Блекаут влади: ще раз про енергетичну кризу в Україні

«Жодних доручень РНБО з розробки будь-яких графіків віялових відключень електроенергії не було. Їх немає», — сказав прем’єр Денис Шмигаль 5 листопада під час години запитань до уряду. В «Укренерго» підтримали прем’єра, повідомивши, що «обмеження споживання електроенергії вводити не збирається». Влада переконує нас, що їй вирішувати, чи будуть в Україні віялові відключення, але вимикач давно в руках Ріната Ахметова стараннями того ж таки Шмигаля.

Про це ідеться у статті редакторки відділу економіки «Дзеркала тижня» Юлії Самаєвої.

На 1 листопада запаси вугілля у країні становили близько 630 тис. тонн. На 8 листопада — 479 тис. Відчули динаміку? А зазвичай наша місячна потреба — 1,5–2 млн тонн. І Україні необхідно імпортувати приблизно 3,5 млн тонн енергетичного вугілля для проходження зими.

Експерти почали бити на сполох ще влітку. Але в уряді ніхто не квапився із розв’язанням цих проблем і не пояснював, що нестача вугілля в основному стосується державних запасів. І якщо вся українська теплогенерація виробляє близько 35% електроенергії, то державні ТЕС — десь 15%, яких у нас може не бути цієї зими.

Україна та її енергоринок опинилися в заручниках у Ріната Ахметова та його компанії ДТЕК, яка наразі є власницею 70% запасів усього енергетичного вугілля в країні та цілком логічно витрачатиме своє вугілля для роботи своїх же ТЕС (див. рис.). Ну і для шантажу, звісно.

 

Згадайте 2 листопада, коли при відносно теплій погоді, 11 працюючих атомних енергоблоках і непоганому запасі газу Україна запросила аварійну допомогу в 500 МВт електроенергії у Білорусі та ще 100 МВт у Словаччини. Чому? Через одночасний аварійний ремонт одразу трьох енергоблоків ДТЕК і неспроможність державної генерації взяти на себе навантаження. Що ж буде, якщо ДТЕК відключить не три енергоблоки, а одинадцять, як було минулої зими? А якщо вона робитиме це регулярно? Навряд чи тоді ми справимося без віялових відключень. Адже вугілля у держави закінчується швидко, а купити його вже ніде, — усі можливі поставки законтрактовано на пів року наперед.

Звісно, напередодні енергокризи нам почали розказувати, що ось-ось і держава привезе вугілля з Польщі, Казахстану, Білорусі, США. Аж 1,5 млн тонн, тобто мінімальне місячне споживання. До кінця листопада. У грудні. У січні. Просте запитання: чому раніше не завезли? Чому влітку, коли вже було зрозуміло, що з вугіллям біда, у «Центренерго» лише годували всіх такими ж обіцянками про майбутні поставки з Неверленду та Смарагдового міста? І їм нічого не було ані від міністра енергетики, ані від прем’єра-енергетика. Правду кажучи, купити вугілля зараз вони не зможуть, точно не 1,5 млн тонн, та й ті нас не рятують.

Ахметов натомість, окрім того, що контролює видобуток левової частки вугілля в Україні, ще й зафрахтував усе можливе і неможливе на міжнародних ринках і ділитися своїм вугіллям із державою не планує. Кілька тижнів тому в ОП відбувалася розмова на підвищених тонах, представники олігарха хотіли підвищення граничних цін не електроенергію, Зеленський відмовив, пригрозивши, що «удавить» монополіста, якщо він шантажуватиме гаранта. Вочевидь навіть тоді ще він не усвідомлював, що Шмигаль і компанія давно накинули зашморг на шию державної генерації.

Теоретично і принаймні частково нас могли б урятувати не аварійні, а систематичні поставки електроенергії із сусідньої Білорусі, якби не одне велике «але» — це все ж таки Білорусь. Увесь процес організації цього імпорту був непрозорим, а ледь розпочавшись, поставки опинилися під загрозою скасування. За інформацією ZN.UA, компанія «ТЕТ Груп» Віталія Бутенка, у минулому колишнього генерального директора ахметовського «Д.Трейдінгу», погодила із білоруською стороною імпорт обсягів електроенергії, співставних із 5% усього нашого ринку, і здійснюватиме ці поставки, попри загрози припинення імпорту. Ймовірно, до них приєднається іще один посередник — «Електро Ком’юніті». Та, на жаль, поки що стабільними поставки із Білорусі точно не назвеш. При цьому без них ми опалювального сезону не проходимо точно, а з цими поставками — ризикуємо не пройти.

Альтернативний варіант від Міненерго — переводити ТЕС на газ. По-перше, це дорого. Для переведення вугільних ТЕС на газ нам необхідно додатково принаймні 2–3 млрд кубометрів газу. При цьому ціни на світових ринках знову почали наближатися до 1000 дол. за тисячу кубометрів, а НАК «Нафтогаз України» не готова купувати газ дорожче за 700 дол. за тисячу кубометрів. По-друге, як і вугілля, його не так уже й просто купити, трохи раніше про це треба було б піклуватися. По-третє, заміна вугілля на газ насправді не стане для нас порятунком. І от чому.

