Поділитись:

"Тонуть діти, а батьки п’ють пиво": історії з центрального пляжу Луцька

Субота, 10 липня 2021, 09:00

На центральному пляжі у Луцьку гамірно. Спека зганяє сюди лучан. Тут повно дітей та дорослих. Хтось прийшов просто позасмагати, інших не лякає каламутна вода і вони занурюються в неї з головою.

Неподалік рятувального поста четверо малих хлопчаків розстелили рушники. До них одразу попрямував старший рятувальник Павло Суліменко. Хлопці похапцем забрали речі і пішли.

Я так і думав, що вони без батьків. У такому випадку просимо дітей залишити пляж, інакше, кажемо, будемо викликати поліцію, –  розповідає чоловік.

Рятувальник сьогодні – це професія, яка в собі поєднує багато відповідальності та обов’язків. Врятувати чиєсь життя – це подарувати людині другий шанс, дати їй можливість жити, творити, любити. Саме це вже четвертий рік робить Павло.

Перший день його роботи припав на «Бандерштат». Тому той день був гарячим, адже купалося багато людей.

–  Одні голови стирчали – вільного місця у воді не було. Багато п’яних, кричали, –  пригадує Павло.

І пекло почалося вже через 15 хвилин після того, як молода команда рятувальників заступила на зміну. Одразу довелося рятувати молодого хлопця.

Його рятував мій напарник Ігор. Хлопець уже повністю пішов під воду. Дивлюся, уже й Ігор під водою. І ці бульбашки йдуть. Адреналін бурлить. Пам’ятаю, я тоді дуже злякався. Це ж перший раз. Я хапаю одного з них за чуба і якось двох витягую. Закинули в човен, доправили до берега. Добре, що «швидка» тоді чергувала, його одразу відкачали, –  пригадує чоловік.

Не встиг він оговтатися, як за хвилин 10 після інциденту почав тонути ще один хлопець. Виявилося, на «Бандерштат» він приїхав з Києва. Під час купання просто не розрахував свої сили, бо до цього плавав лише у басейнах і ставках.

Ще того ж дня довелося витягати з води бабусю – її течією віднесло під понтон. І коли Павло рятував її, в голові виникло запитання: «Куди я потрапив?». Навантаження, як для новачка, було просто неймовірним.

На третій день своєї роботи Павлові довелося рятувати дівчину, яку він і досі пам’ятає. Про те, що вона тоне, повідомили люди. Швидко сівши у човен, рятувальник поплив. Наблизившись, кинув їй рятувальне коло, проте дівчина його не брала. Тоді Павло простягнув руку і крикнув, аби хапалася.

Не рятуй! Я тебе не просила про це! Відпусти мене! Я не хочу жити! – відчайдушно кричала дівчина.

Тоді підплив напарник Павла. І якось удвох вдалося затягнути її в човен.

Ми просили її, пояснювали, але важко рятувати людину, яка хоче втопитися. Вона одеситка. Посварилася з хлопцем і хотіла таке вчинити. І от її рятувати було найважче з усіх, кого доводилося. Пам’ятаю, сердилась, істерика в неї була, подряпала мене, – пригадує Павло.

Торік також довелося рятувати чоловіка, який хотів втопитися. Була тоді похмура погода, людей на пляжі не було. З рятувального посту помітили чоловіка, який йшов на протилежному боці річки.

Його одразу помітив. Дивний він був. Одразу сказав колегам, що потрібно за ним дивитися. Спочатку чоловік ходив туди-сюди. Потім спинився, довго дивився на воду. Відійшов у бік, розігнався і стрибнув в одязі і взутий, –  розповідає.

Доки дістали чоловіка, він уже був  без свідомості і синій. Проте рятувальникам вдалося його відкачати і до приїзду «швидкої» він уже прийшов до тями. Коли медсестра запитала, навіщо він хотів вчинити самогубство, відповів, що у нього немає ні сім’ї, ні роботи, а йому, мовляв, 46 років.

Після «Бандерштату» робота стала спокійнішою.

–  Ці три дні це було щось. Ми всі були молоді,  тільки прийшли, то нам всім вже нічого не хотілося, всі в шоці були. Я хотів звільнитися. Потім, звісно, стало спокійніше. Дощі почалися, погода змінилася. Стало легше. А загалом працювати круто – свіже повітря, річка, сонце, – каже Павло.

Але добре, коли все закінчується добре. Адже часто люди навіть не усвідомлюють того, що сталося.

Павло розповідає, що часто доводиться рятувати малюків у той час, коли їхні мами відпочивають та п’ють пиво. Вони не просто не подякують за врятоване дитині життя, а навіть пред’являють претензії.

–  Дитина тонула за 30 метрів від матері, а та навіть не бачила. Потім мені доказувала, що у воді ж мілко, тому такого не могло статися, –  розповідає чоловік. – Я навіть не кажу вже, що вона не подякувала.

Павло розповідає, що доводилося рятувати 10-річну дитину, у якої здулися нарукавники. Мама одягнула трьом дітям нарукавники, але ніхто з них плавати не вмів. І так вони вирішили перепливти на інший берег. Тут рятувальник наголошує, що не можна використовувати ці нарукавники чи кола для тих, хто не вміє плавати. Каже, що з кола дитина може вислизнути, а рукави чи жилети можуть порватися чи у них відкриється клапан.

Потрібно просто бути з дитиною. Стир – це не те місце, де можна вчити дитину плавати. Дитина пішла під воду, вода в легенях – і спазм дихальних шляхів. Може бут навіть сухе утоплення, коли спазмує легені. Дуже все це небезпечно. Краще дитину плавати вчити у басейні. А тут вода каламутна, дитини під водою не видно, течія понесла і ти спробуй там її знайди, –  розповідає Павло.

У роботі йому домагає рудий пес Рижий. Собака давно жила на пляжі. Проте кілька років тому він узяв його до себе. Хтось з відпочивальників зателефонував Павлові і повідомив, що у парку Рижий стікає кров’ю. Це були ножові поранення. Усі таксисти відмовилися везти чоловіка з собакою, тому у клініку він ніс його на руках. Потім був місяць реабілітації. І так вони звикли один до одного. Рижий – дуже вірний своєму господареві. Бо, певно, вдячний. Як розповідає Павло, собака дуже допомагає в роботі, бо коли на воді якась незрозуміла ситуація, пес одразу починає гавкати.

Працювати рятувальники починають з 10 ранку до 20.00. Чергування починається з огляду території. Вона займає близько двохсот метрів. Був випадок, коли вранці знайшли жіночий одяг. Там був гаманець і телефон. Проте самої жінки ніде не було. Як виявилося, компанія молодих людей відпочивала ввечері і жінка пішла купатися. Про те, що вона зникла, компанія не повідомила поліцію. Її знайшли лише наступного дня.

Павло розповідає, що найчастіше тонуть діти та підлітки до 17 років. І переважно – дівчата. Зазвичай вони не вміють добре плавати і переоцінюють свої можливості. А ще в Стиру у деяких місцях трапляється перепад води і люди не враховують глибину: там, де учора води було по шию, сьогодні може бути з головою. Загалом глибина річки від 1,6 м до 3,5 м.

Робота Павла вимагає пильності, зосередженості та неабиякої професійності. І добре, коли люди вдячні за те, що він, ризикуючи своїм, рятує чуже життя.

Знаєте, часто дякують ті, кого ти навіть не рятував: прийшли, відпочили, поплавали, йдуть додому  і, проходячи повз нас, кажуть: «Дякуємо вам за вашу роботу». І це приємно», –  розповідає Павло.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

 

 

Надрукувати
мітки:
коментарів