Поділитись:

Андрій ПОКРОВСЬКИЙ: «Я не хочу, щоб Луцьк був схожим на фавели»

Автор: Андрій Лучик |
Вівторок, 19 травня 2020, 10:00

Звісно, найбільш активні читачі ІА «Конкурент» вже бачили відеоверсію інтерв'ю з бізнесменом та депутатом Луцької міської ради Андрієм Покровським. Ми говорили про його бізнес, економіку міста, оцінку діяльності Зеленського на посаді Президента та дії луцької влади. Ну й, звісно, про майбутні місцеві вибори.

Зрештою, розмова з Андрієм Покровським переросла в справжню мандрівку «місцями його бізнесової слави». Зустрівшись перед «Променем», ми переміщалися між кінотеатром, будівельним майданчиком житлового комплексу «Оселя парк» та «Сіті парком», розмовляючи на згадані вище теми.

Текстова версія була несуттєво відредагована для змістовного читання.

Чим займаєтеся під час карантину?

– Роблю те, чого не робив десятки років. А водночас займаюся й тим, що робив щодня. Читаю ті книжки, які планував перечитати давним-давно, але ніяк не доходили руки. Також читаю наукову літературу.

Що з останнього прочитали?

– Якщо з художньої літератури, то це Бернар Вербер “Останній секрет”. З наукового читаю здебільшого публікації в галузях і напрямках, які, на мою думку, будуть перспективними найближчі 10-15, а можливо, і 50 років.

А щодо хатніх справ, перебираю старі речі. Навіть деякі іграшки знайшов у хаті, якими грався ще в дитинстві. То хочу, щоб мої діти принаймні бачили, чим грався батько.

Тобто своєрідна зарядка для тіла та мозку. А як же бізнес? Зараз карантин, як вплинув він на ваш бізнес?

– Бізнес – це болюче питання. Багато бізнесу не буде існувати в тій формі, в якій він існував до пандемії COVID-19.

От ви бачите розважальний центр “Промінь”. Абсолютно порожній. Тут немає жодної людини, тут немає жодного відвідувача. Зараз тут дуже мало працівників. Це винятково безпека, охорона. А ще – служба клінінгу, тому що треба підтримувати таке велике приміщення. І от що я хочу сказати... Я можу собі дозволити займатися спортом, читати книжки. Я, слава Богу, достатньо заможна людина. Але в мене болить серце за тих людей, які починали тут свою трудову діяльність. За тих підприємців, які орендують тут площі. За тих людей, які, можливо, взяли кредит. І зараз все стоїть. Таку машину, як-от “Промінь”, не відкриєш і не розкачаєш за один день і навіть за один місяць. 60 % площ “Променя” – це кінозали, де також залучено багато працівників.

Тому для мене зараз найважливіше розробити – як для бізнесмена, як для працедавця – програму виходу з карантину, програму стабілізації, розгортування і продовження діяльності. А як для депутата Луцької міської ради – внести свої пропозиції на розгляд в сесійну залу і так само на розгляд влади міста, як вивести місто з карантину, як вивести місто з пандемії. Тому що ми маємо суттєві втрати для міського бюджету.

Карантин – це рана на тілі нашої економіки

Який вплив пандемія коронавірусу матиме на економіку Луцька і держави загалом?

– Суттєвий. Негативний. Хоча тут є два нюанси. Перше – це те, що малому бізнесу дуже-дуже тяжко буде відроджуватись. Тому що для багатьох це є основне джерело доходу їхньої родини. Тому треба усунути будь-які зовнішні фактори негативного впливу, тобто будь-які перевірки. Можливо, потрібно звільнити малий бізнес від оподаткування на деякий період, щоб лишень він працював. Можливо, навіть щоб держава компенсувала комунальні послуги для деяких видів бізнесу, а в деяких випадках і компенсувала навіть оренду. Аби тільки запустити механізми.

Розумієте, економіка – це живий організм, це живе тіло. І коли ми маємо рану на тілі людини, ми ж не лікуємо її спортивними змаганнями – ми даємо спокій, даємо можливість відпочити. Людині часто-густо прописують ліжковий режим. Взагалі не дозволяють вставати, поки ця рана не загоїться. Тобто ми все робимо для того, щоб та рана загоїлась. Так само і цей карантин, оця пандемія – це рана на тілі нашої економіки. І тому зараз треба все зробити, щоб ця рана загоїлася. Потім вже можна приходити і говорити: “Ми вас хочемо перевірити. Давайте, починайте платити податки”. І все. А зараз основне – щоб рух відродився.

