«Вартові комфорту», або За що лучани не люблять муніципалів: інтерв'ю з Юлією Сиротинською

Луцьк поволі повертається до звичного темпу життя, який змінився зранку 24 лютого. Та до проблем міста, які існували й до війни, додалися ще й нові безпекові виклики. Про систему «Безпечне місто», автохамів, сурогат, стихійну торгівлю і людський «хейт» журналісти сайту новин Луцька і Волині «Конкурент» поспілкувалися із директоркою Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Юлією Сиротинською. 

– Розпочнімо із найбільш важливої теми, особливо, під час війни – теми безпеки. Розкажіть про реалізацію програми «Безпечне місто» і роботу Центру безпеки міста. Наскільки місто покрите камерами і як це вплинуло на безпекову ситуацію?

– Програму «Безпечне місто» ми успішно реалізовуємо впродовж трьох років. Але, на жаль, зараз все призупинилося через військову агресію росії. Наразі ми відновлюємо закупівлі. Але ми не встигаємо за тими змінами законодавства, які відбулися з часу початку широкомасштабної війни. У перші дні вторгнення значно спростили процедури закупівлі. Але їх необхідно було погоджувати із військовою адміністрацією, а вона не завжди могла так швидко з усім розібратися. Тож іноді, намагаючись зробити хорошу справу, можна наразитися на порушення закону.

Зараз ми будемо ці закупівлі продовжувати і встановлювати камери на проспекті Відродження, це пріоритетна ділянка. І, звісно ж, ми продовжуватимемо встановлювати камери на проспекті Волі, який, як ми й анонсували, стане найбезпечнішим проспектом країни. Камери спостереження покриватимуть не лише сам проспект, а й усі прилеглі вулиці і провулки з метою зниження рівня злочинності. А зважаючи на речі, які відбуваються в країні, то це ще й протидія ДРГ.

Як це працює в умовах війни? Навіть не знаю, чи доречно тут вжити слово «позитивно». Тому, що кожного дня ми розшукуємо певні автомобілі, які є в орієнтуванні, розшукуємо людей, причетних до вчинення тих чи інших правопорушень.

– Ця система допомагає швидше виявляти правопорушників? Можливо, є історії, які вже можна розказати?

– Історій є багато, але все це відбувається у рамках слідства. Тому я не маю права наводити конкретні приклади виявлення грабежу, викрадення машини чи виявлення авто, яке, ймовірно, має причетність до диверсійних дій.

– Скільки є камер фіксації порушень ПДР, як вони працюють, наскільки це ефективно? Чи зменшилась кількість порушень ПДР після встановлення камер? І як стягується штраф за правопорушення, зафіксоване такими камерами?

– Камери, які вимірюють швидкість, не перебувають на балансі міста. Вони перебувають у розпорядженні Служби автомобільних доріг, яка їх обслуговує. А постанови за фактами порушень, зафіксованих камерами, виносить МВС. Тому місто до цього не має жодного відношення. Але існує такий законопроект, який передбачає, що такі камери можуть встановлювати місцеві ради. Тому ми боремося за те, щоб 50% стягнень за перевищення швидкісного режиму надходили до бюджету міста. Відповідно до цього законопроекту ці повноваження мають передати нашим інспекторам з паркування. Після цього наші хлопці і дівчата зможуть опрацьовувати ці адмінматеріали. 

– Нещодавно запрацював чат-бот для водіїв. Які його можливості?

– Ми працювали над двома проєктами – це чат-бот і запровадження Smart-Луцьк – це система оплати за паркування. За допомогою чат-бота ви можете швидко отримати відповіді на питання, з якими до нас найбільше звертаються: «Я отримав штраф», «Я отримав повідомлення», «Що таке 50% знижки?», «Як можна швидко сплатити?», «Які способи сплати?», «Куди мені направити квитанцію?», «Як я можу це оскаржити?», «Що я повинен сплатити при оскарженні?». Таких питань дуже багато. Багато людей, які отримують повідомлення, не читають його. Думаю, не помилюсь, якщо скажу, що людей, які читають повідомлення від початку і до кінця – менше 7%.

– Лучани ігнорують ці повідомлення?

– Ні, не ігнорують, а не читають, мабуть, тому, що така культура обізнаності. Людям набагато простіше відразу висловити своє обурення: «Штраф!? За що!? Коли!?». І пішло-поїхало. І це сумно. Тому, що якщо взяти приклад європейських країн, там люди спочатку читають, потім розбираються, потім «гуглять», якщо є послання на матеріали, з якими їм потрібно ознайомитися, і тільки потім починають ставити запитання. В Україні все навпаки.

