Поділитись:

«Є вчителі, яких у 25 вже можна відправляти на пенсію», – директор луцької школи

Неділя, 03 жовтня 2021, 09:00

Зараз дуже багато говорять про те, як змінилися учні, вчителі і, власне, самі школи. Проте не варто забувати, що всі і все йдуть у ногу з часом, бо цього вимагає сьогодення. Добре це чи ні – покаже час.

Напередодні Дня працівника освіта, який відзначають 3 жовтня, журналісти ІА «Конкурент» поспілкувалися з досвідченим освітянином – директором Луцької спеціалізованої школи І - ІІІ ступенів №1 Андрієм Кицею.

– Змінюється світ довкола, тому змінюється і сучасний вчитель. Але якими критеріями він повинен бути наділений?

– Вчитель – це звичайна людина, яка не живе на безлюдному острові. Вчитель живе в соціумі, який її оточує, і який змінився. Найперше його завдання сьогодні  – орієнтуватися на соціум, тобто бути частиною його, а не білою вороною. Я не відкидаю і не заперечую класичних методів педагогіки – вони повинні бути і це дуже важливо. Але насамперед ми повинні  враховувати те, що контингент, з яким ми працюємо, – це здобувачі освіти, і вони тепер також інші. На жаль, не можу сказати, що всі зміни, які відбуваються сьогодні в освітній галузі, є настільки прогресивними і корисними. Багато зараз говориться про модернізацію в освіті. Але чомусь ця модернізація додає бюрократії. Вчителі особливо початкових класів зараз почали набагато більше писати багато потрібних і непотрібних папірців. Весь цей час, коли вони займаються писаниною, грубо кажучи, відволікає їх від основного завдання – дати інформацію дітям, яку вони потім перетворять на знання  і зможуть ними скористатися у майбутньому. Це є пріоритетом у нашій школі.

– Андрію Іларіоновичу, чи є нова українська школа у вашій школі і чи взагалі є вона в Україні? Бо переставити парти, посадити дітей на килимок і дати їм LEGO – то ще не нова українська школа, погодьтеся.

 

– У нас при вході в школу написано, що тут народилася нова українська школа. Чому так, бо наша школа бере участь у пілотному проєкті і ми маємо 2 пілотні класи, які вже навчаються у 5 класі. У проєкті взяли участь 200 шкіл України ще до того, як з’явилася НУШ.

Абсолютно погоджуюся, що зміна антуражу – перестановка парт і так далі – може бути хіба якимось дуже маленьким елементом маленької школи. Основним завданням НУШ є змінити ставлення до того, для чого ми ходимо до школи і здобуваємо знання. Акцент робиться на прикладних заняттях, тобто тих, які діти реально можуть застосувати у повсякденному житті. Бо мало засвоїти інформацію і відтворити її усно чи письмо. Вчитель повинен навчити застосувати цю інформацію у житті.

Ті речі, які є сьогодні, – в спілкуванні, в інформаційних технологіях, різко відрізняються від того, що було раніше. І якщо ми не будемо звертати на це увагу, то просто опинимося за бортом певних подій. Тому повинні йти в ногу з часом. Мало не щодня з’являється нова назва якогось гаджета. І ми повинні використовувати їх з користю.

Раніше, коли я йшов на уроки, то ніс великий стос словників для перекладу, а зараз у кожному гаджеті є  словник. Там він багато місця не займає, натиснув кнопочку і можеш знайти значення будь-якого слова. То чому б це не врахувати?

Потрібно вдало скористатися ситуацією, яка сьогодні є у суспільстві  і направити у правильне русло. У нас є мінідевіз: «Все на користь учня». Можливо, виникають якісь спірні питання, можливо, я часом повинен наступити  на горло своїй пісні, хтось з батьків чи вчителів мусить так зробити, але ситуацію мусимо вирішити на користь учня.

 

– Ви кажете про словники і гаджети. Отож, як думаєте: чи витіснять повністю гаджети книги? І якщо так, то чи є, на вашу думку, у цьому проблема?

– Книжки у паперовому варіанті мусять бути. Я сам тільки так читаю. Але прекрасно розумію, що від гаджетів ми сьогодні нікуди не подінемося. Зверніть увагу, що гаджети на сьогодні практично витіснили газети. Уже немає як такого поняття підписки на якесь періодичне видання. Це вже сталося.

Книжка – це інструмент для здобуття певної інформації і вона повинна існувати. Можливо, будуть якісь видозміни саме у видавництві книжок, у змісті. На сьогодні ми використовуємо книжки, рекомендуємо їх читати і самі читаємо. Але прогнози робити – річ невдячна.

– Газети дійсно витіснив інтернет. І, як не дивно, особисто я не відчуваю жодного дискомфорту від цього.

– Раніше було багато кіосків з газетами. Зараз їх практично немає. Але ми дійсно не відчуваємо від цього дискомфорту. Бо всі можуть в інтернеті читати.

– Вчитель зараз мусить бути сучасним, бо такі діти зараз. Але чи немає, на вашу думку, у вчителів занадто сучасного підходу до дітей та занадто індивідуальної методики викладання предмету?

