Палачінти

У нас вдома палачінти (налисники по-волинському) – культова страва. Настільки, що сковорідку у нас називають "палачінтош" – тобто, посуд для палачінт.

Їх у нас завжди готує тато. Старанно заколочує суміш, за своїми власними пропорціями додає інгредієнти. Так, щоб було достатньо густо. І щоб в хаті після цього не лишилося жодних запасів яєць, цукру, молока і борошна. В цьому особливість татового рецепта – він готує з усього, що є.

Палачінти у нас в хаті готувалися раннього недільного ранку. Поки всі інші ще спали, тато приходив будити мене, аби я склала йому компанію на кухні. Це було дуже рано, але дуже почесно. Я підносила молоко, чергувала біля палачінтоша і уважно дивилася, як краєчки поволі темнішають, стають жовтуватими, оранжевими, а потім ледь коричневими. Як тільки краї палачінти змінюють колір, пора її перевертати. Робити це можна, легенько підваживши її виделкою. Перевертати руками, або у повітрі (друге у тата дуже рідко виходило. дууууже рідко).

Куштувати палачінти не можна було, поки всі не будуть готові. Тоді тато ішов будити маму і брата, а я крадькома підбиралася до тарілки, де за якусь годину виросла ціла гора палачінт. І куштувала найперша із всієї сім'ї.

До чого я це все?

Ах, так. В такі ранки, як сьогодні, мені здається, що мене вдочерили.

* проливає густі сльози відчаю *

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.