Поділитись:

Евакуйована мрія: як у Луцьку переселенці з Маріуполя будують свій бізнес (фото)

Автор: Міла Роспопа |
Понеділок, 27 червня 2022, 13:30

Сергій Шевченко багато років працював менеджером із закупівель на машинобудівному заводі у Маріуполі. Чоловікові 32, у нього є дружина і дев'ятирічна донька. Сергій жив добре життя, мав багато планів і мрій. Минулого року у травні він разом із другом Романом Головко вирішив здійснити одну з них і почати власну справу. 

Чоловіки шукали якусь особливу нішу. Хотіли робити щось, чого у них вдома ще не було. Зрештою вирішили відкрити заклад швидкого харчування. Особливістю їх справи мало бути те, що це перший в регіоні фастфут корисної їжі. Тут мали готувати каші. 

І вони почали. Того травня знайшли цікаву тернопільську франшизу Kashka, почали оформлювати документи. Довго шукали приміщення – мали до нього багато вимог, бо все хотілося зробити якнайркаще. Зрештою знайшли у Краматорську, і почали ремонт. Вони нікуди не поспішали, намагалися у кожен куточок вкласти трохи душі, бо це була їх перша власна справа.  

Заклад у Краматорську запрацював 29 січня. Тут було 20 посадкових місць. Крім того, кухня робила корисну їжу на доставку. До літа Сергій та Роман планували облаштувати зручні балкончики для гостей та літню терасу зі столиками на вулиці. Також улітку збиралися відкрити такий самий заклад у рідному Маріуполі. 

Kashka пропрацювала всього три тижні, до 23 лютого. Зранку 24-го Сергій та Роман прокинулися у місті, на яке падали російські ракети. Тоді вони ще не знали, що ї обом доведеться незабаром покинути дім, проїхати через всю країну, аби зрештою в новому для себе місті почати усе спочатку. 

Таким був заклад у КраматорськуТаким був заклад у Краматорську
 

У суботу, 25 червня Kashka відкрилася у Сіті Парку в Луцьку. Журналісти сайту новин Луцька та Волині «Конкурент» дізнавалися, як чоловіки будують свій бізнес у обласному центрі Волині. 

— Розкажіть, який заклад у вас був у Краматорську? Як він працював?

Роман:  Це був заклад із корисною їжею – та сама Kashka. Це була така собі кав'ярня з посадковими місцями. Люди приходили не тільки поїсти, але і попити кави, порозмовляти, все було затишно і по-домашньому. Ми орієнтувалися в основному на обіди. У нас харчувалися працівники великих компаній, офісів, фітнес-центрів. 

Сергій: Наш клієнт традиційно замовляє їжу у будні – сніданок, обід, полуденок. Вечерю замовляють переважно ті, хто вже «запалився» ідеєю правильно харчуватися. У вихідні людей приходило менше. 

 

 

Роман: Ми багато планували зробити. Хотіли формувати для постійних клієнтів повноцінний раціон на тиждень, і привозити їжу у чітко домовлений час. 

Сергій: Зараз у Луцьку нам треба відкритися і набити руку. Але згодом ми готові вводити таку послугу, і формувати раціон для наших постійних клієнтів.

— Як працюватиме ваш заклад у Луцьку? Хто готуватиме їжу?

Сергій: У Луцьку це буде їжа на виніс і на доставку. Готуватимуть усе наймані працівниці. До нас приїде франчайзер, навчить їх готувати всі страви. Далі працівниці будуть відточувати майстерність. Кожні кілька днів матимуть відеоіспит. Ми рухаємося до того, щоб це справді був фаст-фуд – аби їжа готувалася швидко. За три тижні в Краматорську ми дійшли до 6 хвилин на одну страву. Нам залишалося нагнати хвилинку, щоб людина підійшла – замовила собі каву і кашку – і не встигла допити каву, коли кашка вже стоятиме готова. 

— Яке у вас меню?

Сергій: На сніданок є вибір із чотирьох боулів – з лососем, кус-кусом, індичкою і суперовочевий. На обід у нас кашки. Це працює за принципом конструктора – можна обрати основу, і варіювати додатки – м'ясо, овочі, сир, креветки. Додатки за смаком також можна вибрати. Крім того, будуть салатики і крем-супи. 