Разом з тим ми бачимо кількість оплат щодня. Наприклад, якщо винесли 266 повідомлень, то в перші два дні сплатили штрафи по 134 з них. Це більше, ніж половина. І це перші декілька днів після винесення, тобто, майже відразу. Якщо ж взяти у сукупності, то впродовж дії пільгового періоду сплачено 147 штрафів – це багато. Тобто, не можна сказати, що повідомлення ігнорують.

Є, звісно, ті, які хитрують. Є особи, які мають штрафи, але не сплачують їх, ще й агітують інших цього не робити. Зараз буде дещо по-іншому. Адже певний період часу ми шкодували людей і не подавали наші постанови на примусове виконання до Державної виконавчої служби. Адже ми розуміємо, що людина могла забути заплатити, що комусь треба зайвий раз нагадати про це. Тобто, є ряд суб’єктивних причин, через які хтось може не відразу сплатити штраф.

А після передачі постанови до ДВС розмір штрафу буде подвійним – тобто, це вже понад 1 300 гривень, а також – виконавче стягнення, арешт на машину, реєстр боржників тощо. В кінцевому результаті штраф, який в межах пільгового періоду становив 340 гривень, обертається сумою, близько 3 000. Ми дуже багато спілкувалися з людьми і пояснювали їм це.

– Це переважно порушення правил паркування?

– Так. Окрім цього, є багато осіб, які паркуються біля ринку і не сплачують за послуги паркування. Станом на сьогодні ми цілком і повністю погодили нашу позицію – передаємо на ДВС.

Формулювання «У нас діти граються у дворі» – це підміна понять

– Дуже дискусійне питання – це шлагбауми й інші обмежувачі руху у дворах. Коли одні скаржаться, що неможливо проїхати, в тому числі – екстреним службам, інші ж хвилюються за безпеку дітей у дворах. Чи вдається вам налагодити діалог з людьми з різними точками зору і напрацювати єдину концепцію, яка б дозволяла і безперешкодно здійснювати доїзд до кожного з під’їздів і, в той же час, дозволяла дітям у дворах почуватися безпечно?

– Не буває дві точки зору на це питання, вона є одна – це комфорт усіх людей, які проживають у відповідному дворі. Формулювання «У нас діти граються у дворі» – це підміна понять. Відповідно до Цивільного та Сімейного кодексів, а також ряду конвенцій, у нас заборонено залишати дітей самих. Заборонено дитині до 14 річного віку гуляти самій. Заборонено таку дитину залишати саму вдома. І це питання до того, що наші соціальні служби та ювенальна поліція дуже погано працюють.

Якби якась мама спробувала випустити гуляти у двір багатоквартирного будинку дитину без нагляду, наприклад, у США – її би позбавили батьківських прав, а дитину б вилучили до притулку.

Портрет дочки на робочому столі

– У нас, мабуть, культура інша, адже абсолютна більшість батьків так робить – дозволяє дітям гратися у дворі під під’їздом самостійно.

– Це не культура, це безвідповідальність. Я зараз жорстко скажу, але іноді у мене складається таке враження, що в деяких батьків тих дітей – по тридцять, і якщо з однією із них щось станеться – якось не дуже шкода. Це викликає посмішку, але насправді це дуже сумно. Тому, що ми маємо величезну кількість трагедій, які стаються з маленькими дітьми: вони гинуть у пожежах, під колесами автомобілів, у фонтанах, від ураження струмом тощо. Проаналізуйте, за яких умов це сталось: «Я пішла в магазин, а діти гралися самі», або «Я дитину річну залишила на трирічну» тощо.  

Тому це питання дуже специфічне і я ставлю зустрічне питання: а чому діти у дворах багатоквартирних будинків гуляють без нагляду? Бо мама вдома зайнята, готує борщ, чи прасує одяг? Гаразд, тоді залучіть дитину до цього процесу в ігровій формі. Чи може мама просто зайнята соцмережами, чи з подругами обговорює останній допис відомого блогера? Тобто, починати потрібно з себе. Я в цьому питання дуже жорстка.

