Історії знайомств і заручин відомих пар у Луцьку

Режисерка луцького театру познайомилася з коханим у театральній студії, готуючи на кастинг любовний діалог Мавки з Лукашем, ректор найбільшого університету на Волині зустрів свою майбутню дружину в бухгалтерії, а пастор церкви євангельських християн-баптистів закохався в під’їзді місцевої багатоповерхівки.

Посадовці, політики, підприємці, митці та громадські діячі також здатні на романтичні та відважні вчинки заради любові.

Ольга Шершень для Інформаційного агентства Волинські Новини до Дня святого Валентина вирішила дізнатися історії кохання відомих лучан, а також розвідати в них секрети міцних стосунків.

Ректор Волинського національного університету імені Лесі Українки Анатолій Цьось познайомився з дружиною Оксаною 2001 року на роботі.

«В університеті, в якому я тоді працював, Оксана була бухгалтером, вона нараховувала заробітну плату, у тому числі й мені. Вона мені сподобалася як чарівна та приємна жінка, водночас дуже розумна і толерантна. У 2002 році ми почали зустрічатися, а 2003-го одружилися. Як і належить, пропозицію я робив із квітами та проханням вийти за мене. Пам’ятаю, перед тим, як дати ствердну відповідь, Оксана надто довго не думала, можливо день», – пригадав Анатолій Цьось.

Потім було знайомство з батьками нареченої, до якого майбутній зять підійшов досить відповідально: «Ми пішли в гості до батьків коханої на Великдень. Знайомство минуло вдало. Після того жодних проблем у спілкуванні в нас не траплялося і до цих пір не виникає».

Ректор зазначив, що визначень терміну «кохання» – безліч, як і гарних цитат відомих людей про це почуття, адже скільки людей, стільки й думок.

«На мою думку, любов – це передусім елемент хімії, комплекс позитивного ставлення до людини, яке визначається її емоційним, психологічним сприйняттям, задоволеністю від спілкування, бажанням бути разом. А протягом життя, крім почуттів, ще додаються взаємодопомога і розуміння одне одного», – сказав Анатолій Цьось і додав, що єдиного рецепту міцного шлюбу, який підходив би усім, не існує, адже кожна пара індивідуальна.

До слова, Оксана Цьось зараз працює старшим викладачем кафедри екології та навколишнього середовища ВНУ.

***

Директорка Луцького зоопарку Людмила Денисенко зі своїм чоловіком Максимом, який працює у будівельній сфері, познайомилася ще в студентські роки, хоча й навчалися майбутні закохані в різних вишах Луцька.

«Після знайомства ми два роки придивлялися одне до одного, але спільна поїздка з друзями на озеро Пісочне стала для нас вирішальною – ми повернулися до Луцька вже парою і з третього курсу почали зустрічатися. Одружилися після закінчення навчання у 2002 році», – пригадала вона.

Подружжя виховує двох синів Станіслава та Максима. День закоханих Денисенки завжди святкують, згадуючи період знайомства, смішні та цікаві моменти зі спільного життя. Зазвичай відзначають 14 лютого або вдома за вечерею, або спільною поїздкою, як цьогоріч – у Карпатах.

«Для мене кохання – це підтримка, самовіддача для коханої людини, очі, які горять від погляду, серце, яке шалено б’ється від дотику руки, це коли рахуєш хвилини до зустрічі, а телефонні розмови тривають годинами, це вміння йти на поступки одне одному й інколи ставити своє «Я» на друге місце», – поділилася Людмила Денисенко.

***

Фронтмен гурту «MOTANKA» Віктор (Верба) Жалнін та радіо- і телеведуча Світлана Рижук вперше зустрілися в Луцьку, до якого приїхали на кілька днів у справах.

«Я приїхав додому з Берліна, бо засумував за рідною землею, а Світлана приїхала влаштовувати в Луцьку літературний вечір. Наші шляхи перетнулися в невеличкому ресторані, де ми випили чаю і навіть поговорили про співпрацю. Світлана саме збирала команду для літературного проєкту і, коли дізналася, що я музикант, була в захваті, адже якраз підшуковувала музичний супровід під вірші відомих поетів. До речі, про зустріч я написав Світлані перший, бо побачив її інтерв’ю і не міг наслухатися гарної української мови з її вуст. Мабуть, це вже тоді було кохання з перших звуків. Так усе й розпочалося – з наших літературних вечорів у Луцьку та Києві», – зазначив Віктор.

День закоханих подружжя відзначає щодня.

«Більше це свято подобається Світлані, тому я завжди намагаюся її чимось здивувати. Плануємо провести цей день по-особливому, думаю, це буде романтична вечеря в затишному ресторанчику і, звісно, обмін подарунками, – поділився музикант. – Інколи даруємо подорожі, іноді – практичні речі. Квіти ж купую обов’язково. Світлана любить троянди, особливо помаранчеві. Загалом переконаний, що квіти і сюрпризи повинні бути не тільки на свята».

За його словами, кохання – це довга дорога, пройдена разом, і взаємна підтримка: «Це немов шлях на Еверест, захопливий та небезпечний водночас. Це кожна мить, яка запам’ятовується. З кожним днем кохання стає міцнішим і витривалішим, натомість із необачності й недосвідченості за мить усе можна зруйнувати. Тому потрібно берегти одне одного. Закохуйтесь, кохайте і будьте коханими. Вірте в любов і вона обов’язково вас знайде!»