Часто-густо наших державотворців робота ведеться таки чином: ми душимо наші фундаменти, душимо маленькі паростки, не даємо працювати дріб'язковим підприємствам. Навіть хай вони допускають якісь порушення, нехай у них не все так гладко. Їх не треба душити. Але ми не дивимося у такі сфери, як-от “Нафтогаз” – там, де премії сотнями мільйонів роздають. Ми не дивимося в такі сфери, де видобуток іде корисних копалин на території нашої держави. Тієї самої нафти, газу і все решта. Ми не знаємо – ні ви, ні я – ми не знаємо, що там робиться. Ми не знаємо, що робиться на митниці – ми чуємо тільки, що знову корупція на митниці. Тобто серйозні реальні речі держава оминає.

Те, що треба пестити, держава це душить. І оце мені дуже не подобається. Тому я кажу, що і місто, і Кабінет Міністрів – всі зараз мають розробити програми для того, щоб дати можливість відродитися малому та середньому бізнесу максимально, максимально сприяти тому. А плюс в чому, я казав, що в тому є? Дуже багато наших людей повернулися з-за кордону – ті, які там були на заробітках. І вони зараз в Україні. І це, я вважаю, найосновніший ресурс для нашої держави, для нашого майбутнього. І тому зараз дуже важливо все зробити, щоб ці люди лишилися працювати і жити тут. 

На вашу думку, що потрібно зробити для того, щоб повернути цих людей?

– Дати можливість стартанути малому бізнесу.

А чи не краще зберегти робочі місця, ніж створювати нові?

– Однозначно треба зберегти! Це однозначно. Але ще й треба створювати. Треба робити все для того, щоб зараз відродилося якомога більше нових робочих місць.

Коли Президент скрізь, хотілося би бачити більше від влади

Зрозуміло, що будь-які рішення продукують люди. І ми маємо рік, як обрали нову владу, нового Президента Володимира Зеленського. Як ви можете оцінити цей рік, що минув? І наскільки, на вашу думку, ця людина ефективна на цій посаді?

– Однозначно оцінити не можу. Було дуже багато сподівань. Деякі з них виправдовуються. Я не скажу, що не виправдані – деякі виправдовуються. Десь є розчарування. Всіх, я думаю, передусім хвилює мир. Були обіцянки здобути мир. Якесь просування в цьому напрямку є: обмін полоненими. Але остаточного миру ми не бачимо і не усвідомлюємо, як його можна здобути, і коли він буде. У цьому глибоке розчарування. Хочеться все ж таки закрити цю тему і завершити взагалі увесь цей військовий процес.

Президент отримав повну довіру від народу, отримав повну владу. І те, що говорять, “там – парламент, там – Президент” – ні! Це все Президент. Президент має парламент, Президент має Кабінет Міністрів, Президент має президентську владу, Офіс Президента і все решта. Президент призначає голів – принаймні затверджує голів облдержадміністрацій і все решта. Тому при такому великому обсязі можливостей хотілося би бачити більше від влади.

За рахунок турборежиму зроблено багато корисних речей. Наприклад, легалізували більш-менш видобуток бурштину, зняли депутатську недоторканість, проводиться далі адміністративно-територіальна реформа. Україна все ж тримає прозахідний, проєвропейський вектор політики. І багато-багато таких речей, які можна записати в досягнення.

Є, звичайно, помилки. Є дуже багато випадкових людей в політиці зараз і тих людей, яких не мали б там бути. Є непорозуміння з урядом. Уряд змінюється. Програму уряд попередній затвердив свою: щось працювали, працювали, працювали – пішли. Спитати немає з кого.

Але не помиляється той, хто нічого не робить. Це я не захищаю Президента – я знаю винятково по собі. Тому що я завжди, коли давати оцінку комусь, ставлю себе на їхнє місце. І я можу критикувати тільки з конструктивом. Що це означає? Я спочатку даю пропозицію і говорю: “Я робив би так”. Або: “Моя команда робила б так, а ви робите, відповідно, щось не те”. Тому коли в мене є чітка пропозиція, коли в мене є чітке бачення, я можу гостро критикувати.

Президент де-факто почав виконувати свої обов'язки зі зміною парламенту. Це відбулося менше як 10 місяців. І от що відбувається? Я ж повторюю ще раз: сказати всім, хто нічого не робить, здається, що те саме, що зробити. Мені як людині дії зрозумілі: сказати – це 0,01% від того, щоб зробити. Коли ти починаєш реалізовувати елементарне – відкрити магазинчик маленький або кафе відкрити. Одне діло – сказати, друге діло – це втілити. А коли ти говориш такі речі, як “ми змінимо економіку держави за короткий термін”... Я як людина, яка розбирається в економіці, розумію, що за короткий термін у найсприятливіших умовах економіку змінити не можна.

Гаразд. Як щодо кадрової політики нової влади?