Якщо дуже спростити технічні деталі, той обсяг газу, який ми можемо щоденно піднімати зі сховищ, залежить від сукупного об’єму у цих сховищах. Наприклад, нині там 18 млрд кубометрів палива, тож на день ми можемо вибрати 180 млн кубометрів, якщо там буде 12 млрд, то 120 млн, якщо 6 млрд, то 60 млн кубометрів. За будь-яких умов 50 млн кубометрів у щоденному споживанні — це буде газ власного видобутку, решта — імпорт. Зараз, коли ми можемо брати зі сховищ по 180 млн кубометрів, нам стільки не треба. Взагалі допоки середньодобова температура тримається вище нуля, нам достатньо 120 млн. Інша справа традиційно найхолодніші лютий-березень, коли у сховищах уже буде не 18–17, а 6–7 млрд кубометрів газу, відповідно, і вибирати щодня ми зможемо 60–70 млн, а холодна погода вимагатиме від нас щодня витрачати не 60, і не 120, а 220–240 млн кубометрів. Що ми будемо робити? Теоретично мали б замінити газ на вугілля, але, ой, у нас же дефіцит вугілля і ми його замінюємо газом.

Простіше кажучи, не так у нас і багато того газу, щоб спалювати його замість вугілля. Про ціну взагалі промовчимо.

Інший варіант вирішення проблеми «газозаміщення» ще гірший — вкрасти «з труби», бо РФ лише чекає приводу розірвати транзитний контракт із Україною. Але не тільки транзит нам важливий у цій історії.

Цього року РФ «висушила» Європу: трансформувавши свій трейдинг, взявши контроль над біржовими потоками і вправно маніпулюючи ринком, росіяни показали, хто там господар. Для України європейський переляк — це шанс, адже саме в часи подібних переляків Європа готова дивитися на нас як на суб’єкт, а не об’єкт перемовин. Комплекс підземних газосховищ України — найбільший у Європі: 11 підземних сховищ загальною ємністю 31 млрд кубометрів, при цьому 5 найбільших розташовані у західній частині України, лише за 160 км від кордону. Останніми роками Україна використовує для власних потреб лише половину їхніх потужностей. Решту ми можемо запропонувати Європі для того страхового запасу газу, який вони воліли б зробити, але не мають де зберігати. Окрім плати за зберігання та розширення співпраці, ми ще й отримали б додаткову можливість енергетичного маневру. Але робити таку пропозицію може тільки партнер із бездоганною репутацією, який точно не крастиме чужого газу.

А тепер згадайте наш цьогорічний енергобаланс: свідомо допущений дефіцит вугілля, недостатні запаси газу, процес зміни керівництва НАК «Нафтогаз України», нездатність налагодити жодної стабільної поставки будь-чого, — і запитайте у себе, чи зможуть люди, які зараз керують енергетичною галуззю, думати про бездоганну репутацію держави? Радше, повірю у те, що вони свідомо підставлять Україну.

Як інакше пояснити, що Україна, уряд якої очолює енергетик, починає опалювальний сезон із такими значними проблемами, а у лютому-березні задіюватиме віялові відключення електрики. Міністр енергетики Герман Галущенко регулярно звітував про плани з накопичення вугілля, але ніколи — про виконання цих планів. Він досі так робить, до речі. А Шмигаль наче й не помічав біди, що насувається. В офісі президента звикли думати про Шмигаля як про максимально лояльного виконавця. Настільки звикли, що не помітили, як Шмигаль перетворився на самостійну бойову одиницю. А ще забули, що колишній роботодавець Шмигаля — Рінат Ахметов. От і маємо, що стараннями Шмигаля і Галущенка ми всі тепер залежимо від волі Ахметова та його ДТЕК. Але йде з уряду віцепрем’єр Любченко, який свого часу допоміг збирати більше податків, а не Шмигаль із Галущенко, які не змогли зібрати вугілля. Це вже штрих до розуміння того, наскільки офіс президента насправді далекий від нагальних державних проблем, ну або просто недалекий.

Тепер уже не ОП, а ДТЕК вирішує, будуть у нас віялові відключення цієї зими чи ні. Дуже зручно, якраз збіглося з урочистим підписанням президентом закону про олігархів. І не кажіть нам, будь ласка, що ми не попереджали вас, Володимире Олександровичу, що боротьбу з олігархами треба починати не з реєстру, а з їхньої ринкової ваги і політичного впливу. Вітання — Ользі Піщанській, уклін — Ірині Венедіктовій.

Ми неодноразово зустрічали думку серед фахівців, що нічого страшного у контрольованих віялових відключеннях немає, особливо якщо підготуватися. Але шановні експерти не враховують важливого моменту: останні масштабні віялові відключення були у далекому 2000 році, а з того часу завдяки цифровізації багато що змінилося навіть в Україні. Рейтинг Зеленського обвалиться тієї миті, коли його електорату ніде буде зарядити свої смартфони та планшети, а zoom-конференції доведеться переносити на дев’яту вечора. Зеленського зненавидять навіть ті, хто ніколи не цікавився політикою та голосував «по приколу». Але це його біда, не наша.

Наша ж у тому, що у наступний після цієї виснажливої зими рік ми увійдемо без запасів енергоресурсів, без грошей, без планів і все ще без кваліфікованого керівництва. Максимально вразливі та готові поступатися стратегічними цілями заради вирішення тактичних проблем. Отоді й почнеться справжня криза.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Україну чекає одна з найважчих за всю незалежну історію зим: що відбувається
• Шахту у Нововолинську затоплює: регіон на межі екологічної катастрофи
• В Україні збільшалася кількість «зелених» електростанцій у 6 разів