Поділитись:

"Спорядження важить більше двадцяти кілограмів", – луцькі рятувальники розповіли про свої робочі будні

Субота, 17 квітня 2021, 10:00

Такі чоботи я бачила вперше. На перший погляд, звичайні, резинові. Ну, якщо не враховувати всі можливі рівні захисту, які на них є. Натягуючи на себе костюм рятувальника, думала про їхню вагу. Мені здається, що то буде кілограмів п’ять. Командир відділення, прапорщик служби цивільного захисту першого державного пожежно-рятувального загону Управління ДСНС України у Волинській області Максим Боярчук застібає на мені важкий ремінь, на якому висять незрозумілі мені усілякі гачки та рукавиці. То карабін, здається.  Дійшла черга до шолома. І коли хлопець застібнув його, дбайливо перепитуючи, чи не тисне, навіть не знала, що відповісти. Ніби не тисне. Але в ньому навіть голову повертати важко. Швиденько фотографуюся, бо оте все й справді страшенно важко на собі носити. А ще – воно просякнуте димом. У цьому костюмі Максим був у полум’і.

Запитую за скільки він може вдягнути цей одяг на себе, якщо потрібно виїжджати на пожежу.

– У мене часу – до однієї хвилини.

Прочитавши у моїх очах сумнів, пропонує перевірити. Отож, вмикаємо таймер. Після мого невпевненого «Тривога» уже за 13 секунд на хлопцеві були чоботи, штани, куртка. А загалом він впорався за 30 секунд.

– Бойовий одяг пожежника важить приблизно 10-12 кг. Це  – штани, куртка, ремінь, каска, підшоломник, маска, рукавиці, сокира і карабін. Якщо потрібно одягнути маску, у якій ми дихаємо, то це ще плюс 12 кілограмів,  – розповідає Максим.

Така вага, звичайно, є надважкою для звичайної людини. Але рятувальники до цього звикли.

Звикли заходити у полум’я і пам'ятати про маску для потерпілого, яку при потребі потрібно швидко одягнути. Коли приміщення задимлене, рятувальники щеплені між собою спеціальною проволокою і рухаються один за одним біля стіни. Обов’язково мають з собою карабін та мотузку, адже не завжди назад повертаються тим шляхом, яким прийшли. Інколи доводиться й через вікно евакуйовувати потерпілих.

Окрім цього, розповідає Максим, рятувальникам доводиться виїжджати на ДТП, при обвалах конструкцій, будівель і дерев.

– Не знаю, чому так, але саме у людей похилого віку котики умудряються залізти високо на дерево. Не часто доводилося знімати їх, але траплялося. Було, діставали видру з колодязя. Тоді нам телефонували з луцького зоопарку, – каже рятувальник.

Пригадує, коли у Луцьку торік були масові замінування, то службові автомобілі тільки заїжджали в частину, як одразу приходив виклик про нове замінування. Проте одне резервне авто завжди повинне залишатися в частині.

Максим з посмішкою розповідає, що є багато хибних викликів. Наприклад, діти у під'їзді можуть щось підпалити, відповідно дим піднімається угору і люди, не розібравшись, лише почувши запах диму, викликають рятувальників.

"Часто викликають, аби ми відкрили зачинені двері. А от зараз суха трава і це найбільша проблема, бо ж не всі дотримуються правил. ДТП займається аварійно-рятувальний зангін, проте якщо це сталося, скажемо, на нашій території, то, звичайно, у нас є все необхідне обладнання і ми виїдждаємо. Проте вони зроблять це в рази швидше, бо вони професіонали",  – розказує Максим.

Він працює уже 4 роки. В частині – наймолодший спеціаліст, проте ентузіазму у нього не позичати. Як і кожному рятувальнику.

"В караулі – десять людей.Усі приходять на 8.30 і на 9 у нас розвід. Тобто начальник або заступник розповідає нам, що відбулося за минулу добу і ставить задачі на наступну. Приймаємо чергування, перевіряємо техніку та обладнання. Здача і прийом нормативів також у нас щодня. Є вільний час, але то залежить від того, є виклики чи немає", – розповідає Максим.