– Кадрові помилки. Це, безперечно, відбувається, знову ж таки, за наш з вами рахунок – не тільки фінансовий, а й моральний. Ми не можемо бути постійно у стані експерименту. Призначили того прем'єра – зняли, призначили того міністра – зняли, призначили того – зняли. З другого боку, я даю плюс тому, що є натхнення, є бажання. І все одно, незважаючи на всі перепони і всі складнощі, Президент зі своїм оточенням рухається і бажає щось змінити. Вони рухаються до змін. Вони не просто захопили владу і сидять з тою владою. Вони все одно хочуть. І зміни на митниці. Хоча зняття міністра фінансів Уманського я вважаю великою помилкою. Зміна в секторі охорони здоров'я – це так само… Не потрібно було такі кардинальні зміни робити, тому що у нас постійно вектор охорони здоров'я змінюється і все решта. Тобто є позитив. Я би давав оцінку... Давайте через рік зустрінемося, я більш детальну оцінку дам? Зараз у мене ще лишаються сподівання. У мене було набагато більше сподівань. Є розчарування, але ще лишаються сподівання. Давайте візьмемо такі елементарні питання. От ви говорите: кадрові призначення – і все… Ну, ніхто ж не сумнівається у тому, що кадрові призначення – за, можливо, мізерним винятком – вже не відбуваються за гроші. Тобто людей призначають більше все ж таки з бажанням, щоб ці люди щось робили. У своїх колах, де я спілкуюся і говорю з людьми, я знаю, що щодо всіх служб – щодо Служби безпеки, щодо прокуратури, щодо поліції – щодо всього стоїть чітке завдання уникати будь-яких корупційних схем.

Завдання, може, і стоїть. Але згадаємо розслідування “Бігус.Інфо”, які, зокрема, показали “плівки Єрмака”, де брат людини, яка тоді ще була помічником глави Офісу Президента, намагалась якимось чином впливати на кадрові рішення.

– Погоджуюся. Я ж наголосив – за мізерними винятками. За мізерними. Але тотального, такого глобального призначення корупційного ми в державі не розглядаємо. Ми бачимо: все одно людей більше призначають… Або вони “ноунейми” абсолютні – і тоді у нас питання: а зміст за гроші призначати “ноунеймам”? Тому що це є бажання змін. Або людей призначають, видьоргують з подібних галузей з бізнесу, ще десь призначають на посади. Знову ж таки з одним і тим самим бажанням змін.

Закон «Про землю» неоднозначний, але ідея непогана

Про одне з досягнень нової команди – ринок землі. Одні кажуть: “Боже, продають святу українську землю! Рятуйте!” Інші кажуть: “Ухвалили закон обрізаний, кастрований. Там іноземцям не можна взагалі брати участь в ринку. Для того, щоб юридичні особи, це потрібно, щоб пройшло півтора року. Можна тільки 100 гектарів” – і так далі. Яка ваша оцінка цього закону про землю, який був ухвалений?

– Моя оцінка закону про землю знову ж таки неоднозначна. Якщо б цей ринок розвивався за чесними правилами, то як буде? Скажімо, я – маленьке селянське фермерське господарство, маю власні статки, хочу трошки "кредитнутися" в банку, щоб купити, умовно кажучи, 100 гектарів землі. Мої діти, онуки, племінники хочуть працювати разом зі мною на цій землі. Я таке бачив у цивілізованих європейських країнах. Ми купимо деяку сільськогосподарську техніку, насіння і все решта. І ми вирощуємо і продаємо це або на ринках, або в супермаркети. Чому ні? Люди забезпечені. Забезпечені покоління. Дід був фермером, баба була фермером, син став фермером і його діти будуть фермерами. І в них є сталий режим роботи, тому що вони набувають і набувають знання. У такому випадку для мене ринок землі прийнятний – і це є нормально. Якщо люди хочуть докупити ще цієї землі, коли вони починають розростатися, – будь ласка! Вони йдуть на той ринок землі. Або в сусіда, або просто десь в іншому місці купують ту землю, яка їм потрібна для вирощування тої чи іншої продукції.

Якщо подивитися з іншого боку, коли олігархічні структури – до того ж іноземні крупні корпорації – хочуть викупити за безцінь, користуючись нагодою, що зараз у наших селян немає можливості обробляти цю землю… За безцінь всю землю України? Я категорично проти цього. Тому ринок землі запустився, але його реалізація буде лише через рік. Треба зробити все для того, щоб посприяти першій моделі, про яку я казав. Ми маємо для себе сформувати певну культуру, ментальну культуру, що це є наша земля і на ній мають працювати наші люди. Бо тут працювали наші діди-прадіди і ми маємо все це робити і відроджувати.

Україна – аграрна держава. Ресурс, який ми маємо, – це земля. Потрібно запустити цей ресурс максимально. У нас дуже велика кількість державної землі, сільськогосподарської землі. І вона нібито державна. Вона ваша, моя. Вона кожного з нас! Але обробляють її невідомо хто і невідомо за якими угодами, невідомо на яких підставах і невідомо, які прибутки вони мають з цієї землі. Вся земля обробляється. Сядьте в машину, поїдьте, покажіть мені клаптик землі, який не обробляється сьогодні в Україні.

