Цікаві різдвяні історії про волинські ікони (фото)
Про найцікавіші експонати Музею волинської ікони ексклюзивно для ІА «Волинські Новини» розповіла завідувачка Тетяна Єлісєєва.
Історики знають 72 волинських іконописців. І це тільки ті, чиї імена прочитані. Адже на Волині існували цілі мистецькі осередки, де писали образи. На думку доктора історичних наук Володимира Александровича, волинська школа іконопису – найбільш досліджена з усіх іконописних шкіл України. І перш за все завдяки науковим конференціям, які проводять у Музеї волинської ікони. За роки діяльності музею відреставровано 262 ікони волинського іконопису. Це багато, якщо зважити, що щороку друге життя отримують від 5-6 до 10-12 образів.
1. Найдавніша у музеї ікона Миколая.
Її передали з села Микуличі Володимир-Волинського району. Поверх зображення був написаний образ «Моління про чашу», стояла нова дата – 1905 рік. Нижня частина була обсипана і було помітно, що під нею є зовсім інша ікона. Реставратор Анатолій Квасюк практично вмовив настоятеля передати в музей цю ікону, бо її не використовували у богослужінні.
Коли фахівці Національного науково-дослідного реставраційного центру України зробили рентгенографування, то виявилося, що знизу прекрасно збережена ікона, яку датують 1640-ми роками. Це найдавніше зображення святого Миколая у колекції Музею волинської ікони. Ікона обпалена, вочевидь, лампадкою.
2. Ікона Різдва.
Ікона вражає своєю поетичністю та щирістю художнього вислову. Образ був дуже забруднений, але коли його розчистили, то вималювалися і пастирі з радісними обличчями, і зірка, що сяє, і овечки, і корзина з фруктами.
– Ікона з празникового ряду іконостасу, фрагменти якого зберігаються у музеї. На одній з ікон є підпис автора – іконописця Каспера Списацького і дата 1847 рік. Образ ще має шпуги (поперечні дерев’яні планки, якими скріплювали дошки). Бо вже наприкінці XVIII століття дошки шпугами не укріпляли, технологія виготовлення ікон стає простішою. Немає такого шару левкасу, – розповіла Тетяна Єлісєєва.
3. Різьблений вівтар, якого більше немає в Україні.
На перший погляд фрагменти вівтаря першої половини XVII століття не є надзвичайним артефактом. Тим більше, що живопис на ньому пізній – ХХ ст. Але це лише на перший погляд.
– Насправді це унікальна річ. Вівтарів такого раннього періоду в Україні не збереглося. Подібні пам’ятки зустрічаємо у Європі та в Білорусі. Маємо справжній шедевр декоративного різьблення, – каже Тетяна Миколаївна. – Вівтар прикрашають оригінальні орнаментальні мотиви: квіти з гронами винограду і плодами гранату, перлини, сувої, півфігури ангелів, барельєфи херувимів.
Тло кіоту було декілька разів перелевкашене і фрукти не виглядали настільки рельєфно. Та й синя фарба, якою помалювали тло не додавала вишуканості. Зате, коли артефакт відреставрували, то він постав у всій красі. На думку Володимира Александровича, кіот виготовлений у Західній Європі, можливо, у Нідерландах.
4. Подвійний образ Богородиці.
Не раз музейникам траплялося, що під одним зображенням було інше. Ікону могли перемальовувати й двічі.
– Іноді навіть змінюють сюжет, як у випадку з твором Йова Кондзелевича. Поверх образу Святого Георгія був намальований Григорій Богослов. І підписано: «Икона обновлена на заказ Григория Лабудского в 1891 году». Ми навіть не уявляли, що під записом може бути робота Кондзелевича, поки не зробили ренген, – зізнається Тетяна Миколаївна. – Тоді нам запропонували зняти верхній образ.
Нині вже є технології розшарування живопису. Тобто, можна зняти верхнє зображення і зберегти його. Але тільки тоді, якщо нижнє зображення перелевкашене і поверх нього намальована ікона. Якщо верхній образ вартісний, то його знімають на іншу дошку. А є перемалювання, які нічого не варті ні з художньої, ні з історичної точки зору.
Скажімо, у Музеї волинської ікони є образ «Богородиця Нев’янучий цвіт» XVIII століття, написана у традиціях київської школи. Рентгенографування показало, що під ним є образ Богородиці XVII ст. Тому наразі реставрацію відклали: волинські музейники домовлятимуться з Львівською філією Національного науково-дослідного центру України про розшарування образу.
5. Ікони іконописного осередку, так званого «Волинського іконописця 1630 року».
Ймовірно, майстерня розташовувалася в Ковелі. Вона обслуговувала велику територію – не тільки Волинь. Ікони цього осередку є на теренах сучасних Польщі та Білорусі. Майстри працювали в архаїчних традиціях XVI ст. Тому обличчя Богородиці та Христа зображено суворими, аскетичними. На багатьох іконах, якщо вони сюжетні, можна побачити архітектурні споруди. Дослідники говорять, що ці зображення досить умовні і лише натякають на сучасні їм ренесансні будівлі і храми. Іконописці цього осередку використовували обмежену палітру кольорів: вохру різних відтінків, блакитний, білий, сірий, традиційні червоний і синій в одежах Богородиці та Ісуса Христа. Зате немає зеленого, рожевого, фіолетового.
До цього осередку належить ікона святого Георгія з житієм – єдина житійна ікона Георгія, яка на теренах області дійшла до нашого часу. Саме на ній, на нижній рамі, частково зберігся напис про написання ікони за відпущення гріхів у 1630 році.
Фото Олександра Дурманенка
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Життя після «МастерШефа»: чим зараз займається волинський кухар Віталій Наливайко та чи знайшов дівчину
У Луцьку хотіли вирощувати банани, але депутати – проти
Нововолинський ремонтно-механічний завод продали: хто новий власник?
На «Розетці» продають чипси зі смаком члена та вагіни
Бойову медикиню «Пташку» з «Азовсталі» хейтять в соцмережах, бо погладшала