Рятувальник показує мені «обмундирування» пожежного автомобіля. Величезна машина, якій на відміну від авто швидкої допомоги, завжди поступаються дорогою луцькі водії. Вона розрахована на 8 тонн води. Інші автомобілі  – на 4 тонн. Усередині – усе для ліквідації пожежі: мотопомпа для відкачування води, порошкові вогнегасники, якщо загорілося авто, 20 рукавів різної довжини для гасіння, штурмова драбина, тепловізори, аби перевірити, чи добре загасили пожежу і упевнитися, що вона не повториться, як тільки рятувальники від'їдуть. Є тверді ніші та необхідні ліки, якщо потрібно надати домедичну допомогу. У величезній кабіні автомобіля бачимо спеціальне обладнання для обгородження території, якщо трапилося ДТП, три радіостанції для зв'язку, генератор, адже часто доводиться працювати уночі. Є костюми для роботи при високих температурах, вони витримують 800 градусів.


Пригадує пожежу на вулиці Стрілецькій, коли довго не вдавалося ліквідувати пожежу, адже горіла значна частина даху. Це, з його слів, й був найважчий виклик.

Говоримо про найважче. Максим задумався.

"Ми тут 24 години. Без перебільшень, як маленька сім'я. Важко тоді, коли немає колективу, якому ти довіряєш. Добре, якщо ти йдеш у вогонь, і ти довіряєш людям, і робота тоді легко йде і вдається", – каже Максим.

А колектив й справді дружній. За роботою увесь час жартують.

Йдемо до начальника. У коридорах пахне свіжим ремонтом, який ще деінде не закінчили.

Начальник першого державного пожежно-рятувального загону Управління ДСНС України у Волинській області Василь Оліферчук саме поспішає на навчання. Отож, питаю, навіщо їх так часто проводити.

"В Україні багато резонансних пожеж. При такому навчанні, наприклад, вивчається планувння об'єкту. Ми рідко анонсуємо про навчання, про них часто знає лише керівник. Так ми перевіряємо дії людей й адміністрації. Наші люди не бояться йти у вогонь. А пожежі бувають дуже складні. Найстрашніше,  коли є потерпілі і загиблі. І кожен по-своєму переносить ці моменти. Нема людей, які бояться. Надаємо домедичну допомоги, ми навчені і знаємо, як це робити. У нас і техніка забезпечена – дефібрилятори вже є. Перші реанімаційні заходи до приїзду надаємо, хоча ми майже одночасно із "швидкою" приїдждаємо на виклики", – розповідає начальник.

Запитання про те, чи бувають пожежі у пожежних частинах, викликає посмішку. Відповідає, що таке могло трапитися хіба у 70-х роках.

"Ми тут не спимо, як люди думають. Звичайно, є час, коли ми відпочиваємо, але в цей час обов'язково хтось приймає виклики, відповідає на телефонні дзвінки, охороняє територію", – розповідає Василь Оліферчук.

До складу загону входить 4 пожежно-рятувальні підрозділи. Три з них дислокуються безпосередньо в Луцьку та один в смт Торчин. Загалом штат загону налічує 143 особи, 24 одиниці техніки. Тільки з початку 2021 року черговими караулами 1 ДПРЗ було здійснено 148 виїздів за сигналом «Тривога». Ліквідували 65 пожеж, врятували дві людини з вогню. На жаль, є двоє загиблих.

"Як і в кожній професії це проявляється особливо – саме досвід, набутий рятувальниками протягом років дозволяє у найекстремальніших ситуаціях приймати важливі і виважені рішення. Сотні ліквідованих пожеж закарбовуються в пам'яті простого пожежного та роблять з нього високопрофесійного рятувальника", – каже Василь Оліферчук.

Продимлена сідаю у маршрутку. У цих людей важка робота, яку не завжди цінують. І жаль. Бо вони мало не щодня ризикують своїм життям.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

 

 

Надрукувати
мітки:
коментарів
19:10
11 травня 2021
10 травня 2021