Зять Степана Бандери розповів про славного тестя

"Я народився 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий, повіт Калуш у Галичині, яка в той час належала до австро-угорської монархії, разом з двома іншими західноукраїнськими країнами: Буковиною і Закарпаттям", - так розпочинається власноруч написана Степаном Бандерою автобіографія.

Сьогодні від дня народження Провідника ОУН минає 107 років. Ким був Бандера у свій час і ким він зараз є для сучасної України, дискусії не вщухають від часів початку його активної діяльності, але останніми роками українці суттєво переглянули своє ставлення до цієї історичної постатті і Бандера став особливо популярним. "Конкурент" пропонує читачам передрук з видання "Слово Волині", яке у всій час записало спогади про Провідника у його зятя.

Андрій Куцан був одружений з Наталею Степанівною Бандерою і навіть мав нагоду особисто познайомитися з Провідником. У Німеччину сім'я Куцанів потрапила під час війни, коли Андрієві було 11 років. У 1970-му Андрій одружився з Наталкою. У них народилося двоє дітей – Софія та Орест. Наталія Бандера померла у 44 роки (13 січня 1985 р.). Зараз Андрій Куцан разом зі сім'єю мешкає у Мюнхені, де опікується музеєм Степана Бандери.

За яких обставин відбулася Ваша зустріч зі Степаном Бандерою?

Я мав велику честь, після іспиту зрілості у червні 1955 року, мати зустріч з провідником, у Мюнхені, на Цеппелінштрассе, 67, у діаспорній централі визвольної боротьби ОУН проти Совєтського Союзу. Це було незвичайне пережиття майбутнього студента.

Яке враження на Вас справив Степан Бандера при зустрічі?

Степан Бандера завжди приїздив на пластові табори. І як він з'являвся на поширювалася звістка, що є Провідник. До цього часу я не знав як він виглядає, бо з огляду на безпеку він завжди був інкогніто. Так що лишень говорилося: "Степан Бандера приїхав відвідати своїх дітей на пластовому таборі". При зустрічі побачив людину зовсім скромну. Він на мене справив враження дуже доброї, ласкавої людини. І під час розмови я побачив, що він не такий, як його представляв Радянський Союз: фашист, колаборант, різун. Це все не відповідає правді.

Як розказувала Наталка, Степан Бандера був глибоко віруючий. В тому дусі він виховував своїх дітей. І все це він виніс з батьківської хати. Бо якщо батько Андрій був священиком, то й дітей він виховував у релігійному дусі. Тож по своїй природі Банреда був добряга. Це можна відчитати і по його обличчі. Він мав добре почуття гумору. Був безкомпромісний, якщо йшлося про добро Батьківщини. Великий ідеаліст, сильної волі. Степан Бандера до останніх років був активним пластуном. Належав до стрийського куреня "Червона калина". Йосиф Кладочний, який був сповідником Бандери під час ув'язнення, розповідав, що Степан був побожний, релігійний, і ставив Україну понад усе.

Про що ви тоді розмовляли?

Йшлося про мої план на майбутнє.

Тож по своїй природі Банреда був добряга.

Чим же Ви тоді планували займатися?

Я збирався їхати на студії до Голландії, бо мені пообіцяв професор Омелян Кушпета (член ОУН, професор Тілбурзького університету) стипендію на навчання. Та якраз у 1956 році було повстання угорців і всі стипендії вони дали мадярським студентам, а я лишився без нічого. І я тоді став працював викладачем англійської мови у таборі для переміщених осіб, так званому "DP" (ДіПі) у Міттенвальді, Баварія. Там я пропрацював півроку, поки дістав стипендію на студії в Іспанії. Стипендію дала католицька організація Obra Katoliko Diasistencia Universitare, з якою мав зв'язки первосвященний отець Іван Бучка. За його стараннями колишні вояки військової дивізії "Галичина" отримали можливість здобувати освіту в Іспанію. Коли не стало їх, то навчання оплачували усім українським студентам, які зверталися.

То Ви більше Бандеру не зустрічали?

На жаль, ні. Саме, коли я вчився в Іспанії, у Бандеру у 1959 році вбили у Мюнхені. Для Західного світу то була велика сенсація. Коли я про дізнався, то відразу повідомив трагічну звістку Ярославу Стецьку, який перебував на переговорах з іспанським Урядом. Він був президентом Антибільшовицького блоку народів, а до того - першим главою Уряду відновленої у Львові Української держави у червні 1941-го року. Наступного дня Стецько полетів до Мюнхена на похорон, а у мене не було грошей на літак.

Пане Андрію, розкажіть, будь ласка, історію свого знайомства з донькою Бандери.

