Поділитись:

«Такі бабки, як я, уже в інтернеті», – луцька газетярка розповіла, коли зникнуть газети

Четвер, 28 січня 2021, 19:30

Добре пам’ятаю газетний запах. Але не пам’ятаю період, коли я перестала купувати газети. Бачила, як робиться газета, як наносяться тексти і чого вартує, якщо там сталася помилка. Здавалося б, свіжа газета  – то не свіжа новина, яка щойно вийшла в телеграм-каналі і вилізла сповіщенням на екрані телефону. Здавалося б.

Валентина Терпелюк читає газети щодня. І вже 24 роки їх продає. Працює з восьмої ранку і до восьмої вечора. Отримує менше, ніж мінімалку. Вихідних у жінки немає. Зізнається: працювати так тяжко.

Валентина ТерпелюкВалентина Терпелюк

Робоче місце Валентини – то чималий куток у підвальному приміщенні ЦУМу. Тут холодно. Щодня снують туди-сюди сотні людей. За сім років, що працює тут, чотири рази мала запалення легень. А от за 17 років, коли продавала на вулиці, хворіла лише несерйозними застудами.

Продажем газет і журналів почала займатися не просто так. У торгівлі – з 16 років, тобто з 1968 року. Але тривалий час то були продовольчі товари. А коли газетами почав займатися син, а потім виїхав у село біля Києва, то мусила у Луцьку продовжити його справу.  

«Аби син міг продавати, ми навіть у Київ їздили по газети. Спочатку торгував біля собору, потім – біля універмагу. Коли він поїхав, мені спочатку чудно якось було самій це робити. Це ж вулиця. А потім стало приємно, бо я бачила, що люди дуже багато читають. Тепер же лише відсотків 24 лишилося. Немає продажу. Люди більше не читають. Часто приходять просто поговорити. Дехто просить дати почитати, бо не мають грошей купити. Ну і як не дасиш людині? Потім якусь шоколадку таки за це принесуть», – розповідає продавчиня.

Був випадок, який шокує її досі. Коли жінка торгувала ще біля собору, до неї підійшла лучанка і попросила продати «Магію Папюса» за 10 купонів. Валентина «накинула» до ціни ще 5. Підходить до неї чоловік і питає ціну книги.

– 15 купонів, – відповідає Валентина.

– Ні, – упевнено сказав чоловік.

– 12.

– Ні.

– 10…

– За скільки взяли, за стільки й куплю.

– А яка ж мені вигода з того? Що я буду мати? – запитала жінка.

– Матимете, – відповів незнайомець.

З того часу Валентина його більше не бачила. Але того дня продала все, що було на прилавку, лишилося лише 4 книги. Пригадує, що люди йшли тільки до неї, у продавців поряд ніхто нічого не купував. У той день жінка привезла додому повну торбу купонів.

Розмовляємо. Час від часу до Валентини підходять люди. Хтось дивиться, хтось щось купує. Дорогих газет ніхто не бере. На прилавку – регіональні та місцеві газети українською та російською мовами. Є чимало журналів для дорослих та дітей – про здоров’я, з рецептами, кросвордами чи історіями.

Дідусь протягує газетярці 9 грн і просить продати «Волинь».

– Візьміть решту, – жінка дає 1 грн копійкою.

– Чекайте. У мене паперова гривня є. А ви мені моїх дві поверніть, – дідусь знаходить у гаманці потрібну купюру.

Копійок чомусь ніхто не любить. Мабуть, з ними просто незручно.

Валентина розповідає, що найбільшим попитом серед лучан користується «Експрес». Газета коштує 7 грн.

«Твій вибір» купували, але вже її немає. Зараз купують «Вісник», «Волинь». Але ці газети дуже проти президента, там хвалять Порошенка. Людям це не подобається, тому ці газети стали купувати менше. Газети дорожчають. Люди намагаються брати дешевші. Не всі можуть купити, що хотілося б. Найдешевша газета – 3 гривні. Це – «Програма панорама». Я намагаюся ховати ці газети, тому що вони з програмою телебачення і її купують дідусі й бабусі. Вони ж не можуть купити видання з програмою за 15 гривень. У нас навіть є свій пароль: «Дайте нам нашу студентську газету», – розповідає Валентина.

