Поділитись:

Чому професія логопеда для мене як «соціальний детектив»

Неділя, 14 листопада 2021, 07:40

Скажу з практики. Буквально останні звернення батьків.

Історія 1. У 6-річного хлопчика мовлення нечітке, оточуючим його важко зрозуміти. Він непосидючий, погляд зловити неймовірно важко, він постійно озвучує, що йому нудно, і тому весь час кудись рветься, крутиться, чіпляється за будь-що, аби лиш не сидіти на місці. Я  зауважую, що у нього наявна так звана прогенія – патологія розвитку зубів та щелепи, що сформувало неправильний прикус. А ще у нього коротка зв’язка верхньої губи, що обмежує достатню амплітуду її рухів.

Скеровую до лікаря-ортодонта. Раджу пройти програму нейропсихологічної корекції, пізніше або паралельно – заняття з логопедом. Згадую із навчань, що мімічні м’язи дитини починають формуватись у стадії ембріона – уже на 12 тижні вагітності мами. Це до відповіді на питання: а чому моя дитина так погано говорить. Перший триместр вагітності – найвідповідальніший!

 

Історія 2. Мама скаржиться, що у хлопчика дуже хрипкий голос, він інколи б’є дітей у дитсадку, а ще у нього з’явились дивакуваті голосові реакції, схожі на хрюкання. Ці прояви дитина не відстежує, не може їм запобігти та контролювати ними. Мама просить дитину цього не робити, оскільки це не є типовим для дітей/людей, однак, 4-х-річне дитя не розуміє, чого саме від нього хоче мама.

Історія 3. Дівчинка 3-хроків, котра мала успішний розумовий та мовленнєвий розвиток, різко відмовилась від споживання їжі. Тотально. Дуже швидко наступило фізіологічне виснаження, її стан загрожував життю. Звісно, дитя потрапило в лікарню та мало підтримуючу терапію. Дівчинка усвідомлювала ситуацію та просилась додому, обіцяла приймати їжу, проте вдома все повторилось. При спробі погодувати її насильно наступав рвотний рефлекс, дитина просила витягнути їжу з животика, бо та їй сильно заважає.

 

В обох випадках раджу звернутись до кваліфікованого невролога, а також психіатра. Тим часом піднімаю гори інформації, у т.ч. зі своїх останніх навчань – пропедевтики дитячої психіатрії. Завдання: розмежувати якого роду проблема – невротична природа її походження чи психогенна? Буває, й лікарі дивляться один на одного, доки таки намацають звідки ноги ростуть.

Обов’язково слід знати та розмежувати природу походження мовленнєвої проблематики: вона є локальною чи системною, іншими словами – вона є первинним порушенням чи наслідком, скажімо, інтелектуальних порушень, ураження слуху, при ДЦП/РАС і ін..

 

Чому при тяжких мовленнєвих порушеннях логопеду без супроводу кваліфікованого невролога – як рибі без води.

На прийомі схвильована мама. Каже: була у неврологів, ті кажуть, що він з вигляду розумна дитина.

… Я бачу приємного позитивного хлопчика, у якого дуже хороша комунікація та наслідувальна функція на усіх рівнях. Він навіть старається імітувати нехитрі артикуляційні уклади і… йому це вдається! Беззвучно. Він дуже добре розуміє мову оточуючих, а коли про нього – миттєво адекватним чином реагує.

Тим часом мама згадує. Перші місяці дитина спала вкрай погано. Голову почав тримати пізніше  вікової норми. У медичній картці – неодноразові записи про тремор у тілі. Тепер, коли йому уже майже 3 і він не розмовляє, інколи б’є себе по голові чи вдаряється нею об стіл.

Тут би неврологам слово. Та часто вони мовчать. А тут – не про що інше, як про неврологію. На перший погляд, приховану для ока.

Що кажуть КВАЛІФІКОВАНІ неврологи? Ті неврологи, котрі цій царині життя своє присвятили, котрі свій безцінний досвід нотують в публікаціях та книгах, котрі дають зрозуміти підґрунтя мовленнєвих проблем.

Кажуть, що такі діти – це діти з групи ризику, здебільшого з’являються на світ з гіпоксією, у них відстежуються проблеми з м’язовим тонусом, наявність в’ялого смоктального рефлексу, пізнє опанування навичками тримання голови, сидіння. Повзання, як правило, у них відсутнє.

 

Під час неврологічного обстеження у більшості дітей констатуються порушення кровообігу у головних артеріях і особливо у венах голови і шиї. У багатьох – збільшені шлуночки мозку, що свідчить про підвищення внутрічерепного тиску або ж часткову атрофію тканин мозку при крововиливах у шлункові сплетіння. Інколи виявляються кісти в різноманітних областях мозку (не завжди, до речі, несуть загрозу).

То ж неврологічно здоровими таких дітей назвати не можна. Чи під силу весь цей багаж логопеду?

