Так буде не завжди

У глухому закутку серця зручно вмостився біль, зробивши мене старшою на років так п'ять. Додав зморщок і шрамів на серці. Якби то було ще вчора, я б запила той біль кількома порціями доброї кави, і забула б за нього надовго.

Та, знаєш, він інший. Не минає. Щемкий, набридає. Такий, що роз'їдає нутро, роблячи там велику діру, яку я не маю чим заповнити. Здається, я щось втрачаю. І не можу надолужити. Здається, ходжу на краю прірви. І не боюся впасти. А життя то триває.

Життя змінило. Все, що не цінувалося, стало таким вкрай важливим. У тебе, певно, також. У всіх.

Отак проростає в душі затишшям, глушить байдужість, кволо розпускаючи бруньки, і серце набухає. І все вже сприймаєш інакше – серцем й очима.

Хоч ця весна – не весна, і літа ніхто не чекає. Життя застигло, як ото невдало зварене у мене згущене молоко, що вибігло з кастрюлі і пригоріло на новесенькій плиті. Відмий тепер. Як ту липку ненависть, що в середині. Хіба думала, що вмію так ревно ненавидіти? Вмію. І чужої смерті навчилася просити (ти знаєш, про що я). І через сито оточення просіяла. Й живу собі. Не так як «до».

Як «до» уже не буде.

Але так буде не завжди.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій.Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.