Поділитись:

Декілька таємниць із практик волинського ветеринара з XVIII століття

Автор: Ігор Гулюк |
Вівторок, 13 квітня 2021, 07:40

Ліки можуть бути різного ґатунку. Усе залежить від стану пацієнта. Не менше – від того, хто виписує рецепт і якими знаннями володіє лікар. Пошуки духовних ліків, найімовірніше, можуть привести до книги. Відтоді розпочинається магія, бо для того аби «пацієнт» відчув полегшу – він зобов’язаний працювати над текстом. Просто читати – не достатньо. Подібний шлях до нових і важливих знань пропонував наш сьогоднішній герой – Іван Ленкевич, автор посібника для ведення господарства під назвою «Ksiązka lekarstw końskich, oraz sposoby ratowania w chorobach bydła, owiec, &c.», який побачив світ у 1788 році в Почаївській друкарні отців Василіан.

Локація: Почаїв

Друкарні могло і не бути. У історії її заснування можна відшукати цікавий епізод, коли Апостольська Нунціатура у Варшаві зреагувала на скаргу Львівського Ставропігійного братства щодо порушення їхнього привілею і відсутності належних прав для друку книг у почаївських василіан, видавши у вересні 1732 р. відповідну заборону на друк книг ruthenico idiomate. 

Із активністю ігумена Почаївського монастиря Гедеона Козубського, який заручився підтримкою єпископа Луцького і Острозького Унійної Церкви Теодосія Рудницького-Любенецького, у  річпосполитського короля Станіслава Августа Понятовського був виклопотаний привілей на роботу друкарні «діалектом латинським, польським, руським». Схилити короля до такого рішення змушували аргументи зацікавленої сторони щодо роботи у Почаєві друкарні у першій половині XVII ст. Такий стратегічний хід, судячи із подальшої продуктивної праці друкарні, виявився успішним, уможлививши збагачення української культури низкою оригінальних робіт.

Поміж друкованої продукції варто виділити: «Служебник» (1734 і 1735 р.), «Псалтир» (1737 р.), «Апостол» (1759 р.), «Євангеліє» (1759 р.), «Октоїх» (1758 р.), «Мінеї» (1761 р.). Латинською і польською мовами видавалися праці античних класиків Марка Туллія Цицерона, Гая Саллюстія, твір Тимофія Щуровського «Poesis didactica» (1771 р.). У сусідстві із цією солідною компанією перебувала праця І. Ленкевича, з якою далі ознайомимося.

Король Станіслав Август Понятовський><span class=Король Станіслав Август Понятовський

Знайомство

У бароково-пишній формі автор слухняно перерахував обіцяні плоди, які пильний читач зможе видобути із його праці. Усі вони, як не дивно, пов’язані із господарством. Ключовий замисел тексту зводиться до порад, як «ратовати въ хоробахъ всякyю скотинy». Утім із вміщених проблем стає помітний певний вихід за встановлені проблемні рамки.

Відповів Ланкевич на два питання, які й тепер турбують скрупульозного автора: чому праця актуальна і на яку авдиторію він сподівався. Задля цього читальника було занурено у польськомовне «море» – передмову, де було констатовано малу кількість праць, присвячених темі господарства «в краю нашому Руському». Згідно із замислом автора, видання його роботи б дещо виправило «офіційну» статистику. Своїх читачів він теж старанно окреслив. До них мали належати жителі чотирьох воєводств: Волинського, Київського, Подільського і Брацлавського. Практичне значення посібника було також у тому, що більшість населення Речі Посполитої займалося землеробством. 

Погляд автора сягав і горизонтів, що йшли за теперішністю. Він не лише називав свого читача, а й вказував, як ця праця мала б його змінити. На фінішній прямій, коли б усе пішло згідно плану, Іван Ланкевич хотів, аби читач перетворився в обізнаного та «досконалого господаря». 

Те, що «вшите» у працю

З перших розділів Іван Ленкевич одразу приступив до розкриття декларованої проблеми – провадячи читача крізь різні рецептури, які могли допомогти вилікувати хворих тварин. Втім, за цим відкривається, можливо навіть і без свідомого на те авторового бажання, безліч деталей, які дозволяють «бачити» сучасне для нього суспільство. Насамперед, примітною є людина, яка має здійснювати усі рекомендовані кроки. Автор із нею на «ти» («навари», «возми»). Побіч неї знайомі, які мали допомагати («люде держати моцно повинни»). На фоні відстежується мова, якою користувалися наприкінці XVIII ст. із такими звичними для нас словами («вливати», «льодовий», «недобрий» і т. д.) та вбачається побут тодішніх людей (згадки про продукти, елементи жител та цін) і промисли («жидовь аптикаровь»). 

