили, що можна було й нічого не робити. Ви вже знаєте, що я з Ковеля і зміни я бачив на власні очі. Тому в брехні вас звинуватити не вийде. Одне зауваження: вже 7 років Ковелем керує Олег Кіндер і багато того, що було зроблено завдяки Степану Івахіву, висвітлюється, як заслуги міського голови. Вас це не дратує?

– Нас не дратує, бо це правда. Всі об'єкти були зроблені на умовах співфінансування. Ми пишаємося тим, що у нас є такий партнер в обличчі не лише Олега Кіндера, а усієї міської ради, зокрема депутатського корпусу. У нас чудова співпраця з усіма територіальними громадами. Також, коли Івахів залучає кошти на соціально-економічний розвиток, ми ніколи не кажемо, що це його заслуга, ми наголошуємо, що це відбулося завдяки наполегливості людей та місцевої влади.

"Ці історії про "Волиньприродресурс" та гори золота – нереальні. Цього не буде."

– Багато говорять про протистояння Степана Івахіва та Ігоря Палиці. Я не хочу занурюватися в це, але повністю обійти стороною… Це був би дивний крок. Скажіть, на вашу думку, хто Ігор Палиця для Івахіва: ворог, опонент чи, можливо, партнер з розвитку області? Ну або ваш варіант.

– Ви ставите питання, на яке повинен відповідати Івахів. Як ж я можу залізти в голову людині? Ви б ще спитали, хто для Палиці Івахів?

– А хто для Палиці Івахів?

– А звідки я знаю? Ну…Щонайменше людина з гарним волоссям. Івахів для Палиці.

– А як тоді ви особисто сприймаєте Ігоря Палицю, його команду? Хто вони: партнери, які сприяють розвитку області, чи люди, які заважають цьому?

– Я намагаюся не дивитися на їхню команду.

– На роботу їхньої команди.

– А я не бачу роботи.

– Зовсім не бачите?

– Не бачу: покажіть мені, де вона? Де глобальні проекти реалізовані на Волині? Де проекти з енергозбереження, з тепломодернізації, соціального розвитку та інші?

– Я мушу вас перебити, вибачте. Я переконаний, що команда "УКРОПу" та їхніх однодумців наведе вам на противагу створення комунального підприємства "Волиньприродресурс" та скаже: "Ми прийняли рішення, хочемо добувати, це принесе мільярди"…

– Мільярди для кого?

– Для населення області.

– Стоп! "Волиньприродресурс" – це структура, яка декларує, що всі волинські надра будуть приносити гарний профіт для області. Але давайте подивимося. В нас є підприємство "Волиньторф". Де воно розташоване?

– У Маневичах.

– І що? Там якісь класні дороги? Хтось їздить на "Maserati"?

– Я "Maserati" ніколи в своєму житті не бачив.

– Там є лед-освітлення на вулицях, сучасні школи?

– До чого ви ведете?

– Є велике підприємство, яке декларує, що воно дуже успішне та заробляє великі гроші…

– Вони не називають себе дуже успішними, а кажуть про свою прибутковість.

– …Як цей прибуток позначився на Маневицькій громаді? Ніяк! Окрім того, що люди мають робочі місця. Але разом із цим знищені ліси, нерекультивована земля. Ці історії про "Волиньприродресурс" та гори золота – нереальні. Цього не буде. Подивіться на області, в яких видобувають газ. Там всі багатії? Зовсім ні…

Найбільші будинки у нас мають ті, хто заробляє на контрабанді (сміється). Ви ж з Ковеля, ви ж чудово все знаєте. Цілі мікрорайони… Контрабандисти і митники живуть один біля одного (посміхається). Ось це реальність, а все інше – міф.

Ось коли облрада просить у Луцькради 10 мільйонів гривень – це ганьба. Доцарювалися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ТАРАС ЯКОВЛЕВ: "ВОНИ НАЗВАЛИ СЕБЕ КОМАНДОЮ ПРОФЕСІОНАЛІВ, ТОМУ НЕХАЙ ЗАЙМАЮТЬСЯ"

Я говорив Романюку: "Ви – слон! Ви спокійний. Нехай собі лають. Просто не чавіть їх у відповідь"

– Почали про Луцьк, то давайте і продовжувати. Рік немає міського голови. Як ви оціните політичну та господарську ситуацію в обласному центрі. Що тут відбувається?

Відбувся незаконний переворот влади. Це визначено судами. Питання до наших силовиків, вони повинні були навести порядок.

