Поділитись:

Підліткові самогубства: луцький психолог розповів, як вберегти дитину

Автор: Міла Роспопа |
П'ятниця, 19 березня 2021, 09:10

Зранку у середу, 17 березня у волинських ЗМІ з'явилася інформація про 16-річну дівчинку з Луцька, яка наковталася пігулок і намагалася покінчити з життям. "Ще один випадок", "знову", "чергова спроба самогубства" – соцмережі рясніли типовими заголовками і підводками. Під публікаціями збиралися стурбовані батьки і вчителі. Тривога зростала з кожним наступним коментарем. 

З початком року Україну сколихнула хвиля підліткових спроб суїциду. Діти в різних куточках країни публічно зводили рахунки з життям, вдаючись до передозування медпрепаратами. І поки правоохоронці шукають зв'язок між цими випадками, ми на ІА "Конкурент" поговорили з психологом, доцентом кафедри практичної та клінічної психології Антонієм Мельником. У короткій розмові експерт розповів про глибинні причини підліткових спроб самогубства, а також розповів, як у цьому випадку діяти дорослим.

ЧОМУ У ПІДЛІТКІВ ВИНИКАЮТЬ ТАКІ БАЖАННЯ?

Тут є дві проблеми.

Одна проблема – вікова. Підлітковий вік – перехідний від дитинства до дорослості. Він дуже специфічний, і в цей час у підлітків дуже часто виникає бажання самореалізуватися через якесь випробування. Це може бути випробування власного "я" – такий собі іспит на дорослість, як от селфі в ризикованій для життя ситуації, штучне ускладнення для себе фізичних навантажень на тіло. Вони не мають на меті померти, ні. Вони хочуть випробувати себе, як дорослу людину. 

Це може відбуватися в легкій формі через певні соціальні моделі дорослості (вживати алкоголь на виду, удавати, що вживаєш, щоб запах був)... Із цигарками –палити не в затяжку, але "я вже дорослий, я собі можу це дозволити". Але можлива і гостріша форма.Наприклад, фотографуватися на вагоні біля високовольтних ліній електропередач. 

З іншої сторони, є ще соціальна проблема. Проблема, пов'язана з розвитком інтернету і соціальних мереж. З'являється дуже багато спільнот, які пропонують підліткам ці випробування. І тут ще спрацьовує вплив колективної дії, адже підлітки мають потребу не тільки в самовизнанні, але й у визнанні іншими. І оці флешмоби дуже близькі по духу для них – важливо, коли я це роблю, і ще хтось зі мною це робить. На цьому механізмі працюють ті нехороші люди, які організовують негативні заклики у соцмережах. Це може починатися найбезневинніше, і закінчуватися летально – самогубствами і так далі. 

ЩО РОБИТИ?

Єдиного рецепту від цього немає, бо боротьба зі соцмережами – це боротьба з тінню. Через те повинна бути комплексна робота. В першу чергу профілактична. На макрорівні мають бути бесіди, дискусії, це має бути у ЗМІ. Не популяризація і фіксація на самогубствах, бо це може викликати нездоровий інтерес. А формування розуміння самої небезпеки, яку це несе. Треба вдома про це говорити, у школі. у ЗМІ та соцмережах.

Потрібна також готовність дорослих. Підлітки ніколи не наважаться на такий крок, якщо у них буде довіра до дорослих. І дорослі завжди можуть превентивними мірами виявити спроби вчинення чогось поганого, якщо буде довіра і тісний контакт з підлітками.

ЯКИМ ЧИНОМ ФОРМУВАТИ ДОВІРЛИВІ СТОСУНКИ З ПІДЛІТКОМ?

Потрібно багато розмовляти. Підліткам має бути звично ділитися своїми враженнями про все і про всіх із батьками, обговорювати враження від інтернет-блогів у сім'ї. І якщо це обговорюється, то можна дізнатися те, що твориться всередині у дитини. Через те профілактика дій і намірів повинна проводитися в сім'ї через довіру. 

Не треба робити з цього якусь викривальну проблему, щоб дитина почувалася приниженою, а ви над нею домінували. Ні. Це повинні бути партнерські стосунки і дискусія на рівних. Дуже часто діти включаються в дискусію, коли батьки їх не розуміють, і не так сприймають. Це нормальна ситуація – конфлікт поколінь є і буде. Але якщо це здорова дискусія, де кожен наводить свої аргументи і в цікавій формі обстоює власну позицію – це тільки зближує.

Не повинно бути і тотального батьківського контролю. Все має працювати на рівні батьківської інтуїції. Тобто, коли дитина замкнута, по зовнішньому вигляді і поведінці видно, що вона щось приховує і втаємничує, це повинно бути сигналом, що варто звернути більше уваги на дитину. Яку вже тактику ви виберете — чи там пошептатися з нею, чи офіційно поговорити — залежить від сім'ї і характеру дитини. Варто знайти той підхід, де дитина могла б вилити те, що в неї накипіло. 

Як правило, суїцид не є раптовим. Переважно це результат накопичення негативних емоцій та енергії. І батьки, які найближче психологічно і соціально до дитини, можуть це передбачити. Ровесники у групі можуть побачити. До слова, у цьому віці дитина буде набагато відвертіша з ровесниками, аніж з батьками, дорослими, чи педагогами. Тому батьки повинні знати, хто товаришує з їх дитиною, запрошувати в гості. 

ЯКІ ДІЇ У КРИТИЧНИХ СИТУАЦІЯХ МОЖУТЬ РОБИТИ БАТЬКИ, А ЧОГО РОБИТИ НЕ ВАРТО?

Нічого аморального немає, коли мама чи тато цікавиться, що в кишенях дитини. Хоча, це і дуже болісно сприймається дітьми. Неетично читати записи, щоденники. Це дуже травмуюче для дітей, коли їх власні думки, почуття бачить хтось із дорослих.

Важливо слідкувати, чи чути якийсь підозрілий запах від дитини, де вона буває і кому телефонує. Дуже непогано було би знати соціальні мережі, в яких буває дитина. Але це знову ж у міру здорового глузду, щоб це не зіпсувало і не загостило стосунки. І це не має нічого спільного із тотальним контролем. 

Можна запрошувати в гості друзів дитини. Щоб подивитися, цим дихають, живуть, чим цікавляться діти, які товаришують з вашою. Це обов'язок батьків. Якщо виявлені якісь негативні речі, ні в якому разі не скандальте і не робіть із цього драми, бо дитина наступного разу буде поводитися обережніше, і може не змінити свого ставлення до шкідливого.

 

ЯК ПОВОДИТИСЯ З ДІТЬМИ, ЯКІ ВЧИНИЛИ СПРОБУ САМОГУБСТВА?

Це дуже складне питання, бо воно пов'язане із соціальною і психологічною реабілітацією. Травмована дитина повинна повернутися певним чином до нормального життя. Тут важлива міра здорового глузду. Потрібно створити таку зону комфорту, де дитина б відчула, що вона не знаходиться в центрі уваги. Щоб не був приклеєний ярлик "я не така, як інші". 

Тут потрібен індивідуальний підхід залежно від ситуації. З одного боку, не повинно бути гіперопіки над дитиною, а з іншого – підліток має зрозуміти, що він зробив не так. Потрібно обережно проаналізувати ці речі разом, аби вказати на помилку. Не втлумачувати щось з боку дорослих, а розмовляти і розмовляти, щоб дитина сама зрештою зрозуміла, що помилилася. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
17:44
21 квітня 2021