ПЛР-тест на людяність, або Тимчасово свої люди

–  У її дитини – ковід, –  перешіптувалися мами.

У лікарняній палаті в луцькій інфекційці, важко дихаючи, лежав дворічний хлопчик. Йому терміново ставили крапельницю, кололи антибіотик і принесли кисневу маску. ПЛР-тест буде готовий завтра, попередній діагноз – двобічна пневмонія.

– Чому ця дитина з нами? – шарпали медсестру стривожені мами.

Мами називають це відділення інфекційної лікарні перевалочним. Зазвичай тут діти знаходяться одну добу, поки не отримають результати тесту на ковід. За цю добу трапляється різне, бо жінки, переживаючи за себе та своїх дітей, не готові шкодувати інших і знаходитися в закритому приміщенні разом з тими, у кого, як вважають, коронавірусна інфекція.  Проте у відділенні, та й у самій лікарні, на жаль, немає можливості кожного пацієта ізолювати від іншого.

Жінки сварилися  й обурювалися, кожна намагалася захистити свою дитину.

– Збирайте речі – вас переводять в інше відділення, – наступного ранку звернулася до мене медсестра.

– У яке? – питаю.

– У таке ж, тільки поверхом вище, – відповіла медсестра.

– Вибачте, якщо у таке ж, то чому нас переводять? – насправді мені лінь було збирати речі і я справді не розуміла, чому ми повинні «переїжджати».

– Ми отримали ПЛР вашої дитини.

В палаті зависла тиша. Мертва. Гнітюча. Я почула, як у грудях б’ється власне серце. По-перше, я злякалась, а по-друге, в думках хаотично рахувала, скільки часу мені потрібно, аби зібрати речі. Бо зараз в палаті почнеться…

Проте збиралися ми у цілковитій тиші. Чи то мами втомилися від чвар, чи то зважали на те, що я не встрявала у їхні вчорашні розбірки.

Але було тихо. Я з брязкотом забирала з палати чайник, тарілки-ложки-кружки, поспіхом запихала у дорожню сумку іграшки, ліки та одяг. Побажавши усім швидкого одужання, наткнулася на дуже невдоволені і стривожені погляди жінок. Чомусь почувалася винною. Коли виходила, густо почервоніла.

На мить затрималася у коридорі, намагаюсь зручно взяти важку сумку. Із-за дверей долинуло:

– Ага, і тобі швидкого одужання. Ото «покладуть» з тобою в палаті отаке, а потім лікуйся після неї.

– І не кажіть. Та то дурдом якийсь.

..Йдучи коридорами вже "ковідної" частини віділення подумалось: а скільки відсотків людей можуть скласти тест на людяність? Ми потрапили в інше відділення до принципово інших людей. Я не бачила їхніх облич, бо всі вони були у масках, але хтось нам посміхався очима, хтось дивився байдуже, хтось співчував. То були тимчасово "свої" люди.

P. S. У хлопчика з кисневою маскою був негативний тест на ковід.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій.Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.