Про чистоту і торти: розмова з луцькою прибиральницею, яка дозволяє ходити по помитому (інтерв'ю)*

Пані Надія – із тих прибиральниць, які, стиснувши зуби, дозволять вам пройтися «по помитому». Вона скромна і мовчазна. Каже, звикла більше робити, ніж розмовляти. Жінці 60 років. На «Вілії» вона працює шість. Завдання часом бувають непростими, але вона не з тих, хто боїться труднощів.

Від пані Надії ви ніколи не почуєте нарікання на те, що їй важко. Її не завжди видно в просторих коридорах із білою плиткою, але всі, хто ходить цією плиткою, помічають її роботу. Яка б погода не була за вікном, у «володіннях» цієї жінки завжди чисто. Тут пахне свіжістю і затишком. Тут ростуть квіти, які вона дбайливо садить і доглядає. 

А ще пані Надія пече торти. 

Журналісти сайту новин Луцька і Волині «Конкурент» спільно з групою компаній ТМ «Вілія» продовжують серію публікацій про особливих людей, які творять історію найбільшого на Волині агропідприємства. Про прибирання, роботу і торти ми розмовляли ще у лютому, до початку війни. Зараз публікуємо нашу розмову. 

— Пані Надіє, пам'ятаєте, яким був ваш перший робочий день тут?

— Звісно, пам'ятаю (сміється – ред.). Бо він був важким. Як я тільки сюди прийшла, дві годинки попрацювала - і мене відправили у будівлю, де зробили ремонт. Цей день мені запам'ятався. 

— Все ж, ви залишилися тут працювати далі і працюєте вже шість років. 

— Так, бо мені тут дуже подобається. Це гарна робота, у нас величезний, але добрий колектив. Всі привітні і чудові. 

— Дозволяєте всім ходити по помитому?

— По помитому? Та хай собі ходять. Спершу, звісно, мені було важко. Я пила валер'янку (сміється – ред.). А зараз навпаки кажу їм, щоб ішли. Хай люди працюють, бо їх робота дуже важлива. 

— А ваша робота важка?

— Так. Я цілий день на ногах. Треба ж, щоб і наверху було чисто, і внизу. Щоб було чисто у шафках. Я люблю натерти скло до блиску, і дивитися на результат своєї роботи. Це приносить мені задоволення. Сісти і сидіти просто я поки що не хочу. 

— До речі, ким ви працювали раніше?

— Я була кондитеркою. Колись дуже любила цю справу. 30 років пропрацювала на «Луцьккондитері». А зараз кондитеркою працює моя донька. Вона взагалі дуже класно пече, і я вже маю, чому в неї повчитися. Ми постійно щось творимо. Знайдемо якийсь рецепт в інтернеті – і пробуємо. 

Дуже любимо робити «Пташине молоко», вишневі торти, всі класичні десерти. Навіть цукерки самі робимо. 

— Який робочий принцип для вас важливий і в житті? 

— Як на мене, чисто має бути скрізь. Вдома, на роботі, навколо людини. Бо якщо лад навколо – то і в думках лад. 

— Чим ви займаєтеся поза роботою? Маєте якісь захоплення?

Раніше вишивала, але зараз вже старію, то не бачу добре. То улюблена справа – в селі город садити. Я вирощую помідори. Раніше садила до 300 кущів. То ще було, як чоловік живий був. А коли він помер, я лишилася сама. А це треба і водичку піднести, і підв'язати, і скубати... Тепер маю десь сто кущів. 

Хотіла би виростити щось таке особливе, як от персики, абрикоси, та не приймається. А помідори в мене дуже добре ростуть. 

Моя дача у Горохівському районі. Там живе моя мама, і я їжджу до неї щосуботи. Мамі вже 92 роки. 

— На вашу думку, життя змінюється на краще, чи на гірше?

— Мабуть, на краще. Я жила у час, коли був страшний дефіцит. Але тоді я їла все натуральне, а зараз більше всього несправжнього. Тому хто зна. Залежить від того, куди дивитися. 

— Чи маєте ви мрію, яку ще не встигли втілити в життя?

— Я би хотіла на відпочинок за кордон. Ніколи раніше не їздила. Діти були, а маму з собою не беруть (сміється - ред..). Була у Хрінниках, була на Світязі, але за 60 років так ніколи і не бачила моря. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• «Все, що зробили люди, можна полагодити»: розмова з механіком, який вирощує квіти *
• «Люблю всунути руки в землю», – директор найбільшого агропідприємства Волині Сергій Супрунюк (інтерв'ю)
• Від вітряка до «турецької кавомолки»: романтика професії питлівника*