Можна сподіватись, що якось дитина заговорить. Звісно, що артикуляційні спроможності такої дитини будуть на вкрай низькому рівні. У процесі дорослішання така дитина буде прогресувати, але знов-таки «забуксує» у шкільному віці. Оволодіння процесами читання та письма теж будуть відбуватись із труднощами.

Типова помилка фахівців: констатується наслідок, а не першопричина.

Про що саме повинна іти розмова у таких випадках? Звісно, не про розвиток дитини на рівні мовленнєвому, а на ДОМОВЛЕННЄВОМУ. Перші симптоми слід відстежити та зреагувати на них якомога раніше. І перша скрипка тут у руках педіатрів, сімейних лікарів. Спілкування з батьками засвідчує, що на соціальний розвиток, емоційний інтелект, когнітивну сферу ці фахівці уваги не загострюють. Між тим, «Клінічний протокол медичного догляду за здоровою дитиною віком до 3 років», затверджений МОЗ України ще у 2008 р.  містить таблиці оцінки психомоторного розвитку дитини, який зобов’язує відстежувати не лише активне мовлення дитини, а й її сенсорний розвиток (відчуття), ігрову діяльність, сферу комунікації не стільки на кількісних показниках, скільки на якісних. Тобто слід аналізувати  ЯК це робить/не робить дитина. Буває, мама озвучує: мені сказали, що моя дитина відстає у розвитку на 1 рік. Якщо дитині 5 років і вона не демонструє комунікативні вміння, не робить елементарних суджень, не розуміє узагальнюючих слів (шафа, ліжко – це меблі), то аж ніяк її розвиток не буде відповідати рівню 4-хрічного нормотипового малюка.

Чому так відбувається? Бо відсутність мовлення не може позитивно впливати на подальший розвиток дитини. До 3 років дитина мислить образами, далі її мислення (воно ж – внутрішнє мовлення) повинно мати під собою достатній словниковий багаж. При його відсутності мислення (читай інтелект) починає гальмуватись. Цю складну структуру ще у минулому столітті описав Лев Семенович Виготський: внаслідок дефіцитарності мовлення страждає пізнавальна сфера, мовленнєва активність та спілкування, що в кінцевому результаті призводить до вторинної затримки психічного розвитку.

Кілька слів про червоні прапорці – перші сигнали розбалансованого розвитку дитини.

Приміром, якщо у 5-6 місяців у дитини ще відстежується наявність рефлексу Моро (на звуковий подразник дитина рефлекторно випрямляє ручки/ніжки та розтискає кулачки) – це не норма, слід розпрямляти ручки/ніжки дитини у позі лежання на животі, масажувати їх, створювати сенсорні подразники для них. Лежання на животі (саме на підлозі!) поліпшує роботу кори головного мозку! Дитина починає відчувати своє тіло, робить перші намагання посування тіла вперед до іграшки, але для цього їй потрібно підставити долоню під ніжки.

Що є цікавим у 6 місяців – навичка сидіння іде паралельно з появою лепету. Дитя вже повинно проявляти голосові реакції - лепет у відповідь на певні звуки. Розпочинати варто із голосних – е-е-е-е…, далі - з додаванням приголосного звука – де-де-де, ба-ба-ба… До речі, склади ма-ма-ма – завжди дітям даються складніше. Можна порекомендувати вправу «Загрібання» - розкладені на підлозі іграшки, нехай немовлятко загрібає, підмітає руками. Як правило, діти це роблять, ще хаотично махаючи руками. Ця вправа уже дає перший досвід орієнтування у просторі. Рекомендуються багаторазово повторювані віршики співаночки «Сорока-ворона», «Іде-іде дід-дід…». Уже рукою дитини, взяту у свою руку, формуємо перші жести – «ще». На фітболах вчимо балансуванню.
У 9-місячному віці крім соціального та емоційного аспекту, відстежуємо когнітивну (пізнавальну) сферу дитини, її пасивний словник – розуміння зверненого мовлення. Має розуміти вислів «не можна», пальцем вказувати на бажаний предмет, копіювати звуки інших, лепетати (промовляти однотипні склади). Тут дуже важливо не спонукати дитину до ходіння, якщо вона не опанувала навичкою повзання! Дитя має спочатку навчитись тримати рівновагу в позиції навкарачки, опанувати контроль і баланс тулуба на чотирьох. Якщо у дитини сенсорна гіперчутливість (особливість ЦНС), що зараз зустрічається досить часто, слід її ступні і ноги розтирати лосьйоном чи косметичним молочком. Варто до тіла прикладати вібруючі іграшки – щоб імпульси/сигнали ішли до мозку від тіла. Мають сенс світлові іграшки з миготіннями, що перекладаються з руки у руку – виробляється перетин середньої лінії тіла.