Косметолог, власниця Центру естетичної медицини Оксана Коротка та музикант, бас-гітарист В’ячеслав Короткий разом уже близько десяти років. Познайомилися у спільній компанії друзів.

«Ми протестанти і разом ходили в одну церкву. Там відбувалися різні зустрічі, де молодь могла спілкуватися між собою. Славік тоді грав у групі «Копірайт», а я закінчувала 11-й клас. Пам’ятаю, була благодійна акція «Від серця до серця», на якій мав грати його гурт. Він якось дізнався мій номер телефону, подзвонив і запросив на концерт. Після концерту ми прогулялися парком і відтоді почали спілкуватися, переписуватися в соціальних мережах, я писала йому анонімні повідомлення про те, що в нього гарні кучері, – поділилася Оксана. – Ще коли ми зустрічалися, він завжди говорив, що я не просто його дівчина, а його майбутня дружина».

Пропозицію руки та серця Оксана отримала у день народження В’ячеслава. «Чесно кажучи, розуміючи, що коханий – творча людина, я очікувала якогось концерту, слів кохання зі сцени, букету троянд, – розповіла вона. – Мої батьки, розуміючи, що Слава мешкає в місті один (його батьки на той час жили то в інших регіонах, то взагалі за кордоном), запропонували відсвяткувати його день народження в нас за містом, влаштувати барбекю. І от я нарізаю капусту на салат, поки батьки від’їхали щось докупити, а Славік приносить невелику коробку цукерок і просить, аби я дістала йому одну. Я відповіла, що в мене руки зайняті, а він знову повторив своє прохання. Тоді я взяла цю коробку, відкрила її і серед цукерок-сердечок у яскраво-червоних обгортках побачила коробочку для ювелірних прикрас, теж у формі сердечка. Славік став на коліно і сказав: виходь за мене заміж».

Одружилися закохані 11 вересня 2011 року. На скромне весілля запросили лише 10 гостей, а за кошти, які витратили б на гучне святкування, поїхали на море.

Оксана зізналася, що, як і всі сім’ї, вони проходили різні випробування і зрозуміли, що залагоджувати навіть дрібні суперечки потрібно дипломатично.

«Ми не сваримося. Звісно, в нас бувають якісь образи чи непорозуміння, але, щоб не розмовляти добу – ні, максимум 15 хвилин. Вибухи емоцій ні до чого хорошого не призводять. Тому ми все обговорюємо, запитуємо, пояснюємо. Слава – романтик, він підтримує наш вогонь, робить мені подарунки просто так, піклується про мене, замовляє обіди на роботу… Такі маленькі деталі і тримають відносини. Ми не просто чоловік і дружина, ми найкращі друзі, які діляться усім. У нас немає секретів, хіба як готуємо одне одному подарунки. Так склалося, що всі робочі моменти ми також вирішуємо разом, адже Славік – мій бізнес-партнер. Ми отримуємо задоволення, працюючи разом, не втомлюємося одне від одного і завжди допомагаємо одне одному. Вважаю, що в сім’ї, як і у взаєминах з іншими, не треба втрачати людяності, завжди потрібно враховувати думку коханої людини, йти на компроміс, разом усе вирішувати. Стосунки успішні тоді, коли ти любиш і поважаєш кохану людину більше за себе, що воздається тобі ще більшою любов’ю».

***

Історією знайомства з коханою Олександрою поділився керівник патрульної поліції Волинської області Андрій Крутень.

«Одного зимового вечора, в 15 градусів морозу, коли всі нормальні люди сидять удома закутавшись і п’ють гарячий чай, невідомо з якого дива мою майбутню дружину занесло до замерзлого та засніженого озера неподалік дому. Що я там робив? Це звичайна справа на той час, оскільки саме там знаходиться спортивна база.

На березі озера стояла лавка (вона ще й досі там є) і дружина з подругою вирішили присісти поговорити, бо погода ж якраз сприяла цьому. Сиділи, розмовляли, сміялися, замерзли, як цуцики, шапки натягнули майже на очі, носи червоні, зуб на зуб не потрапляє, і тут до них підходимо ми з товаришем, такі ж відважні.

Подругу Олександри я на той момент уже знав. Вона й познайомила нас із Олександрою. У нас зав’язалася проста розмова ні про що – я зацікавлено щось розпитував, а Олександра без особливого ентузіазму відповідала, оскільки не розуміла, чому я чіпляюся зі своїми запитаннями, якщо ми бачимося вперше в житті. Пам’ятаю, зовсім неочікувано піднімаю її на руки і кидаю в здоровенний замет снігу. В неї відняло мову, розізлилася і, як потім зізналася, згадала всі погані слова, які знала, але ніколи не говорила вголос, бо ж леді. Подумала: хто він такий і яке право мав так вчинити, мабуть, думає, що крутий і йому все можна.

Вона піднялася, струсила з себе сніг, який опинився на її одязі завдяки мені (на той час і подумати не могла б, що майбутньому чоловіку) і пішла з подружкою додому.

У той вечір ми і думки допустити не могли, що між нами щось буде. Але після того холодного зимового вечора ще неодноразово зустрічалися, зокрема й на тому місці біля озера, але вже удвох. І та холодна і сніжна зима більш як 11 років тому стала початком нашої теплої історії», – розказав Андрій Крутень.