Як Трамп ледь не влаштував Третю світову: секрети політичних залаштунків з книжки Джона Болтона

Як тільки Джо Байден заступив на посаду, відразу ж виникло питання: як адміністрація нового президента взаємодіятиме з Північною Кореєю? У розмові Байдена з прем’єр-міністром Японії Йосіхіде Суґа йшлося про потребу в ядерному роззброєнні цієї держави. І не випадково: досі в пам’яті експертів стоять заголовки газет 2017 року, які віщували Третю світову через протистояння США з КНДР.

Як це було у медіа, більшість і так може пригадати. А от внутрішню кухню усіх подій можна отримати тільки маючи зв’язки у Білому домі. Вважайте Джона Болтона таким інформатором, який розповість про свої дні в адміністрації колишнього президента Дональда Трампа детальніше у книжці «Кімната, де це сталося» (Vivat, 2021).

Отже, на календарі 4 липня, День незалежності США – Північна Корея запускає міжконтинентальну балістичну ракету в напрямку Японії. Це лише тестовий запуск, але дуже показовий, і Трамп лютує, пишучи у Твіттері, що угоди не працюють і варто обрати саме радикальний шлях взаємодії.

Трамп сподівався, що йому вдасться вплинути на Корею так, як жоден президент до цього не міг. Він повернув КНДР до списку держав-спонсорів тероризму, з якого її колись виключила адміністрація Буша-молодшого. Ось як ситуацію описує Джон Болтон:

Шостого березня я мав чергову зустріч з Трампом. Чекаючи у вестибюлі Західного крила, я дивився телевізор, де журналісти саме питали Президента, чому він вважає, що Північна Корея вже готова до переговорів, на що він весело відповів: "Через мене". Я сподівався, він дійсно усвідомлює, що Північна Корея направду побоювалася, що він, на відміну від Обами, таки наважиться застосувати військову силу в разі потреби. Я зайшов до Овального кабінету близько 16:40 і присів навпроти столу "Резолют", на якому звично нічого не було.

Домовленості з іншим країнами у тому, аби заручитися їхньою підтримкою у веденні справ з КНДР, здавалися неможливими через особисті позиції Трампа. Ось, наприклад, як він зреагував на пропозицію обговорити ситуацію з Японією:

Навіть таке, здавалося б, просте завдання, як підготовка Президента до візиту Абе, виявилося нестерпно важким і стало тривожним сигналом подальшого розвитку подій. Ми запланували дві інструктивні наради, відповідно до графіку зустрічей Абе і Трампа: одну переважно з питань безпеки і Північної Кореї, іншу – щодо торговельно-економічних питань... Трамп запізнювався, тож я запропонував, щоб ми спершу коротко поговорили про торговельні питання, а потім перейшли до Північної Кореї. То була помилка. Трамп, обурений коментарем про те, що Японія – наш найкращий союзник, почав люто ремствувати на напад Японії на Перл-Гарбор. Далі все пішло шкереберть. Не встигли ми ще нічого до пуття обговорити, як прибув Абе, і наша зустріч закінчилася. Я відвів Келлі вбік, щоб обговорити цю провальну "нараду", а він лише сказав мені:

– Вас чекає ще багато розчарувань на цій роботі.

Та ставлення Трампа до КНДР поволі змінювалося. Коли країна оголосила, що припиняє подальші випробування ядерних та балістичних ракет, оскільки вже стала ядерною державою, Трамп радо це привітав, вважаючи за перемогу і врегулювання відносин. Коли Трамп зрозумів, що Кім Чен Ину не подобаються спільні навчання американців і армії Республіки Корея, він захотів піти на поступки:

Я зателефонував знову близько 19:00 і вислухав цілу Президентову тираду стосовно військових навчань між США і Південною Кореєю: він увесь рік виступав проти них, не розумів, чому вони коштують так дорого і спричиняють стільки шуму, та й узагалі не хотів летіти боїнгом B-52 з Гуаму, щоб брати в них участь, і так далі, і тому подібне. Я не міг повірити, що ніхто не пояснив Президентові причину проведення цих навчань, яка полягала в підготовці до потенційної атаки з боку Північної Кореї. А якщо хтось і пояснив, то Трамп, очевидно, не зовсім зрозумів суть пояснення. Щоб мати потужну армію, потрібно регулярно влаштовувати навчання. Тим більше це має вирішальне значення для країн-союзників, адже вони повинні переконатися, що в часи кризи не створять проблеми одна одній. "У бій мерщій", – таким було гасло збройних сил США у Кореї, яке відображало їхню місію стримувати та долати агресію. Зниження бойової готовності перетворило б цей слоган на "У бій трошки згодом", чого не можна було робити. Однак невдовзі я зрозумів, що жодні аргументи на Трампа не діяли. Ці навчання дошкуляли Кім Чен Ину й занадто дорого коштували. Крапка.

Посилення санкцій на КНДР не призводило до якісних результатів, а зустрічі з Кім Чен Ином були непевними — перемовини затягувалися, лідер держави не хотів йти на поступки та дорікав відсутністю гарантій виконання будь-яких угод:

– Жодних дипломатичних відносин не було, сімдесят років ворожості та вісім місяців особистих стосунків, — промовив Кім, вочевидь, уникаючи конкретної відповіді. – Що було б, якби військовий корабель США ввійшов у північнокорейські територіальні води? – запитав він, а Трамп запропонував лідеру КНДР зателефонувати йому. Після подальших рухів уперед і назад Трамп визнав: вони зайшли в глухий кут, та на поточній зустрічі політичне рішення неможливе.

Та найбільший розкол був не між Трампом і Кім Чен Ином, лідерами інших держав чи його радником Джоном Болтоном. Він був, як вдало зазначено в книзі, «між Трампом і... Трампом». Непослідовність його рішень, бажання вирішувати все самому, а не за допомогою команди, яке Кім Чен Ин ще більше навіював, критикуючи адміністрацію президента, – це все стало черговою невдачею у врегулюванні непередбачуваного гравця на міжнародній арені. Третьої світової, на щастя, не сталося. Але явіть, якби вона розпочалася через необачність однієї людини...

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Трамп зареєструвався у новій соцмережі
• Байден скасував заборону Трампа на видачу ґрін-карт