Отож, закон неоднозначний, дуже складний. Але сама ідея непогана. Тому що, по-перше, ми дамо можливість всю землю легалізувати таким чином, що ми будемо знати, кому вона належить, хто нею займається, хто її обробляє і хто знову ж таки має за це платити податки і відповідати. Друге – це дасть можливість селянам розвивати власні невеличкі господарства, за рахунок яких, зрештою, ми відродимо оцей статус України – аграрної держави. 

У фракції «Солідарності» я лишився фактично один

Гаразд, перейдімо до місцевої політики. Ви активний депутат Луцької міської ради. Ви фактично єдиний депутат, який веде свою активну діяльність від фракції “Солідарність”. Скажіть, що було зроблено вами за останній рік?

– Давайте про фракцію “Солідарність” трошки невеличке уточнення. Розумієте, коли був живий міський голова Микола Романюк, тоді фракція “Солідарність” працювала в повному складі. І тоді, зрозуміло, фракція була дієвою. Зараз, коли змінилася ситуація і змінилася влада в місті, фракція не виконує якісно свої обов'язки і не працює в тому ключі, в якому потрібно було б працювати. Не всі депутати мають змогу брати активну участь у депутатській роботі. Я лишився у фракції і є зараз одним представником фракції на останніх сесійних засіданнях. Але ви знаєте, що я працюю ще активно зі своєю командою, я працюю із Громадянським Рухом “СВІДОМІ”. І для мене ця діяльність більш важлива у зв'язку із тим, що це наша місцева команда, яка зацікавлена в роботі на користь нашого міста, на користь лучан.

Що вдалося зробити за роки депутатства? Багато проєктів рішень мною було внесено в сесійну залу, більшість з них проголосовані, підтримані депутатським корпусом. Ми працюємо зі зверненнями громадян. Більше тисячі звернень, може, навіть десь півтори тисячі звернень було опрацьовано за цей період. І зустрічі із виборцям – так само більше сотні зустрічей відбулося. Відкрита наша мобільна приймальня, яка дає змогу людям комунікувати з владою. Тому я вважаю, що все ж таки, незважаючи на всі політичні пертурбації, я як депутат чесно виконую свої обов'язки і роблю все для того, щоб виправдати довіру виборців.

Раніше ви активно критикували чинну міську владу. Маю на увазі ту, яка стала після смерті Миколи Романюка. Зараз ваша риторика трішки змінилася. Щось змінилося у вашому ставленні до цієї влади? Чому саме так?

– Я можу гостро критикувати тоді, коли маю альтернативну думку і коли я знаю чітко, що потрібно робити в тому чи іншому питанні. Коли в мене є бачення, коли в мене є позиція. Коли в мене є чітке бачення, я вдаюся до гострої критики і вимагаю, щоб мене почули, а також почули людей, які стоять за мною, моїх виборців. Коли я не можу внести конструктивну пропозицію, я працюю спільно із ініціаторами на покращення тієї пропозиції, яку вносять вони. Коли дослухаються до моєї думки, безперечно, я тоді дивлюсь на будь-кого як на партнера. Якщо ми вносимо якусь цікаву пропозицію, її підтримують, то за що критикувати, правильно? А зараз, під час пандемії, взагалі я вважаю, що не можна загострювати будь-які суперечки. Треба працювати. У нас спільне завдання є.. У нас є завдання подолати коронавірус, вийти з карантину, подолати економічну кризу. 

На вашу думку, справляється міська влада зараз із цими викликами, які ви назвали?

– Я очікував гіршого. Не тільки в місті, а в Україні загалом. Я один з перших, хто в нас тут почав бити на сполох і говорити про те, що ми маємо вжити всіх необхідних заходів і підготуватися до пандемії коронавірусу. Міська та обласна влади підтримали ці процеси. І я кожен вечір лягаю із думкою про те, що, слава Богу, ця пандемія не так сильно зачепила Україну, як зачепила Сполучені Штати, як зачепила Іспанію, Францію, Італію тощо. Тобто у нас ще все проходить, скажімо так, в лайтовому режимі. Хоча, безперечно, є дуже багато проблем. І я сумую за тими людьми, які померли під час пандемії. Мені шкода тих людей, які зараз хворіють. І віддаю велику шану нашим лікарям, які борються з тим всім. 

