Як я готувала трояндове варення

Почну цю історію з того, що Фейсбук – зло. 

Як часто у ваших стрічках з'являються дописи трушних господинь, де вони в перерві між трьома роботами, чотирма дітьми, садом, ремонтом і вичісуванням золотистого ретривера нашвидкуруч приготували триповерховий торт із того, що знайшлося в холодильнику?

В моїй з'являються доволі часто. 

Якщо раніше ці господині ділилися своїми успіхами з відносно невеликим колом зацікавлених, то зараз завдяки соцмережам про це буквально можна сказати на цілий світ. Не те, щоб я нарікала, але часом несвідомо сприймаю фейсбук-стрічку еквівалентом старого-доброго «як у людей». І з жахом думаю, наскільки в мене все «не як у людей». 

Це в жодному разі не постійний стан. Швидше так, ситуативний симптом, момент слабкості, в який я підписуюся на всякі-різні кулінарні авантюри. 

Десь так одного лінивого пообіддя я і вирішила приготувати трояндове варення. 

Чого саме з троянд, спитає потім мій старий колега Діма? На світі ж так багато вишень, смородини, персиків врешті. Того, з чого зазвичай люди і роблять варення. 

Мені захотілося  ̶в̶и̶ї̶б̶н̶у̶т̶и̶с̶я̶  екзотики.

Я вже уявляла, як кладу ложечку рожевої пахучої насолоди на гарячий круасан десь посеред лавандового поля Провансу. Як рецептори шаленіють від несподіваного, солодкого, фантастичного смаку. Як я, зрештою, фотографую цей круасан у призахідному сонці і пощу його у фейсбучику з підписом «була вільна хвилина – зробила тут трошки трояндового варення, не судіть строго». І купаюся у променях слави і захоплення. 

А потім згадала, що у мене немає троянд. 

Так почався цей челендж. У тому ж фейсбуці стала шукати кілограм троянд, і паралельно гуглити рецепти. Виявилося, не так багато людей вимірює троянди кілограмами. Перші 170 грам мені принесла колега Тетяна Грішина. Решту 200 я зібрала в доброго дядька з Кульчина, який дозволив трошки прорідити його пишні кущі одного недільного ранку. На цьому вирішила зупинитися і перейти до наступного етапу. 

Рецептів трояндового варення в інтернеті безліч. Здається, я почитала всі. Принцип приготування зрозуміла, і почала чистити пелюстки. Справа нескладна – потрібно просто повідрізати білі кінчики пелюсток, щоб варення у результаті не гірчило. 

Після кількох годин обрізання до мене повільно почало приходити усвідомлення: пост про це вареннячко не починатиметься словами «була вільна хвилина». Десь близько опівночі тієї неділі я вже готова була публікувати його з підписом «з вечора тривожного – аж до ранку»... Аж до ранку третього дня. 

 

Після обрізання пелюстки треба промити і просушити. Так я і зробила. Застелила стіл паперовими рушниками, і залишила там пелюстки до ранку – щоб добре висохли. 

Того понеділка я вже готова була залишити ці пелюстки на столі назавжди. Знову відкрила гугл з рецептами, і до слів «варення з троянд» додала у пошуку «за 5 хвилин». Зрештою вирішила не йти за конкретним рецептом, а просто відтворити принцип, який ввечері напередодні, як мені здалося, зрозуміла: береш троянд і цукру у пропорції 1:2, перемелюєш і вариш. 

 

Перемелювати пелюстки троянд – той ще челендж, коли ані м'ясорубки, ані нормального блендера у хаті нема. Є тільки смузатор (так, каже гугл, називається блендер для смузі), слабоумство і відвага. 

Це зайняло в мене увесь ранок понеділка. І за кілька хвилин до того, як виходити на роботу, я вирішила все ж засипати перемелені пелюстки цукром і трошки їх поварити. 

Вперше скуштувала своє «варення» в понеділок увечері, коли повернулася з роботи. Чи треба казати, що мені більше не хотілося наносити його на гарячий круасан десь посеред поля Провансу? Замість «фантастичного вибуху» мої рецептори відчули якийсь незрозумілий смак крафтової косметики. А на вигляд пафосне трояндове варення було як несвіжий салат із буряка. 

Я завагалася, чи все зробила правильно, і знову зазирнула у вкладку з рецептами. Виявилося, там ще треба була вода...

Ніч понеділка минула за додаванням води до «бурякового салату» зі смаком крафтової косметики в надії, що це нехитре рішення перетворить його на трояндове варення. Спойлер: не перетворило. 

Тієї ночі я вирішила скористатися досвідом господині, який набула за попередні свої кулінарні експерименти, і залила те все лимонним соком та ванільним цукром. Бо з лимонним соком і ванільним цукром усе стає трошки їжею. 

Переклала те, що вийшло, у маленьку баночку і сховала в глибини свого холодильника. 

Може, колись прийде час і я напишу у фейсбуці «мала вільну хвилину – прибрала холодильник». І хоч так це трояндове варення допоможе мені зайняти своє міце у пантеоні трушних господинь. 

 

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій.Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.