– В теорії, звичайно, є. Коли я читаю інформацію в інтернеті, то бачу такі речі. Але у нас, я вважаю, такого немає. Мені приємно спостерігати, коли вчителі змінюють свої підходи. Знання в них залишають і нікуди не подінуться, але якщо на сьогодні є інші методи, способи чи прийоми передачі цих знань і вони ефективніші, то чому ними не скористатися?

 

Раніше вчитель не міг спілкуватися з дітьми про статеве виховання і наркотики, наприклад. Сьогодні це мало не злоба дня. Але робити це потрібно через правильні підходи.

Я зробив для себе висновок, що сучасний вчитель – це не залежить від віку. Є такі люди пенсійного віку, які ще можуть працювати і працювати, і дуже корисно. А є такі, що їх у 25 років можна вже на пенсію відправляти. Ту головне бажання і розуміння того, що робиться. В когось ліпше це виходить, в когось гірше, комусь для цього потрібно тиждень, а комусь – рік. Моя функція полягає у тому, щоб переконати вчителя, що оце потрібно робити отак. Але не змушувати. Бо якщо зробити це, то першою реакцією буде супротив.

– Андрію Іларіоновичу, чим разюче відрізняється сучасний учень від колишнього?

– Не знаю, чи доцільно вживати слово «разюче», але от суттєво відрізняються. Це видно навіть візуально. Сьогоднішні діти  більш розкуті. Колись учні не були вільні у своїх думках – це політичні питання, питання релігії, статевих відносин. Зараз вони мають свою думку і важливо нам її враховувати. Якщо ми бачимо, що думка учня йде, скажемо, трошки не в тому напрямку, то тут не потрібно категорично її заперечувати. Потрібно толерантно пояснити і знайти певні точки дотику та взаєморозуміння.

Сучасні учні більш інформовані. Також розвиток суспільства накладає певні поведінкові зміни.

Давайте візьмемо портрет сучасного учня не в переносному значенні, а в прямому. Навіть одяг вже не той. Сьогодні ми не вимагаємо шкільної форми, єдине, що ми просимо: щоб учень мав вигляд учня.

– На вашу думку, все ж ліпше було б, якби була шкільна форма?

– Однозначно, що однострою бути не повинно – одного кольору і покрою, наприклад.

– Можливо, це доволі абстрактно, але мені здається, що сучасні діти не хочуть ходити до школи і категорично не хочуть вчити уроки. Чому так?

– Давайте проведемо паралелі: школа давніших часів і школа сучасна – і тоді були учні, які хотіли вчитися і вчилися, і були такі, які не хотіли вчитися і не вчилися. І точно так зараз. Що, можливо, змінилося, то це відсоток тих дітей, у яких малий інтерес до навчання. І це просто пояснити: ці діти бачать інші пріоритети. Раніше були такі: будеш добре вчитися, вступиш у ВУЗ, отримаєш хорошу професію і будеш забезпеченим і поважним. Зараз відіграє роль економічний аспект. Часто наводяться приклади того, що людина не дуже добре вчилася, але вона є успішною і заробляє великі гроші.

Професії, які вимагають знань, освіти, досвіду, мали бути фінансово ліпше підкріплені заробітними платами, якимось іншими виплатами. Люди не повинні ходити на роботу і  отримувати мінімальну зарплату. Це завдання держави врегулювати цей процес. І тоді це могло б навернути дітей до того, що потрібно добре вчитися. Бо саме з допомогою цих знань ти зможеш здобути свій добробут.

– Яка зараз серед учнів шпаргалка в тренді?

– Це, мабуть, ліпше в них запитати. Але ручкою на папері так багато не пишуть, як колись. Зараз в основному всі шпаргалки за допомогою гаджетів.

– Як дії сучасного вчителя, якщо учень запізнився на урок?

– Раніше з боку вчителя були більш авторитарні заходи – покарати, покликати батьків, написати зауваження. Зараз проводять бесіди для того, аби порозумітися. Якщо дитина запізнилася, то на це є причина. Ми не сваримо, ми намагаємося знайти причину. Будь-яка ситуація має вирішення.

– Колись ставили дитину у куток. Наскільки це було ефективно?

– Я коли працював вчителем, то такого ніколи не практикував. І я не знаю, чи воно мало вплив на дітей. Мабуть, на когось мало, на когось – ні. Сьогодні це точно не ефективно, враховуючи психологічні певні моменти. Це адміністративний метод без будь-якого натяку на толерантність. Більш дієвими є інші методи: переконання, розмови, пошук консенсусу.

– Батьківські збори зараз частіше проводяться, ніж колись?

– Проводяться з такою самою періодичністю, як і раніше. У зв’язку з пандемією лише їх формат змінився. Але комунікація з батьками стала набагато глибшою.

Довідково:

 

Киця Андрій Іларіонович народився 27 лютого 1968 року. Освіта: 1992 – Волинський державний університет імені Лесі Українки, англійська мова і література, німецька мова, 2005 – Волинський державний університет імені Лесі Українки, правознавство. 1992-2006 – вчитель англійської та німецької мов ЗОШ №14 м. Луцьк. З 2006 по 2015 був директором Луцької спеціалізованої школи І-ІІІ ст. № 1 Луцької міської ради Волинської області. 2015-2017 – заступник Луцького міського голови. З 2015 – р. член виконавчого комітету Луцької міської ради. З 2006 року – директор Луцької спеціалізованої школи І - ІІІ ступенів №1.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

 

Надрукувати
мітки:
коментарів