Стосовно влади, справляється вона чи не справляється. Скажімо так: як на загальнодержавному рівні, так і на міському рівні принаймні щось робиться. Не все так, як хотілося б, але воно робиться. Не все ідеально. І знову ж таки під час цієї пандемії багато моїх пропозицій і моїх порад було враховано. Місцевою владою зокрема. Наприклад, коли постало питання про те, що медперсонал доїжджає до своїх робочих місць і ще й платить за це власні гроші. Я сказав, що це – неприпустимо. І міські очільники мене підтримали. Протягом декількох днів це питання було вирішене – всі медичні працівники вже їздили на роботу абсолютно безплатно. 

Там, де є конструктивний діалог, де є порозуміння, немає місця критиці.

Кожен підприємець Старого ринку має бути впевнений, що не лишиться без роботи

Гаразд. Ми бачимо, що через карантинні заходи призупинилася економіка. Бюджет недоотримує податки. Ваша оцінка, скільки втратив Луцьк саме через коронавірус?

– Луцьк передав більше 60-ти мільйонів гривень у загальний фонд ліквідації наслідків коронавірусу. Але я знаю чітко, що мало з цих коштів витрачено. Тобто я дуже сподіваюся, що мільйонів 50 – мінімум 50 – повернуться до луцького міського бюджету. Але є інші втрати. Це ті гроші, які недоотримає міський бюджет за рахунок оцих пільг, які надає місто і держава для малого бізнесу. Знову ж таки зменшення надходжень щодо доходу від фізичних осіб, щодо сплати орендної плати та решта. Тобто в цьому випадку мої підрахунки – це десь точно 50-60 мільйонів місто недоотримає. Якщо повернуться ті 50, які ми передали на ліквідацію наслідків. Якщо вони не повернуться, то це буде близько 100 мільйонів. Оце суттєво для міського бюджету. Порахуймо, що капітально відремонтувати один двір коштує в середньому десь 1,6, а то й 2 мільйони. От і рахуйте. 50 мільйонів – це мінус 25 дворів. Або нормально зробити одну дорогу – це 10 мільйонів. Тобто це 5 вулиць. Але знову ж таки держава може зараз дуже багато видатків списати з себе і перекинути на міські бюджети. І тоді ми отримаємо ще якісь втрати… А я впевнений, що ми отримаємо додаткові виклики. То можна сказати так, що дуже суттєво вплине ця пандемія на наш економічний добробут.

Одним з найбільш резонансних рішень міської ради є перенесення Старого ринку з-під стін замку. Чи підтримуєте ви таке рішення?

– Однозначно, Старий ринок потрібно забирати з-під стін замку. Друге питання, яким чином це треба робити? Як треба реалізовувати цей проєкт? Я знаю, що перемовини влади і підприємців ведуться, постійно є якийсь діалог. Часом він зривається, як Мінські домовленості: нібито є, а потім їх немає. Тому діалог із підприємцями, які там працюють, потрібно довести до ідеалу. Тобто кожен підприємець має бути впевнений, що не лишиться без роботи. Ми маємо кожного підприємця взяти за руку і завести його або на інший ринок – на Новий ринок, як планується зараз, – або в якесь інше місце, де він має здійснювати свою підприємницьку діяльність. І коли всі домовленості будуть виведені на пряму дорогу, все буде зрозуміло і прозоро для всіх, ми маємо встати і ліквідувати той ринок остаточно. Раз і назавжди.

І відразу ми маємо приступити до наведення ладу у тій частини міста. Там не повинні бути чагарники. Це могло би дати поштовх для реконструкції всього Старого міста. Але для цього потрібен чітко сформований план, проєкт. Знову ж таки розуміння, звідки брати кошти, як його реалізовувати.

У Луцьку діє мораторій на багатоквартирне будівництво.

– Так.

Чому його запровадили і скільки часу він буде діяти?

– Це суто технічне питання. Зараз вже п'ять років я як депутат просто є свідком цих подій. Наша міська архітектура б'ється над затвердженням генерального плану міста. Тобто ми не маємо ні затвердженого опорного плану, ні генерального. І у зв'язку із цим у нас відбувається хаос у будівництві. Там, де має бути промислова зона, будуємо житло. Там, де має бути відпочинкова зона, будуємо житло. Там, де має бути офісна зона, знову будуємо. Тобто у нас немає чіткого розуміння, де що потрібно в місті будувати. Кожен будує, де йому хочеться, розумієте? І це неправильно. Тому вирішили ухвалити генеральний план, розрахувати, де що має бути в місті. А тоді, згідно з цим планом, вже пропонувати інвесторам будувати ту чи ту нерухомість.

Я так розумію, це було пов'язано, зокрема, з приєднанням Прилуцька до міста?

– Зокрема. Зараз ми отримуємо певні території. І треба дуже грамотно ними розпорядитися. Ми не хочемо, щоб у нас було місто, схоже на якісь фавели. Там наліплено, там…. Ви подивіться на наш 33-й мікрорайон, 40-й мікрорайон. Якщо центр виглядає більш-менш пристойно, то там, вибачте, я бачу Шанхай. Забудовані тротуари, забудовані зелені зони, забудовано все підряд. Хто де хоче, там і ліпить, розумієте?