Для людей не про людське

З огляду на авторів розмах у кількості даних рекомендацій, обмежимося окремими пасажами, які дозволять налаштуватися на його «хвилю». У праці вміщені вказівки, як слід лікувати коней, волів, овець та кіз, доглядати за королями і оберігати поле від шкідників, доглядати за садом, зберігати збіжжя, волоські горіхи і цибулю, білити полотна, боротися із вужами, ловити рибу та раків. 

Пальму першості у рекомендованих рецептах займають коні, лікуванню яких присвячено 39 аркушів. Доглядати їх варто було відповідним інвентарем і травами, а в окремих хворобах рекомендувалося голодування. Відшукав автор місце і для містичного. Кашель («дихавицю») у коней треба було лікувати двома шляхами: «олєй конопнїй змєшай з кровїю собачою пополовинє и тим конскїи жили на персах шмаруй», або ж, ідучи дещо простішим шляхом: «взяти внутрости з чорной курки, конєчне зовсємь нєчого не полошучи, и тоє наполовицю роздєливши и горєлкой простой з часником пєрємєшавши усєкти, оливи додати кглєшокь и вь горло влити натщо».

Цікавими є поради, які стосувалися догляду за волами. Їх автор поділив на тих, які були орієнтовані на продаж і для домашніх потреб. У підрозділі, присвяченому вівцям, автор наголошує на іншій важливій деталі. Якщо господар прагнув отримати якісну, м’яку вовну – не слід було поїти овець.

1788 і людське

Незважаючи на те, що на дворі ішов 1788 р., Іван Ленкевича, як і інших тогочасних людей, турбували проблеми, які віддавна супроводжували людей: чума і пожежі. Боротьбу із недугою пропоновано вести двома шляхами. Насамперед, завбачливо піклуватися про власне здоровʼя. Для профілактики могли бути корисні суміші із волоських горіхів («дару Божого» - бо «якъ древо хорошє зродить, можна болшъ грошїй взяти»), смоковиць, листків рути та солі (треба пити «поки здоровъ чєловєкъ»). Аби хвороба оминала треба було мати часник у всіх кишень та «за пазухами», митися оцтом з водою, ходити тільки «во всємъ полотняномъ», уникаючи сукняної тканини до якої «зараза пристаєть». Тоді, коли лихо все ж спіткало, автор рекомендував відшукати ропуху, яка у «лїохахь або подь древом» водиться та посікши її, прикласти на місце, де на тілі видні прояви хвороби. У тих хатах, де хвороба не поширена слід було обробити усі предмети сіркою, а високо у коморі – «аби миши не достали», повісити бруньки дуба, якими заздалегідь варто запастися із осені.

Пожежу потрібно було усувати спільними зусиллями. Задля цього, кожен господар мав тримати у своїй хаті спеціально підготовлене відро, з яким «до ратованя огню жєна кождого» мала приходити. До важливого реманенту входили також «драбина легка» та  широке рядно, один бік якого «до тички» був кріплений.

Не менш насиченим є розділ під назвою «якъ ратовати чєловєка, которїй нєдавно зъ оума зийде». Для того потрібно пустити вранці із однієї ноги кров, а ввечері – із іншої. Тоді як на ніч дати йому селітри у воді. Автор також умістив засоби для боротьби із іншими недугами: фурункулами, кашлем, сухотами, зубним болем і пухлинами на тілі людини.

View of the Town Hall, Marseilles during the Plague of 1720View of the Town Hall, Marseilles during the Plague of 1720
Автор фото:Michel Serre

Руське, латинськими літерами писане

Останні сторінки праці, очевидно, мали бути своєрідним містком між польською і руською мовами. Поверхнево вони нагадують польську, але радше, є латинською транслітерацією руського тексту (розділи про догляд за цибулею та кроликами, цінність горіхів, оберігання села від пожеж, кашель, сухоти та ін.).

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.

Автор: Ігор Гулюк
Надрукувати
мітки:
коментарів