Економічні провали незалежної України: ціни й експорт

Експерти VoxUkraine знайшли і вивчили 7 найбільш шкідливих і деструктивних рішень українського уряду і депутатів за 25 років незалежності.

Параметри економічного ДНК України задавалися в 1990-ті роки. Саме тоді були зроблені рішення і прийняті закони, які згодом "виросли" в олігархію, неконкурентні ринки, корупційну ренту, гнітючу податкову систему та інше. Конструкція склалася нежиттєздатна і неконкурентна, яку тепер доводиться болісно перебудовувати.

Раніше "Конкурент" писав про 1 із 7 економічний провал – Нацбанк. Сьогодні йтиметься про ручне регулювання цін та експорту.

Уряд Леоніда Кучми і Юхима Звягільського намагалися боротися з інфляцією адміністративними заходами: обмежували ціни і націнки, вводили ліцензії і квоти на експорт. Результат - скорочення стимулів і падіння виробництва, розвиток бартерних схем. Руйнівний підсумок такої політики - створення рентної економіки і концентрація значної частини капіталу у вузького прошарку першої плеяди олігархів.

Україна отримала незалежність одночасно з гіперінфляцією. За 1991 рік ціни зросли на 290 %. У 1992-му в обіг були введені купони, темп інфляції перевищив 2000 %. Уряд молодої держави вирішив, що буде боротися з 20-кратним збільшенням цін не жорсткою монетарною політикою, а переходом до ручного ціноутворення.

Наприкінці 1991 року 27 грудняКабінет Міністрів України під керівництвом першого віце-прем'єра Костянтина Масика прийняв постанову №376 "Про систему цін у народному господарстві і на споживчому ринку України". Цей документ був покликаний лібералізувати левову частку цін в економіці. Однак уряд п'ятимісячної держави не наважився "відпустити" всі ціни і цією ж постановою вводив регулювання на широкий перелік ключових товарів і послуг. Наприклад, встановлював стелю для підвищення цін і тарифів на вугілля, нафту, газовий конденсат, природний і зріджений газ, електроенергію і тепло, транспортні послуги, окремі види хліба тощо. Але навіть з урахуванням цього переліку це були дуже ліберальні місяці: наступні два роки економічного життя країни пройдуть під знаком дедалі жорсткішого регулювання ціноутворення і торгівлі. За незрозумілою традицією найбільш антиринкові кроки уряд буде здійснювати в грудні.

Обережно, ринок закривається

У грудні 1992 року Кабмін, очолюваний тоді Леонідом Кучмою, прийняв постанову №715 "Про регулювання цін". Вона встановлювала граничний рівень підвищення цін на вугілля, електроенергію, послуги зв'язку. Також постанова давала право місцевим органам влади регулювати націнки в мережах громадського харчування та ціни на майже 10 видів товарів і послуг, зокрема й овочі. Міністерство промисловості отримало можливість регулювати ціни на кокс, продукцію металургійної та хімічної галузей, Мінекономіки - оптові ціни на газ і воду тощо.

Через рік в української економіки відберуть решту "ринковість". У грудні 1993 року уряд вже в.о. прем'єр-міністра Юхима Звягільського повністю відмовиться від концепту "вільних цін" і прийме постанову №987 "Про впорядкування цін і тарифів". Вона зобов'язувала центральну і місцеву владу "посилити режим контролю за встановленням та використанням цін", вводила санкції щодо суб'єктів економіки, які "безпідставно завищили зміст витрат", і ще більше розширювала перелік товарів, які підпадали під регулювання.

"Кожне підприємство промисловості, транспорту, служби побуту намагається збільшити прибуток найбільш легким способом, завищуючи ціни на свою продукцію, - пояснював свою логіку Звягільський в статті" Давайте бути реалістами ", опублікованій в" Урядовому кур'єрі "7 вересня 1993 року. - ... Зі спробами отримати прибуток не за рахунок збільшення виробництва, а за рахунок підвищення ціни потрібно вести адміністративну, суспільне і економічне боротьбу".

Як створювалася рента

Паралельно зі штучним обмеженням внутрішніх цін уряд взявся активно регулювати (обмежувати) експорт.

У січні 1993 року Кабмін випустив декрет № 6-93 про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг), що вводив загальну "рамку" для обмеження експорту і вузьке коло товарів, що ліцензуються. Протягом наступного року урядом Кучми і Звягільського було прийнято ще три десятка постанов, які обмежували експорт або надали право (пільгового) експорту конкретним підприємствам.

Під обмеження підпадав експорт практично всіх сировинних товарів: кольорові метали, залізна руда, сира нафта, вугілля, нафтовий газ, зерно, борошно і т.д. Ліцензії на експорт видавало Міністерство економіки. За пропозицією цього відомства Кабмін міг надати право на безмитне вивезення продукції окремим компаніям або навіть органам місцевої влади. Наприклад, "Донецьквугіллю" або Олевській райадміністрації.

Результат такої політики не змусив себе довго чекати - з'явилася величезна різниця між цінами на товари всередині України і на зовнішньому ринку. Заробляв на цій різниці вузький прошарок компаній, допущених до зовнішньої торгівлі, - класичний інструмент екстрактивної економіки.

Про масштаби перекосу і ренти, яка діставалася обраним (і тим, хто обирає), можна судити за цифрами, які наводить Андерс Аслунд в своїй книзі: "У 1992 році сировинні товари становили 40 % експорту України, і їх середня ринкова вартість становила лише близько 10 % від світових ринкових цін. Тобто рента від експорту становила близько $ 4,1 млрд, або 20 % ВВП країни в 1992 році".

Питання не тільки в тому, що ці гроші осіли в кишенях окремих осіб, а в тому, що вони практично не зайшли в економіку, яка переживала сильну кризу. Занижені ціни позбавляли підприємства стимулу до роботи і стимулювали зростання безробіття. Але, мабуть, найбільш згубний результат такої політики - вона створила ґрунт для формування першої плеяди українських олігархів.

"До 1994 року Україна вже була знайома з концепцією олігархів", - вважає Аслунд.

Повернення ринку

На лібералізацію експорту пішли тільки в 1995 році під тиском Міжнародного валютного фонду. Можливість глав областей обмежувати торговельну маржу на хліб, борошно і борошняні продукти була ліквідована в травні 1996-го. До кінця 1996 року перелік продуктів, ціни на які потрібно було декларувати наперед, був ліквідований повністю, за винятком кількох фармацевтичних продуктів. Однак до сих пір в Україні існує перелік товарів, ціни на які моніторять і регулюють на центральному і місцевому (соціальні сорти хліба) рівні.

Щоправда, уряд має намір скоротити перелік соціальних продуктів, а за можливості і зовсім відмовитися від державного регулювання цін на продовольство. До слова, експеримент із цінами на харчі стартував 15 серпня.

Далі буде…