Але повернемось до того, що відбувається у дворах. Хіба можливо у дворах швидко їздити? Якщо двір звивистий і має у собі ями – то там ніхто не буде їхати зі швидкістю 100 чи навіть 50 кілометрів на годину. Є багато методів, щоб зробити безпечнішим цей рух. Що заважає жителям будинку покласти «лежачі поліцейські»? Тобто, є альтернативні шляхи вирішення цієї проблеми.

В країні йде війна. Тому можна поставити питання по-іншому: а що буде, якщо під час ракетного обстрілу спрацює ППО? Вона ж не розбиває ракету в пил, вона її збиває, а уламки падають. Якщо це почине падати на житлові будинки, горіти, а в густозаселеному дворі – в обох арках стоять обмежувачі. Почнеться паніка, і люди, які могли б врятувати чиєсь життя, не зможуть виїхати з двору, бо відбудеться масовий колапс. Просто ми ніколи не думаємо про такі речі, і, на щастя, у нас таких трагедій не було.

– То зараз концепція єдина по всьому місту і всі обмежувачі руху будуть знесені?

– Звичайно, є єдина концепція і вона не буде змінена.

– А якщо раніше давали дозволи на встановлення шлагбауму? Наприклад, голова одного з ОСББ на вулиці Арцеулова на сесії Луцької міської ради переконував, що ДСНС не заперечувала проти встановлення цього шлагбауму.    

– Дозвіл на встановлення цього обмежувача руху ніхто не давав. Голова ОСББ намалював нібито схему благоустрою території, а насправді «вмалював» туди обмежувач руху. Цю судову справу ми вже виграли. Таких шлагбаумів не буде ніде по Луцьку.

– Скільки тимчасових споруд ви демонтували у цьому році? Зазвичай власники добровільно здійснюють демонтаж сараїв і гаражів, чи ви проводите його примусово? І яка подальша доля демонтованих металевих конструкцій?

– Над цим питанням ми працюємо з 2015 року. Сьогодні нових сараїв у Луцьку, на щастя, не з’являється. Гаражі, які були масово наставлені, ми зняли. Після цього ми почали демонтаж різних обмежувачів, парканів, теплиць тощо. Тобто, це все, що люди «нагородили» біля багатоповерхових будинків. Це було зроблене зі старих вікон, дверей, палок, шнурків… Тобто, лучани зрозуміють, про що я кажу.

Щодо сараїв – це наступний етап, над яким ми почали працювати. Адже ми розуміємо, що до певного часу у Луцьку не було централізованого опалення. Тобто, будинки опалювалися за допомогою так званих «топок», тому люди тримали ці сараї. А потім до будинків провели централізоване опалення, але сараї залишилися. У багатьох вони поламалися і згнили, адже за ними не доглядали. Але деякі власники перепрофілювали їх у гаражі чи місця зберігання різних речей домашнього вжитку. Тож сьогодні ми дійшли до того, що розпочали всі ці сараї вичищати, збільшуючи площу загального користування для усіх мешканців Луцька.

Приблизно у 40% випадків ми стикаємося із тим, що власники цих споруд вже не живуть у Луцьку, вони давно виїхали. Багато є випадків, коли люди ще в 90-их роках у деяких сараях зробили ще й льохи, а зараз вони закинуті. Був випадок, коли в одному з таких місць бавилися діти і провалилися у погріб.

Тенденція пішла ще далі і ми внесли зміни до програми. Тепер ми не лише будемо зносити ці забудови, а й будемо цю територію вирівнювати, розчищати і засівати травою, щоб у подальшому департамент ЖКГ чи ОСББ могли утримувати ці території у належному стані. Ці території за рік змінилися докорінно і скоро ми зможемо показати «було» і «стало».

Поруч із Луцьким замком буде чисто

– В Луцьку також чимало є комерційних об’єктів на перших поверхах багатоквартирних житлових будинків, які були неправомірно переведені з житлової площі у комерційну. Чи виявляєте ви такі об’єкти і який механізм вирішення такої ситуації?

– Ця проблема виникла пів року тому, коли з’явилася фірма так званих «чорних реєстраторів». Є дві консалтингові компанії, які надають юридичний супровід у питанні такої непрозорої перереєстрації. Але кінцевого результату це не дасть, адже реєстраційні документи будуть скасовані судом. Зараз у нас є чотири такі судові справи, у міській раді – ще з десяток.

– Ці порушені й надалі виявляються у Луцьку?