Фавела — бразильський варіант нетрів, які звичайно розміщені на околицях міст. Фавели зазвичай будуються з різноманітних матеріалів: від цегли до сміття. Багато фавел дуже щільно заселені. Часто вони не мають каналізації, стічні води та проблеми гігієни у фавелах не вирішені. 

Хочу довести, що в Луцьку може бути не гірше, ніж у Відні, Берліні, Римі чи Мадриді

Ми під'їжджаємо до будівельного майданчика ЖК «Оселя парк». Стоїмо, розмовляємо перед воротами. Нам видають каски і ми заходимо в середину. Андрій Покровський натхненно розповідає про сам проєкт.

– Андрію, хочу звернути вашу увагу. Це майбутня “Оселя парк”. І я дуже-дуже хочу реалізувати цей проєкт з однією метою: для того, щоб показати лучанам, що ми спроможні жити в гарних умовах, в цивілізованих умовах. Я хочу звернути вашу увагу на те, що тут є підземний паркінг, на те, що тут буде велика відпочинкова зона. На жаль, карантин вплинув і на цей проєкт. Ви бачите завмерлі крани. Немає людей на будівництві, все стоїть. І так вже триває два місяці. Тому що ми переймаємося за наших працівників, які тут працюють, і чесно виконуємо всі правила дотримання карантину. Я дуже сподіваюся, що днями вже буде рішення щодо відкриття всіх будівництв – і ми офіційно, із чистою совістю, будемо далі рухатися і будувати цей комплекс.

Але повторюю ще раз: саме цим комплексом я хочу довести всім нашим співгромадянам, співмешканцям про те, що в Луцьку може бути не гірше, ніж у Відні, Берліні, Римі чи Мадриді. Для мене було принципово довести, що паркінг машин вздовж дороги – це не є нормально. Тому що там мають їхати або машини, або велосипедисти, або ще щось. Це не є нормально, коли машини стоять на газонах, тротуарах чи ще десь. І тоді я поставив перше питання: чому наші забудовники не можуть будувати житло таким чином, щоб мешканці не захаращували всі двори автомобілями, а могли ставити автомобілі в належні зони – там, де вони мають бути? І оцей комплекс буде очевидним прикладом тому, що машини стоять там, де вони мають стояти. А люди житимуть там, де їм комфортно, і відпочивають біля свого помешкання

До речі, дуже цікавий факт. Робили будівельники заплаву – розраховували на притік води з річки Сапалаївка. Там було таке болотце – воно розташоване на джерелах. І тепер та заплава сама наповнює себе водою. Навіть йде перетік в річку. Тобто не з річки в заплаву, а з заплави в річку. Тобто абсолютно чиста заплава.

Це буде щось схоже до “Сіті парку”?

– Мета – зробити аналогію “Сіті парку”, але на набагато більшій території. Якщо “Сіті парк” приблизно площею півтора гектара, то “Оселя парк” – десь два з половиною гектари. Зробити все, як на “Сіті парку”, всю інфраструктуру, але на більшій території. А далі у співпраці із міською владою все ж таки перелитися в парк 900-річчя Луцька і об'єднати “Оселю парк” із парком 900-річчя. І зробити вздовж річки Сапалаївки велику рекреаційну зону в місті, щоб це був ще один парк у цьому мікрорайоні.

Знаєте, я є фанатом парків і зелених зон. Тому що я бачу, як це зроблено за кордоном. Там, де навіть дуже велика щільність населення і дуже багато людей перебуває у великих містах. Але їм усім вистачає місця, тому що там дуже грамотно використаний простір. Там під землею, над землею і все, що навколо, все правильно облаштоване. Тому я вважаю, що зелені зони в час урбанізації тотальної у великих містах – це обов'язковий атрибут. І ці зелені зони мають бути зроблені, максимально ефективно використані. Особливо в густонаселених мікрорайонах – там, де є велике скупчення людей, обов'язкова присутність великої зеленої зони. Знову ж таки облаштованої для всіх видів відпочинку. І щоб могли мами з візочками дитячими гуляти, і щоб пенсіонери могли просто посидіти на лавочках, помилуватися природою. І щоб молодь могла займатися спортом. І щоб діти маленькі могли погратися.

І для мене є однією із задач у Луцьку якомога більше створити таких локацій.

Далі ми переміщуємося до «Сіті парку». Дорогою Андрій Покровський ділиться своїми одкровеннями щодо вже реалізованого у Луцьку проєкту рекреаційної зони.