Щодо господарської діяльності, перший рік роботи – це завжди інерція. В цьому випадку від того, що напрацював покійний Микола Ярославович. Всі реалізовані програми, виконані в тому вигляді, як розробляла його команда. І то вони це все зробили не до кінця. Для прикладу – 27-ма школа. Яка, до речі, була мрією Романюка. Але я давно в політиці і я не вийду та не почну кричати: "Як вони можуть зруйнувати мрію Миколи Ярославовича, а потім казати, що продовжують його справи?" Можуть!

За ухваленим міським бюджетом ми бачимо, що інерція закінчується, а починаються проблеми. Ніякого розвитку Луцька не планується. Програми перекреслені. Об'єднання з селами не передбачається, всі зв'язки зіпсовані. Це втрачений рік…

Люди розберуться на виборах! Рано чи пізно їх призначать.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "МАФІОЗІ" ТА СІЧНЕВА СЕСІЯ ЛУЦЬКРАДИ (ФОТОРЕПОРТАЖ)"

– А коли?

– Я не знаю.

– А кого б ви бачили наступним мером Луцька?

– Є багато гідних людей. За їхнього управління місто б процвітало. Але вони не хочуть балотуватися. Це успішні люди, вони створили себе самі і не горять бажанням змінити все на цілодобове поливання брудом з боку "Аверсу" та "Волинських новин".

Таке токсичне політичне середовище у Луцьку може прийняти лише дуже стійка та досвідчена людина, яку чудово знають лучани. Ця людина буде змушена не зламатися внутрішньо…

Я завжди радив Миколі Романюку не реагувати на критику, не пропускати усе крізь себе. Він казав: "Я ніколи не був у таких ситуаціях, мене завжди всі любили. А тепер про мене стільки говорять та пишуть таку кількість бруду, що моє волосся піднімається догори. Я шокований від того, що взагалі можна давати розпорядження такі речі про мене друкувати".

Але він навчився, він був дуже сильним. Вся критика від слабкості. Його опоненти були слабкими. Я йому говорив: "Ви – слон! Ви спокійний. Нехай собі лають. Просто не чавіть їх у відповідь".

Дивитися, як тепер кажуть про любов до Миколи Ярославовича, – гидко! Хлопці, ви казали, що посадите його у тюрму, кричали, що він злодій та злочинець, ви блокували все, що він хотів робити, ви критикували абсолютне все.

– Знаєте, легендарний Ларрі Кінг в кінці своїх інтерв'ю полюбляє задавати якісь дивні особисті питання. Я спробую зробити так само. Яка музика вам подобається?

– Різна. Я кайфую від класичного року і одночасно обожнюю ONUKA. Мені подобається Coldplay, Red Hot Chili Peppers, Metallica, Led Zeppelin. Beyonce, як це не дивно. Я люблю музику.

– Який ваш улюблений фільм?

– Дуже багато фільмів. Я не очікував що мене зачепить "Прибуття" Денні ВІльнева. Мене вразили "Темні часи". Зараз насправді якісних фільмів менше. Вони, звісно, є, але їхня касовість під питанням. Тому кінотеатри не завжди їх демонструють. Мені дуже подобається "Форрест Гамп" та "Амелі". Я люблю "Мулен Руж", "Австралія", "Великий Гетсбі".

– Яка ваша улюблена спортивна команда?

– Немає.

– Ви вживаєте алкоголь?

– Я ж на Волині! Мені відомі 32…ні, 50 відтінків волинського самогону (сміється).

– Палите?

– Ні.

– Ваша улюблена їжа

– Те, що смачно… Я зараз на дієті і їм лише салат з яєчними білками… Це мене жахливо "замахало". Зрозумійте, я ж працюю на окрузі, а там сало печене, ковбаса пальцем пхана. Але дружина сказала обирати між нею та холодильником. Я, звісно, зупинився на дружині.

Ви живете у Луцьку?

– Так.

– Домашні тварини?

– Є.

– Любите рибалити?

– Ні.

– А полювати?

– Ні. Я не вможу вбити тварину.

– Побажайте щось нашим читачам.

– Читайте "Конкурент", дивіться "Протилежний погляд", ходіть в розважальний центр "Промінь".

– Дякую.

– Дякую вам.

Спілкувався: Руслан ПИЛИПЧУК

Фотографувала: Валентина Мельник

Надрукувати
мітки:
коментарів