При досягненні віку 1 року ознаками атипового розвитку є наступні: - не реагує на своє ім’я; - не повзає; - не стоїть з опорою; - не шукає речі, які ви сховали у неї на очах; - не промовляє хоча б кілька слів («мама», «тато»), не хитає головою на знак «ні» і не махає рукою «бувай»; не вказує пальчиком на речі. І геть тривожною ознакою є втрачання попередньо здобутих навичок (перестала промовляти слова, їсти, просити жестом, брати пляшечку і пити), натомість з’явилась хода навшпиньки, пильне розглядання та маніпулювання власними кистями рук перед очима тощо – мова про так званий «регрес».
Окрему категорію складають діти з РАС – розладами аутистичного спектру. І, до прикладу,  програма корекції мовлення має зовсім інакшу структуру роботи, ніж у дітей з мовленнєвими труднощами.

Щоб давати раду таким ситуаціям, сьогодні, як ніколи, слід багато навчатись. Проте не всі вузи дають достатню базу знань, нема також відповідних якісних практичних методик. Тому в умовах ДКРЦ «Розмовляйко» ми постійно намагаємось їх створювати та адаптовувати під потреби вихованців.

Кілька порад…

Мовленнєве середовище – необхідна умова мовленнєвого розвитку. Приклад з дітьми Мауглі – здоровий від народження мозок в умовах ізоляції не може розвивати мовлення. Дитина має ЧУТИ – що і як говорять люди; БАЧИТИ ті об’єкти, які означаються словами; БРАТИ УЧАСТЬ у різних ситуаціях і подіях, які озвучуються та промовляються. Крім того, має відбуватись інтеграція процесів від усіх органів відчуттів: зір – розглядають предмет; слух – слухають як звучить; дотик – прощупують; смак – пробують; нюх – обнюхують. Це і забезпечує подальший успіх мозкової діяльності, природню сенсорну інтеграцію.  Чим більше дитина рухається в ранньому віці, тим активніша її мозкова діяльність, а, отже, знижується ризик відхилень у розвитку.

Відчуття ритму є необхідним для мовленнєвої діяльності. Ритм має пряме відношення до розвитку організму вцілому з самого початку його зародження. 

 

 

Уже в період внутрішньоутробного розвитку все функції організму підпорядковуються певному ритму. З позиції нейропсихології, зокрема, проф. Візель Т. Г., акт ссання має бути не зменшеним і не збільшеним в об’ємі, від цього суттєво  залежить якість розвитку дитини. При ослабленому, неактивному ссанні органи артикуляції не набирають достатньої сили та рухливості. Тоді можемо казати про дефіцит ритмічних «допінгів», який часто призводить до своєрідних збочень – їх добору через ссання великого пальця, пеленки чи рукава одягу, гризіння нігтів тощо.

Старт мовленнєвих функцій починає розгортатися в міру розвитку рухової системи і поведінкових реакцій: - утримує голову – гуління у вигляді ритмічно узгоджених скорочень ізольованих груп м'язів дихального, голосового і артикуляційного апаратів; 6 міс. - починає сидіти, за підтримки дорослого ритмічно стрибає і змахує при цьому ритмічно руками – паралельно  видає ритмічні  звуки/склади. Формула: ритм рухів прискорює ритм промовляння голосних звуків і навпаки. 8-10 міс. – стоїть, робить перші кроки, тримаючись за опору – паралельно маніпулятивна ручна діяльність, плесканки тощо. 12 міс. - перші кроки, паралельно перші осмислені слова, які далі збільшуються в кількості.

Наявність слова свідчить про початок формування ритмічної структури мовленнєвої функції. Технологія розвитку моторного і мовленнєвого ритму у дітей із тяжкими порушеннями мовлення є однією із найбільш успішних та перспективних у корекційній педагогіці на даному етапі.

Чому за інклюзію я голосую однією рукою?

До уваги батьків. Обираючи форму освітніх послуг, будьте максимально обачні. Інклюзивна форма навчання видається багатьом веселковою та позитивною. Натомість на практиці стається інакше. Нещодавно на прийомі була немовленнєва дівчинка другого класу інклюзивної форми навчання, котра не має розуміння мовлення. Приміром, не розрізняє де лялька, де яблуко. Ні вчитель, ні асистент не мають відповідної освіти. У мами питання: чому мою доньку не можуть навчити говорити, читати й писати? У мене питання: хто визначив таку форму навчання, як оптимальну?

Інша історія. Хлопчик з тяжкими порушеннями мовлення, найімовірніше, з наслідками пологової травми. При цьому він не має сформованого мовленнєвого видиху, короткі слова намагається промовити беззвучно (без голосу) на вдиху. Усі моторні навички в дефіциті, пасивний словник теж. Поведінка супроводжується уникненням контактів, обрАзами та відмовою від спілкування. Мамі порекомендували інклюзію у дитсадку. Дуже хотілось би вірити, що сільський дитсадок зможе надати вчасну корекційну допомогу, а найголовніше - визначити правильний маршрут руху, визначивши при цьому звідки ноги проблеми ростуть.

Програма для дитини має бути комплексною та системною, наступний крок якої має спиратись на попередні досягнення в усіх його сферах розвитку.

Усім  – здорового глузду та досяжних результатів!

 

Надрукувати
мітки:
коментарів