– Зараз цей процес притих, можливо, тому, що почалася війна. Багато хто не готовий інвестувати кошти, адже розуміє, що ми не знаємо, що нас чекає, хоч і надіємося на перемогу. Кожен розуміє, що ремонт такої квартири до війни обходився в одну суму, а сьогодні цю суму потрібно помножити на чотири.

– А ті квартири, які вже переобладнані, де, наприклад, побудували сходи на тротуар – яка їхня подальша доля?

– Ми все це будемо демонтувати.

– Про благоустрій міста хочеться поговорити окремо, адже подекуди він залишає бажати кращого. Особливо прикро бачити гори побутового сміття на фоні головного туристичного об’єкту – Луцького замку. Які ви бачите механізми вирішення цієї проблеми?

– У лютому місяці ми повинні були спільно з «Луцькспецкомунтранспортом» та департаментом ЖКГ поставити додаткові соціальні контейнери. Також мали зобов’язати власників приватних домоволодінь придбати власні контейнери. Ми розробили цілий проєкт, але після початку війни цим вже ніхто не займався. Зараз місто вже повернулося до більш-менш спокійного життя, тож ця робота буде відновлена найближчим часом. Ми зобов’яжемо людей купити індивідуальний контейнер, змінимо графік вивозу сміття, адже зараз це відбувається о 12 годині дня, і це дуже не зручно. Буде значно доцільніше, якщо це буде о 7 годині ранку. Після цього поруч із Луцьким замком буде чисто.   

– Ви застосовуєте якісь штрафні санкції до людей, які викидають сміття біля замку?

– Так, застосовуємо. Ми склали ряд адміністративних протоколів, які передали на розгляд адміністративної комісії.

Правопорушники підмітатимуть вулиці та фарбуватимуть паркани

– Ще одна проблема Луцька – це сурогатний алкоголь. Переважно, його виготовляють і продають в одних і тих же «точках»? Особливо гостро проблема постала під час дії так званого «сухого закону». Як ви боретеся з цією ситуацією і чи достатні ті санкції, які застосовуються до виявлених порушників?

– Цим не завжди займаються одні й ті ж люди. Наприклад, у цьому році ми склали 46 адміністративних протоколів, а це – 46 різних адрес. І суми штрафів досить серйозні: від 6 до 20 тисяч гривень. Це залежить від об’ємів вилученого алкоголю.

– Ці штрафи дають результати, чи люди їх сплачують і продовжують далі цим займатися?

– Буває по-різному. Адже є порушниця, з якої виконавча служба намагається стягнути пів мільйона гривень. Але це пенсіонерка, таких коштів вона не має, тож в неї стягують це з пенсії невеликими частинами. Тобто, людина розуміє, що з неї не мають що стягнути, і, відповідно, вона лишиться непокараною. Однак, скоро це зміниться, адже законодавство дозволятиме застосовувати окрім штрафів й інші санкції, наприклад, громадські роботи. Тож такі правопорушники підмітатимуть вулиці, фарбуватимуть паркани тощо. Я думаю, що знайти застосунок таким людям можна.

– Нещодавно була ситуація, коли інспектора муніципальної варти побили на території Центрального ринку. Наскільки часто бувають подібні інциденти і чи є, скажімо, такі «гарячі точки» у Луцьку, де конфлікти з громадянами виникають постійно? Як виходите з таких ситуацій?

– Конфлікти бувають щодня. В одного інспектора це, щонайменше, 1-2 такі ситуації протягом зміни. Наші люди хочуть жити як у Європі, з правилами, як у США, з рівнем доходу, як у Швеції, але змінюватися ми не хочемо. От ми припаркували автомобіль не за правилами, отримали штраф, а свою агресію потрібно вилити на людину. Прагнучи жити, як у Європі, ми продовжуємо торгувати сурогатним алкоголем, продавати продукти прямо з землі на стихійному ринку, чи ставити машини на тротуарі.

Ми не звикли думати про права інших. Наприклад, водій поставив машину прямо на тротуарі біля свого магазину на вулиці Замковій, і йому байдуже, що мама з коляскою не може пройти і вимушена виходити на проїжджу частину. У цьому проблема. І з такими людьми, мабуть, важко працювати морально, є ризик швидкого морального вигорання.

– Чи проводите ви для інспекторів тренінги, як правильно поводитися у конфліктних ситуаціях і як вгамувати агресивно налаштованих громадян?

