Гонор – у кишеньку, наполегливість – в обойму: як видати власну книгу

У романі Луїзи Мей Елкот «Маленькі жінки» непосидюча Джо Марч мріє про кар’єру письменниці. Ночами вона списує папір, схилившись над запаленою свічкою. Руки – в чорнилі, а думки – в мріях. Сторінка за сторінкою юнка пише історію, яка таки побачить світ.

Романтична картина, чи не так?

Приблизно так, мабуть, чимало читачів уявляють письменницьку працю. Прийшла муза та й вилилася у рядки, а видавництва з розпростертими обіймами готові публікувати шедевральні рядки. Тим часом геній спочиває на лаврах, очікуючи свої небувалі гонорари.

Насправді така картина є далекою від правди. Спробуймо зайти до кухні цього видавничого процесу.

Видавництво – це бізнес

Книга – це, звичайно, чарівниця, криниця знань, світ, видимий через людину. Але у капіталістичному світі книга – це передусім товар, який має свою ціну та вартість. Тож на процес її виробництва впливають всі економічні чинники: від залежності попиту від пропозиції до форс-мажорних обставин, які позначаються на усіх галузях. Наприклад, карантин суттєво вплинув на книговидавництво.

Якщо протягом останніх трьох років в середньому у світ виходило 22-24 тисячі книг та брошур українською мовою з динамікою росту (дані Книжкової палати), то дані станом на 13 липня 2020 року свідчать: видали лише 37 % до результатів попереднього року. Коронавірусна криза змусила чимало видавництв ледь триматися на плаву, звільняти працівників, зменшувати обороти та лізти в борги.

Як і інший бізнес, видавці зосередилися на онлайні. Нині з’являється дедалі більший вибір літератури в електронному чи аудіоваріанті. Таких знижок та акцій, як пропонували видавництва та онлайн-книгарні у період карантину, певно, досі важко було зустріти.  

Отож, будь-яка книга – це товар, і видавництва шукають найкращу пропозицію, на який буде попит. На щастя, сьогоднішні методи комунікації дозволяють бути автором із Луцька, який тут живе та працює, та співпрацювати з видавництвами із усієї України.

Тож якщо ви вважає, що у вас є, що їм запропонувати, маєте кілька шляхів.

Правильний та неправильний шляхи

Елла Яцута, яка має великий досвід співпраці з авторами та є директоркою літературного фестивалю «Фронтера», розповідає про кілька шляхів, де дороги автора та видавця можуть перетнутися.

Почнімо з поки що найменш популярного. Автор може звернутися до літературної агенції. Такі вже почали з’являтися в Україні. По суті, це менеджери, які відбирають якісні рукописи, зможуть порадити, як покращити текст, підберуть видавництво і навіть представлятимуть інтереси автора за кордоном для промоції та перекладу. Звісно, послуги таких агенції мають свою ціну.

Інші два шляхи – безпосередня співпраця автора з видавництвами. І вона буває двох типів.

«Якщо автор вже розкручений, то проблеми немає. Видавці за автора борються, пропонують кращі умови. Видавці насправді голодні за хорошими авторами, вони їх шукають. Не правда, що видавництво не зацікавлене в авторі. Зацікавлене», – розповідає співрозмовниця.

Якщо ж автор – новачок, то пробиватися до видавництв він має самостійно, надсилаючи рукопис із усіма необхідними супровідними складовими.

«Є видавництва, які працюють правильно. Під «правильно» я маю на увазі, що вони укладають з автором договорів, купують права на друк та продаж його книги. Сплачують йому роялті та вкладають власні кошти у книгу. Відповідно, вони зацікавлені в тому, щоб зробити хорошу рекламу та заробити на цьому. Адже видавництво – це підприємство». 

Однак є ще одна гілка видавництв, яка, на думку нашої співрозмовниці, заподіює шкоду книжковому ринку.

«Це коли автор сам платить кошти видавництву за весь проєкт. Тобто редактору, коректору, дизайнеру, за друк, а потім на виході отримує далеко не завжди якісний продукт. По-друге, видавець свої кошти не вкладав, він своє завдання виконав, а в просуванні книги він не зацікавлений. І ті 100, 500 або тисяча примірників віддають автору, а він уже щось із ними робить». 

У такій співпраці саме автор організовує у кращому випадку якісь презентації і щось продає. А в гіршому – починає роздаровувати книги. Якщо ж кошти вкладав видавець, то автор отримує зазвичай невелику кількість книжок для найрідніших. А далі купує книжки у видавництва, щоб реалізувати їх під час презентацій. А видавництва розповсюджують продукцію через книгарні, онлайн-продажі, фестивалі тощо.

Безпосередньо з автором як фізичною особою книгарня угоду навряд чи укладе. І в цьому випадку автору заробити вкрай важко, окрім цього, він втрачає ентузіазм.