– Під час будівництва “Сіті парку” багато хто думав, що це лише для мене піар-проєкт і якийсь проміжний етап для якогось, не знаю… По-різному мене тоді критикували. Говорили, що це просто так. Мовляв, він закине, йому це не цікаво, він насправді не про це думає і дбає, він хоче інших речей. Але зараз ніхто не сумнівається, що “Сіті парк” зроблений і він функціонуватиме й надалі. Тому що “Сіті парк” – це ще одна дуже важлива модель, де бізнес, який існує в “Сіті парку”, дбає за обслуговування цього парку, розумієте? Тому що, на жаль, велика проблема в місті полягає в тому, що якщо і є створені рекреаційні зони, то немає, за рахунок чого ці зони обслуговувати. На жаль, коштів міського бюджету бракує. 

Це якраз той приклад бізнес-моделі, коли можна створити рекреаційну зону, а в ній – комерційну якусь частину, яка дає змогу самому себе обслуговувати. Це дуже важливо. Це ж стосується і Старого ринку, про який ми говорили. У мене є бачення, що на цій території мають створитися такі комерційні об'єкти, які так само могли б обслуговувати частину цієї території або взагалі все Старе місто.

Заїжджаючи на територію «Сіті парку», проїжджаємо чотири стіни під відкритим небом, але з додатковим освітленням. Це – Street Art Gallery, де малюють графіті. Андрій Покровський відразу згадав історію створення цього об'єкта. 

– До речі, Street Art Gallery. Це ж очевидний приклад. Багато-багато років тому прийшли до мене хлопці, молоді художники, кажуть: “Ми хочемо розмальовувати стіни в місті, графіті”. Я кажу: “Хлопці, стоп! Стоп! Що це значить – стіни розмальовувати?” “Ми хочемо десь малювати. Ми вуличні митці, вуличні художники. Хочемо малювати”. Кажу: “Давайте я вам побудую чотири стели, а ви будете на них малювати. Ви берете за це зобов'язання?” “Так, беремо”. “Що з мене?” “З вас – стели і фабри, а з нас – малюнки”. Щомісяця вже протягом, напевно, 5-6 років ці молоді художники розмальовують ці стели. Ми даємо їм гроші на фарбу, вони купують. Кожен місяць сюди приїжджають гості міста, приїжджають містяни – дивляться, що намалювали, як намалювали. Ми взагалі не втручаємось в їхнє мистецтво, не говоримо про те, що вони мають малювати. Вони свої зобов'язання виконують, ми – теж. От вам і співпраця.

Ми висадилися неподалік місточка біля RingCafé та неспішно прогулюємося вздовж Сапалаївки, говорячи про прийдешні вибори.

Вибори – не самоціль

Скоро відбуватимуться місцеві вибори. І ви, очевидно, братимете в них участь. У якій іпостасі ви себе бачите?

– Вибори для мене – не самоціль. Для мене ціль – це робота на користь міста. Я – свідомий, дорослий, відповідальний, здоровий чоловік. Маю певні ресурси – як фінансові, так і розумові та фізичні. Це значить, що на мене покладені певні зобов'язанні. Зобов'язання передусім покращувати цей світ. Якщо мені Богом дані ці можливості, то я мушу все зробити для того, щоб цей світ змінити на краще. А що таке мій світ? Мій світ – зрозуміло, це моя родина, моя робота, моє місто, мій дім. Місто я вважаю своїм домом. Тому до місцевих виборів не ставлюся як до якогось конкретного етапу життя. Я думаю, що мене виведе доля на той шлях, яким я маю піти. Плани на сьогодні одні: вийти з пандемії, вийти з карантину, запустити місто, запустити економіку міста, запустити бізнес, запустити роботу. А потім, як вибори будуть оголошені, тоді і будемо вирішувати. Тому я думаю, що я і вся моя команда Громадянського Руху “СВІДОМІ” братиме участь у цих виборах і робитиме все для того, щоб нам довірили лучани. І довірилися в тому, що ми йдемо туди не просто, аби йти, а для того, щоб щось зробити.

Можемо зупинитися на секунду, заплющити очі. На якій посаді ви уявляєте, що вам буде дуже зручно і комфортно робити щось добре для нашого міста?

– Ви натякаєте на мерство, я так розумію?

Можливо. Можливо, ви скажете, що “я хочу бути депутатом обласної ради”.

– Я скажу так, депутат – це робота на громадських засадах. Під час роботи депутатом я чітко усвідомив, що це нелегка робота. Роботи дуже багато. Але все ж таки там є якийсь вільний час, вільний простір, там є можливість мені поєднувати роботу депутата і роботу працедавця, бізнесмена. Що стосовно мера, це вже робота, якій потрібно віддаватися на 100 % і займатися винятково містом. Більше нічим. Тобто власного особистого простору тут вже людина не має.