– У нас велика плинність кадрів, адже рік-півтора і людина втомлюється від цього. І не важливо, це інспектор, який працює на вулиці, чи диспетчер в офісі на лінії групи швидкого реагування. Адже диспетчер в середньому приймає від 10 до 60 звернень за день, із них розмовної мови – 15 хвилин. Адже переважно люди телефонують, щоб поскаржитись. Спочатку він розкаже хто він такий, а потім – що думає про нас. Тому диспетчеру доводиться слухати чимало негативу.

Так само важко юристам – у них завжди багато судових справ. А тут ще й доводиться судитися з людиною, яка вважає себе адвокатом, і судиться, розуміючи, що дійсно порушив Правила дорожнього руху, бо не побачив знака. Це соромно, адже ти – адвокат, взірець правосуддя. Я би дуже хотіла, щоб в Україні створили «Декларацію доброчесності» всіх людей, які дотичні до сфери права, щоб вона охоплювала не лише суддів, а й адвокатів, прокурорів, державних чиновників, посадових осіб органів місцевого самоврядування тощо. Адже це дуже дисциплінує.

Тому так, емоційне вигорання є в усіх працівників Департаменту муніципальної варти. Ми проводимо тренінги, і я особисто пояснюю хлопцям і дівчатам, що ми не повинні на це реагувати. Але ж людський фактор ніхто не відміняв. Навіть я, як керівник, сидячи у цьому кріслі вже сьомий рік, теж відчуваю втому, тому, що ти робиш дуже багато класних речей, які дають результат згодом, і всі це розуміють. Але щоб досягти цього – ти цілий рік б’єшся над хорошим проєктом, як риба об лід.

Згадайте, яким негативним був суспільний резонанс, коли ми почали демонтувати гаражі. А зараз ми ходимо містом і бачимо, наскільки гарно без них стало у дворах. Раніше там було сміття, шприци, «пункти збору макулатури», організовані безхатьками, і багато інших неприємних речей. Але який крик був у Луцьку, коли ми це все розчищали. І сьогодні, коли ми приїжджаємо в інше місто і бачимо, що там це лишилося – ми радіємо, що у нас ситуація змінилася на краще.

Краще стало й коли біля багатоквартирних будинків зникли «городи»: три картоплини й колорадські жуки на них. А як тоді кричали, що то не городи, а «клумби» з чорнобривцями. А тих чорнобривців за зіллям навіть видно не було. А зараз біля будинків зелена гарна трава, яку косять раз у місяць.

Наскільки приємніше проїхатися проспектом Волі, коли там не стоять машини прямо у клумбах, чи пройтися повз ринок, де не продають молоко і кури прямо із землі. А як тоді кричали, що люди не зможуть без ринку, скільки було «хейту» і кривотолків.

Люди не хочуть змінюватися, тому я вважаю, що дітям правознавство повинні викладати ще з садочку, починаючи від того, що вони зобов’язані, до того, що їм повинні. Тобто, за які їхні межі ніхто не має права переходити, і які межі інших людей не повинні порушувати вони. Щоб вони знали, що можуть звернутися на відповідну «гарячу лінію» і поскаржитися, що їх будь-хто ображає чи домагається. Адже сьогодні діти виглядають по-дорослому. Дівчата у віці 13-15 років вже досить гарні і розвинені. Відомі випадки, коли у парку таким юначкам дорослі 25-річні хлопці роблять «компліменти». Потрібно, щоб у таких випадках неповнолітня дівчина мала можливість отримати захист, натиснувши одну кнопку на телефоні, а відповідні служби провели виховну роботу з такими «залицяльниками».

Тому діти з малечку повинні розуміти, що не можна викинути сміття просто під ноги, що не можна пройти осторонь, коли комусь треба допомога, і таких прикладів багато. Починаючи від таких простих речей, закінчуючи тим, що вишиванка – це не просто красивий одяг, який вдягають раз у рік, а це – код нації. Україна у кожному з нас починається тоді, коли дитину вчать казати українською «мама» і «тато». Лише тоді можлива висока правова культура суспільства, а відтак – менше «хейту» і порушень громадського порядку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Спірний шлагбаум на Арцеулова, 6 у Луцьку вирішили знести
• У Луцьку підприємців зобов'яжуть осучаснити фасади своїх закладів
• Паркан розбрату: незаконну огорожу на Липинського у Луцьку нарешті прибрали (відео)
• Підприємці просять повернути парковку біля «Слона» у Луцьку
• Повідомили, коли знесуть огорожу у дворі на Липинського у Луцьку