Роман: Всі солодощі і батончики у нас будуть безглютенові і без цукру. Вся ця їжа дієтична, і розроблена спеціально для тих, хто слідкує за своїм харчуванням. Меню буде доступне в сайті, у соцмережах, власне у закладі.

Роман ГоловкоРоман Головко
 

Сергій: Ми співпрацюватимемо із трьома службами доставки – Glovo, «МістерАм» і «Кошик». Тому замовляти можна буде там, на сайті і за телефоном. Будемо доставляти по Луцьку і у найближчі села. 

— Розкажіть ще трохи, як ви потрапили до Луцька? Що тоді відбувалося у Маріуполі?

Сергій: Я приїхав, здається, 20 березня. 

Нас це зачепило ще в 14-15 році. Тоді було страшно, але не так масштабно. 24 лютого, коли все почалося, ми не планували кудись їхати. Ніхто нічого не знав, вибухи лунали по всій країні. Але вже за чотири дні стали розуміти, що масштаб буде більшим, ніж кілька років тому. Дуже сильно гриміло у місті. 1-2 березня в Маріуполі почалася паніка. Позачинялися заклади, торгові центри, магазини працювали лише деякі. 1 березня зникло світло і вода. Другого ми зібрали валізи, але не виїхали – в бік Запоріжжя, куди ми збиралися їхати, чулися дуже гучні вибухи. Третього зранку я прокинувся, підійшов до вікна подивитися - і побачив, як на місто падають снаряди. І це при тому, що нас дім розташований з протилежного боку до лінії фронту. Фактично, я жив на іншому краю міста. І от я дивлюся з вікна 5 поверху – а на будинки у приватному секторі вже прилітають снаряди. 

О 10 ранку ми поїхали на блокпост. Він вже був зруйнований, але наші військові там все ще стояли. 

Ми виїхали до Розівки, і потрапили там під обстріл. Довелося їхати назад. Переночували у селі в садочку. Наступного дня дорогу заблокували. Її замінували, ішли бої, тривав процес оточення. А це був останній шлях, яким можна було виїхати. До 10 березня ми прожили у Нікольському під Маріуполем, і тоді нам сказали, що начебто, можна проїхати. 

Десятого їхали з сивим волоссям. По дорозі потрапляли... Словом, було гучно. Ми обвішали авто білими простирадлами, і так виїхали. Коли їхали – було дуже страшно, бо ми перетинали лінію фронту.

— Багато людей в той час виїжджало?

Сергій: Коли 3 березня ми виїхали, колона до Розівки була на більше, ніж 60 авто. Потім вона розбилася. Виїжджали ми 10 числа на 9 авто. 

— Хто з вами виїхав?

Сергій: Дружина, дитина, сестра дружини, її чоловік і дитина. 

— Як ви евакуювали бізнес? 

Сергій: Усе було в Краматорську. Із Маріуполя, що влізло в авто – те і поїхало. І потім вже, коли я сюди приїхав, ми почали приймати рішення... Ми ж тільки вклалися у цей бізнес, три тижні тільки попрацювали. У душі ще був такий заряд щось робити. Він і далі залишився, навіть не знаю, як...

Ми прийняли рішення забрати всю кухню. Частково забрали столи – вони стояли у нас в залі. Дивани теж приїхали. Тобто, все, що могло вартувати грошей, і основне обладнання ми забрали. Спершу вивезли у Дніпро, а потім сюди, до Луцька.

 

— Чому ви обрали Луцьк?

Сергій: В Маріуполі я працював на машинобудівельному заводі, і мої постачальники були з Нововолинська і Горохова. Я працював із ними близько трьох років, це дуже добрі люди. Коли я вийшов на зв'язок після 10 березня, директор підприємства сказав, що якщо їхатимемо в цей бік – вони мені допоможуть. І вони допомогли. Дали мені житло на перший місяць. Покликали на роботу. Таким чином я зараз працюю там, і паралельно намагаюся відкрити свій бізнес. 