Наталка була молодша за мене. Я був її виховником на пластових таборах. Це літні табори, що відбуваються в Німеччині кожного року і досі. Тоді вони тривали три тижні, а зараз тільки два. Тоді ж у пластовому таборі наприкінці червня 1955 мені пощастило зустрітися і поспілкуватися з самим Степаном Бандерою. Приводом зустрічі був мій вступ у лави ОУН. Потім я відправився на студії до Іспанії, згодом до Риму.

Тож наступна наша зустріч з Наталкою відбулася уже задовго після вбивства її батька, у 1968 році у місцевості Альтетінг біля Мюнхена. Там з 1946 року під проводом владики Івана Бучка (його ще називають владикою скитальців) щороку відбуваються прощі. "країнці їздять туди і випрошують ласк у Богоматері для себе і цілого українського народу.

У Канаді 3 жовтня відбулося вінчання і гучне весілля, адже постать Степана Бандери була дуже відома в Канаді і в усій українській діаспорі.

Ми з Наталкою як зустрілися у Альтетінгу, тоді ж зав'язалася приязнь, яка закінчилася шлюбом. У 1970 році, коли Наталка закінчили студії, ми одружилися. Наш світський шлюб був укладений 22 лиспня 1970 року у Регінсбурзі, де жили мої батьки. Пізніше ми полетіли до Торонто, бо там жила мама Наталки, сестра Леся і брат Андрій. У Канаді 3 жовтня відбулося вінчання і гучне весілля, адже постать Степана Бандери була дуже відома в Канаді і в усій українській діаспорі.

Тоді мені було майже 37 років, а дружині – 29. На той час я уже навіть трохи полисів. І був кумедний момент. Коли я приїхав до Торонто, теща дуже сердечно мене прийняла і каже: "Вуйку, а як ви маєтесь?".

Як жила родина Бандери в Торонто?

Вони мали там власну хату, в ній спочатку жили всі разом. Ними опікувалася Організація, бо це був їхній обов'язок. Пізніше Андрій поїхав на студії до Вінніпегу, а Наталка після закінчення університету у Торонто повернулася до Європи. В Торонто залишилася мама – Ярослава і сестра Леся. Леся після смерті батька психічно захворіла. Вона весь час була на лікуванні. Жила у нас в Європі 3 роки. Потім повернулася в Канаду, де жила з братом Андрієм, який після одруження з Марусею Федорів і народження сина Степана, переїхав в Торонто. Там вони жили разом мамою аж до її смерті у 1977 році.

Після вбивства Бандери з родиною продовжували стежити спец-служби?

Підозрюю, що так і тому родина виїхала до Канади з огляду на безпеку. Бо підозрівали, що слідкують за дітьми і хочуть їх підірвати. ОУН мала свою розвідку і правдоподібно, що були такі моменти, коли слідкувати за дітьми. Один з членів тої розвідки розповідав мені про таке особисто. А в Канаді сім'я уже було спокійно.

Коли жили з Наталкою в Німеччині, чи помічали стеження?

Ні. Я ніколи не запримітив такого. Коли ми повернулися, то почав працювати у великому підприємстві, де виробляють літаки і зброю. Мені було заборонено наприклад виїздити до сателітних держав Радянського Союзу, з огляду на таємниці, бо заради них мене могли шантажувати.

А керівництво заводу знало історію вашої родини?

Ні, вони не цікавилися тими справами. Якби я мав прізвище Бандера, то так, але моє прізвище нічого не говорило, що я споріднений. А от моїй другій дружині Іванці довелося приховувати цей факт. Коли вона (українка з Польщі) виробляла документи, мала вказати попереднє прізвище моєї дружини, оскільки я вдівець. Якби вона тоді написала, що її попередниця - донька Степана Бандери, то все б кінчалося з паспортом.

Коли ж настав же час, як ви почали відверто говорити хто був вашим тестем?

Я завжди про це розповідав. Всі українці знали, що я зять Степана Бандери. Ми жили відкрито, не було ніяких таємниць. Я вважаю, що Степан Бандера – герой, бо він дуже високо цінив життя, але водночас був готовий його віддати за великі ідеали, якими є Батьківщина, її самостійність і соборність.

Як на Вашу думку, чи потрібний Україні ще один Бандера, чи радикальні методи вже не актуальні?

Україні потрібно під сучасну пору цілий ряд авторитетних людей (політиків, а також діячів у всіх галузях життя, для яких незалежна політично і економічно Україна була б ціллю і метою. Ці принципи визначали короткий життєвий шлях Степана Бандери.

Методи боротьби за державність завжди залежні від епохи. Тому боротьба під проводом Бандери і його соратників була справедливою і невигідною окупантам нашої Батьківщини, яку вони всякими способами намагалися знеславити цю боротьбу і позбавити її вагомості.