А добро існує: спасибі тобі, хлопче, що заплатив за мене у маршрутці

Запропонувати водієві 500 грн за проїзд було не надто хорошою ідеєю.

– А більшої купюри у тебе немає?

– У мене немає жодної іншої, - простодушно відповідаю.

Ні в кого з пасажирів не виявилося дрібних грошей. Моя сіті кард порожня, а карта приват банку уперто не хотіла проскановуватися, хоча до цього часу проблем з оплатою нею не було.

Хлопець, який сидів біля водія, дістав  6 грн, поклав водієві і простягнув мені моїх 500. Ніяковію. Кажу, що не маю навіть, як йому віддати. Хіба лише повернути на картку. Відмовляється. Дякую. І сідаю на порожнє місце у салоні.

На наступній зупинці заходять-виходять люди. Коли маршрутка рушила, уступаю місце жінці з дитиною. І, як потім виявилося, я – єдина пасажирка, якій не лишилося місця. Просто між зупинками водій спиняє маршрутку на обочині. Я кайфую від нової пісні, що на всю звучить в моїх навушниках. Але коли помічаю, що усі пасажири дивляться на мене, дістаю навушники.

Нарешті почула! Сядь, кажу! Інакше маршрутка не поїде! – гримнув водій.

Подумки каюсь, що була в навушниках.

– Я не маю, куди сісти, – відповідаю.

– Ну, то ді виходить, – резюмує водій.

– Але я уступила місце жінці з дитиною! – намагаюся все ж виправдатися. Люди у маршрутці почали за мною заступатися, жіночка пропонує мені сісти до неї на коліна.

Зрештою якийсь хлопець узяв на руки до себе чи то свою, чи то чужу дівчину і я, дякуючи, сідаю поряд.

Мораль історії така: грішна – каюсь. Проте чому водій, який бере готівку (не одна я давала гроші), не возить стоячих пасажирів?

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.