У мене є дві думки з цього приводу. Перша: у мене дуже великий трудовий колектив, який вірить мені, який пов'язав своє життя зі мною, в якого є сім'ї, родини і все решта. І це ті люди, які сподіваються на те, що вони будуть працювати зі мною і в подальшому (можливо, все життя). Але, з іншого боку, я відчуваю в собі сили на більш широке коло осіб, на те, що я можу зробити набагато більше, ніж я роблю зараз у своєму середовищі. Я розумію, що якщо у мене є ці можливості, є ці сили, я маю їх так само реалізовувати. Тому я остаточно не можу зараз вирішити. Для мене зрозуміла одна річ: що вибори – це не змагання. Це не та річ, коли кожна команда виставляє своїх представників і вони біжать 100-метрівку для того, щоб визначити, хто переміг. Вибори – це передусім розуміння всіх учасників процесу – як виборців, так і обраних, – що ми це робимо не для того, щоб самоствердитися, показати, хто з нас переміг. А ми це робимо для того, щоб обрати кращих, щоб ці кращі покращили наше з вами життя, покращили життя всіх. І тому я до виборів ставлюсь таким чином: що я можу, я знаю і я хочу. З другого боку, є такі самі інші люди – і я їх розумію.

Не секрет, що ви є одним із співзасновників Громадянського Руху “СВІДОМІ”. І секретом Полішинеля є те, що вже зареєстрована політична партія, яка так і називається. Тобто очевидно, що ви також готуєтесь йти з цим брендом у міську раду і вести за собою команду людей. Я вас правильно розумію?

– Дивіться, я ж повторюю: вибори – це не є самоціль. Так само і політичні партії для мене не є чимось таким святим і «нєзабвєнним». Політична партія – це лише інструмент. На жаль, виборча система сформована в нашій країні таким чином, що без політичної партії участь у виборах ніхто не може взяти. Тобто політична партія створена лише для того, щоб наша команда могла бути представлена на виборах. От і все.

Неквапливо ми дійшли до Street Art Gallery.

А що тут намальовано, як ви думаєте?

– Ви знаєте, мені дуже складно пояснити. Тому що, повторюю, я за фахом юрист, за складом розуму – економіст. Я точно не митець. Я точно не художник.

Мені це нагадує “Копиці сіна” Моне, імпресіоніста. Тільки це одна копиця. Ніби дивишся на неї з різних проєкцій.

– Можливо, є якась асоціація. Але ми бачимо, що це точно не Моне.

– Так. Це Mad

– Мед… Я не можу навіть прочитати. Але ми бачимо, що автор цих робіт. І він щось хотів цим передати. І можливо, кожен має побачити те, що він хоче тут побачити. Я єдине що хочу сказати: що дійсно тут зроблена робота. Хлопці старалися, хлопці малювали – і малюють з року в рік, з місяця в місяць, несуть відповідальність за це. І мені подобається, що це все зроблено для того, щоб кожен мав можливість самореалізації, кожен мав можливість свої думки, свої почуття, свої емоції висловити. Якщо поет це робить у віршах, композитор або співак це робить у піснях або музиці, то художник має можливість це зробити на полотні. Але в цьому випадку ці художники вибрали собі отакий шлях. Вони не пишуть картини, які виставляють на виставках, а потім задорого продають з аукціонів. Вони пишуть це просто для людей, просто для містян. І дають змогу їм дивитися на ці картини. А потім знову ж таки перемальовують, знову і знову. Це велика праця, ви розумієте? Дуже важко художнику намалювати якийсь витвір, який, він знає, буде через місяць знищуватися. І за це до них моя глибока шана. Адже роблять вони не за гроші.

Зрештою, кожен обирає свій шлях. І на завершення, що б ви могли побажати нашим читачам, глядачам?

– Передусім я хочу побажати, щоб всі лишалися здоровими. Це зараз дуже актуально. Друге для мене – це дуже важливо, щоб всі після карантину нормально повернулися до свого буденного життя. Третє: я хочу побажати лучанам гарного настрою, гарного літа, гарної погоди на вулиці. Посмішок на обличчі. Хочу побажати, щоб лучани відчували себе щасливими. Ну і найголовніше: хочу побажати, щоб лучани доєднувалися до Громадянського Руху “СВІДОМІ”, приходили до нас, брали участь разом з нами в розбудові нашого рідного міста. Луцьк – наш спільний дім.

фото Валентини Мельник 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ЧИТАЙТЕ ІНШІ ІНТЕРВ'Ю З АНДРІЄМ ПОКРОВСЬКИМ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
18 травня 2020
19:30
09:05
17 травня 2020
12:00
16 травня 2020
15 травня 2020
14 травня 2020
19:40
19 квітня 2020
09:46
08 квітня 2020
13:39
16 березня 2020
03 березня 2020
19:30
29 січня 2020
19:00
21 січня 2020
19:00
11 січня 2020
12:30