Час від часу вдається продати й дорогі журнали.

«Є, звичайно, такі, які можуть дозволити собі все. От нещодавно дівчина купувала у мене журнал за 260 гривень і каже: «Хочу почути запах сторінок». Було, що хлопчина підійшов і купив для бабусі газету, заплатив за неї», – пригадує співрозмовниця.

Періодично відволікається. Бо люди питають й питають газети. Але от біда – купують далеко не всі. Одних цікавить волинська реклама, інші хотіли свіжий випуск газети про здоров’я. Помічаю, що серед покупців багато молоді.

«Я б не сказала, що молодь нічого не купує.  Їх відсотків 40. Старші люди купують з програмою і дешевше, а молодь цікавить тема космосу, щось історичне. Дехто купує новини. Такі газети коштують від 3 до 30 гривень. Кросворди багато купують, телевізори їм набридли. Їх ціна –  від 6 до 22 гривень», – каже Валентина Терпелюк.

Вона й сама дуже любить читати новини і щось про здоров’я. Оскільки втратила сина, який помер від раку, то, каже, любить порівнювати те, що написано, і те, що знає сама про хворобу. Уникає газет з історіями про людські долі. Всміхається краєм губ. Каже, що після прочитаного не може стримати сліз.

«Не подобається те, що береш шість газет і у них одна й та сама стаття, просто заголовки різні. До речі, ваш «Конкурент» мені теж дуже подобався. І люди читали. Шкода, що вже немає газети», – каже Валентина і відволікається на покупців.

Молода дівчина довго вибирає журнали з порадами. Зрештою купує два. А Валентина Терпелюк розповідає, що часто люди намагаються вкрасти. Коли купують журнали, особливо пильна, бо можуть покласти журнал в журнал і заплатити за один.

Додає, що люди зараз зовсім інші. Немає тієї доброти й жертовності, що були колись. Часто люди  просто перевертають газети на прилавку, ще й нахамлять.

«Людей багато приходить. Люди різні. Я завжди намагаюся бути доброю. Якщо приходять з дітками і дитина плаче, бо мама не може їй щось купити, стараюся дати цукерку чи якусь розмальовочку. Але ж всім дати не можна. Хоча дуже люблю дітей», – посміхається і з захопленням розповідає про своїх внучок.

Зізнається, що вечорами грає з однією у комп’ютерні ігри.

«Такі бабки, як я, теж уже дивляться в інтернет. Вже не хочеться купувати дорогу книжку, можна все в інтернеті перечитати. Мабуть, газета існуватиме не більше п’яти років. До мене якось приходить жінка, років до 80 їй, плаче, що років через 15 вже не будуть давати пенсію. Кажу: «Ну і що? Через 15 років будуть забезпечувати всім – одягом, їжею і всім необхідним». «А газети будуть приносити? – питає. Тобто для неї це важливо. Буде шкода, звичайно, якщо газети зникнуть», – розмірковує Валентина.

Доки розмовляли, вдалося продати вісім газет. І ми почули кілька історій від покупців. Дійсно, люди приходять і для того, аби поговорити.

«Було, що жіночка старшого віку просила продати «Програму порнограму». А якось чоловік просив газету «Наш вибір». А коли я сказала, що такої немає, є «Твій вибір», відповів: «Ну, я ж не можу до вас на «ти», – розповідає.

А Валентину знає чи не все місто. Вона – лучанка. І стільки років незмінно торгує газетами. Про себе говорить мало. Раніше вела здоровий спосіб життя: займалася йогою, шість років моржувала, доки не зламала ногу. Пригадує, що на Стир ходила навіть босою по снігу і купалася при 26 градусах морозу – аж волосся замерзало.

Про роботу розповідає із захопленням. Бо за стільки років звикла і щиро любить те, що робить. Та й хто з лучан уявляє ЦУМ без газетярки?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

 

 

 

 

 

 

 

 

Надрукувати
мітки:
коментарів
28 березня 2024
27 березня 2024
15:34
26 березня 2024
16:46
12:02
25 березня 2024
24 березня 2024