«Я не готова назвати приклад людини, яка ось так вчинила і реалізувала себе як автор».

Я вам пишу…

Елла Яцута наголошує: видавці шукають молодих авторів, яких би могли продавати хорошими тиражами. Та для початку має бути справді гідний текст.

«Варіант слати рукописи на огляд пропонують усі видавництва. Але тут є ряд важливих складових. Перша: має бути синопсис. Тобто короткий виклад тексту для того, щоб редактор прочитав за дві хвилини, про що буде книга, і вирішив, чи цікавою вона буде. Окрім цього, варто надіслати сам текст, аби оцінити художню цінність», – пояснює Яцута.

Також у тлі листа наша співрозмовниця радить написати супровідний лист.

«Він обов’язково повинен бути грамотним і… ввічливим. Це звучить дивно, але я також отримувала листи від авторів-початківців і чула подібні історії, коли автори писали щось на кшталт: «Добрий день, прочитайте мою книжку, чекаю від вас інформації, бо хочу видати». Або ж коли автори телефонували і розповідали, який він класний, яку чудову книжку написав. І коли відмовляєш автору або ж пояснюєш, що текст за форматом не підходить видавництву, то людина кидає слухавку чи починає переходити на особисті речі. Тому ввічливість та грамотність – те, що варто підкреслити двома рисками та знаком оклику», – пояснила вона.

Також варто додати коротку інформацію про себе, участь та перемоги у літературних конкурсах. До слова, саме літературні конкурси – ще один шлях до друку.

Надсилати рукопис у всі видавництва не варто. Адже чимало з них мають власну спеціалізацію, і те, яке спеціалізується на фентезі, не друкуватиме жіночий роман.

Забрати гонор

Якщо текст таки відібрали, то наступним етапом є його редагування, коректура, робота над дизайном, верстка. Важливо зрозуміти, що це командна робота і довіряти професіоналізму одне одного.

«Потрібно забрати гонор. Він часто зашкалює у початківців. Варто зрозуміти, що автору надають конструктивні поради, тому потрібно виписуватися. Ніхто не напише з першого рукопису шедевр», – каже Яцута.  

Паралельно з редагуванням та дизайном відбуваються два процеси: дизайн книги та її промоція.

Щодо гонорарів письменників, то тут теж не варто будувати надто великих ілюзій. Зазвичай автору виплачують авансом частину гонорару, а далі він отримує роялті з кожного примірника. Якщо зважати, скільки осіб залучено до процесу створення книги, то це дуже невелика сума – 3-5 %, вкрай рідко вона доходить до 15 %.

То чи варто за це братися?

Тепер зрозуміло, що процес створення книги клопіткий. То чи варто взагалі працювати над цим?

«Якщо відчуваєте, що без цього жити не можете. Це вимагає величезних вольових зусиль. Окрім цього, що має бути письменницький талант, необхідно мати вольові зусилля проходити через усі ці сім кіл пекла. Вкрай рідко перший роман знайде видавця, все піде гладенько і автор зможе жити з гонорарів. Насправді в Україні до 10 авторів живе з гонорарів. Решта мають додаткові навкололітературні підробітки», – коментує ваша співрозмовниця.

Досвідом авторського дебюту поділився музикант Сергій Мартинюк. Зараз він готує до презентації свою нову книгу, а ще не так давно привітався зі світом у ролі письменника романом «Капітан Смуток».

«Так випало, що з моїм рукописом і тим, щоб він став книгою, працювала подруга Наталка Мельник, яка і займалася комунікацією з видавництвами. Вона ж фактично зараз виконує функцію мого літературного агента. Серед охочих видати мій дебютний роман була низка видавництв, але ми зупинилися на харківській «Фабулі», яка запропонувала нам найліпші умови. Щодо публічності в питання просування, то, звісно, без активної підтримки фіолетfamily все було б складніше. Але за цим – 10 років роботи у «Фіолеті» і теплих контактів із нашою фан-спільнотою. На етапі внесення правок до дебютного роману я цілком прислухався до думки Андрія Клімова, редактора «Фабули», який вказав мені на низку недопрацювань, які я в результаті поправив. Деякі моменти, пов’язані зі сленгом і характерною для українського заходу вуличною лексикою, потрібно було відстоювати наполегливо, і мені це здебільшого вдалося. Молодим авторам пораджу найперше писати, користатися підтримкою і порадами рідерів, використовувати соцмережі для формування аудиторії свого читача і не опускати руки, коли перші 5 видавництв, у які ви звернетеся, відмовлятимуть видавати книгу».

ЧИТАТИ ТАКОЖ:

• Про монастир у Жидичині написали книгу (фото)
• У Луцьку презентували книгу, яку можна дописувати (фото)
• У Луцьку Андрій Осіпов презентував роман "З особливою жорстокістю"