Тут на Волині куди не глянь – всюди добрі люди. Бо і зараз у питанні відкриття бізнесу дуже допомагають, адже треба багато контактів, постачальників, різної допомоги. Цю допомогу важко оцінити. 

У Луцьку працюватимуть на доставку та на винісУ Луцьку працюватимуть на доставку та на виніс
 

— Чого ви найбільше боялися, коли покидали свій дім?

Найперше, ми втратили зв'язок з батьками – з моїми і з батьками дружини. Ми виходили з Нікольського, і щогодини наше авто дивом ловило Українське радіо. Ми щогодини слухали новини, щоб знати хоча б трошки ситуацію. 9 березня ми дізналися, що можна виїхати на гірку за 5 кілометрів від села, і «зловити» дві поділки «Київстару». Тоді ми вже отримали повідомлення, що з батьками все добре. 

Вони живуть не в Маріуполі, а в передмісті Волновахи. З ними все добре, але виїхати зараз вони не можуть. Вони вже доволі поважного віку, і їм важко кидати домівки і все, що вони будували роками. Я прагну забрати їх звідти, однак для цього самому спершу потрібно стати на ноги. 

Ще доводилося дитину ховати серед сумок на задньому сидінні. Наша дитина там лежала майже всю дорогу, поки ми не виїхали на підконтрольну Україні територію. Обкладав її, чим міг, хоч і розумів, що від осколків це не врятує. 

— Як усе це переносить ваша донька?

Сергій: Вона наче тримається. Ніяких відхилень за нею не помічаємо. Єдине – вона погано спить. Зараз ми намагаємося знайти психолога, щоб з'ясувати, в чому річ. Ми ще в Маріуполі, коли все почало гриміти і вибухати, прийняли рішення казати дитині правду. Вік такий, коли дитина все розуміє. До того ж, вона в нас така допитлива дівчинка і в усьому намагається розібратися. 

Звісно, ми не вдавалися у подробиці, але вона завжди розуміла, що відбувається. Знала, що за найменшим словом від нас нікуди не можна відходити, весь час треба бути поряд. Так ми і приїхали. 

— Вона ходить тут до школи?

Сергій: Так. Як тільки ми приїхали, одразу в перший тиждень оформилися в школу. Навчалася дистанційно разом зі своєю двоюрідною сестрою. 

Сергій ШевченкоСергій Шевченко
 

— Як вам узагалі в цих нових умовах будувати бізнес?

Роман: У нас такий доволі підвішений стан, тому що в нас було два варіанти. Сергій поїхав у Луцьк, а я в Одесу. І ми довго думали, розуміли, що треба якось рухатися далі, але з нинішньою обстановкою не зрозумієш, куди рухатися. І начебто тут страшно, і в Одесі. Але подумали, що у Луцьку менш імовірний поганий розвиток подій. 

Важко. Зараз такий час, що варто щось робити. Ми розуміємо, що варто пробувати у будь-якому разі. Бо стільки часу, душі і грошей ми вклали у це своє дітище... Ми дуже пробелматично це все вивозили з одного краю країни в інший - це було важко і дорого. Зрештою вирішили не залишати на складі, а працювати - приносити людям радість і собі користь.

— Що ви зробите найперше, коли Україна переможе?

Роман: Нап'ємося (сміється). Але насправді, ми всі дуже хочемо додому. Це найперше і найважливіше. Я зовсім недавно був у себе вдома в Краматорську. Там зараз тихо і біль-менш спокійно, хоча за 30 кілометрів від міста ідуть бої. Моє місто красиве, доглянуте і прибране, ліс зелений, тут затишно... Я як зайшов до своєї квартири – аж сльози набігли. Тому найперше – ми хочемо додому. 

Сергій: З іншого боку, коли ми переможемо і будемо повертатися – тут залишиться частинка нашої душі. Навряд чи ми все просто зберемо і поїдемо. Тут ми нічого закінчувати не будемо. Навпаки, відновимо бізнес у Краматорську, здійснимо всою мрію і відкриємося у Маріуполі, але водночас будемо продовжувати свою справу у Луцьку. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
04 жовтня 2022
19:09
18:02
08:34
07:34
03 жовтня 2022