Поділитись:

«Заборонити непотрібні зібрання по шинках, що гнів Божий накликають»: як Волинь переживала епідемії у всі часи

Четвер, 19 березня 2020, 03:23

Від віспи і тифу – до «чорної смерті»: ціла низка епідемій свого часу прокотилася українськими землями. Через сучасну паніку з приводу поширення коронавірусу багато хто забуває, з якими значно більш загрозливими хворобами доводилося мати справу нашим предкам протягом кількох останніх століть.

«Від повітря, голоду, вогню та війни збережи нас, Господи!»: таке прохання до неба століттями лунало у храмах Волині, пише «Волинь Онлайн». «Повітря», або ж «морове повітря» чи чума в цьому проханні стоїть на першому місці, що свідчить про те, що поширення інфекцій у давні часи вважали чи не страшнішими за війни. Серед призабутих сторінок історії краю – численні смертоносні епідемії, які охоплювали українські землі.

Під назвами «мор» або «повітря» автори історичних хронік позначали різноманітні епідемічні хвороби, особливо ті, що мали наслідками високу смертність. Аж до 18-го століття найкращим способом вберегтися від мору називали втечу зі земель, охоплених епідемією.

Як йдеться в історичній праці доктора Францішка Гедройця «Mór w Polsce w wiekach ubiegłych: zarys historyczny», виданій у 1899 році, у 1617 році у Вільно певний час поширювалася епідемія. Вже у 1618 році мор охопив прусські провінції, а відтак Поділля та Волинь, де померли 60 тисяч осіб. Водночас на Поділлі лютував голод, спричинений нашестям татар. Ці події описував доктор Ян Лернет у дослідженні про мор, що вийшло друком 1814 року.

Про події 1650-1655 років Лернет пише як про мор, що тривав протягом п’яти років та завдав чимало шкоди населенню Речі Посполитої. Коли після поразки поляків 1652 року Тиміш Хмельницький стояв обозом під Кременцем, він був змушений відступити від міста в облозі, зважаючи на поширення «морової зарази». Через епідемію знелюднів Кам’янець-Подільський, постраждали Покуття, Галицька земля, Холмщина, Волинь, Белзьке воєводство тощо, а в Кракові вимерло до 36 тисяч містян. Щодня помирали сотні людей і їхні трупи через нестачу гробокопачів ставали поживою собак. У 1650 році «багато людей на вулицях пухли та помирали. У Подільських, Львівських, Волинських краях міста та села лишалися без людей». Це був найстрашніший голод у 17-му столітті, 1651 року голод знову торкнувся околиць Поділля та Волині, хоча жертв вже було менше.

Після короткої перерви, у 1656 році епідемія знову поширилася землями Речі Посполитої та тривала протягом восьми років. Занесли її шведи з Вармії, відтак зараза поширилася до Плоцька та Варшави, а звідти – на Підляшшя, Литву та Україну. У 1667 році морове повітря лютувало знову: «На Брацлавщині, Поділлі та Волині надзвичайно багато людей помирали, як старі, так і молоді». 1699 рік відзначився черговим великим голодом на Волині: населення, яке живилося зіллям, хворіло тяжкими хворобами та помирало.

Наступне – 18-те – століття розпочиналося з нового «морового повітря» по всій території тогочасної Польщі. Мор випурхнув 1704 року, а пішов на спад лише у 1714. Жахлива хвороба спочатку поширилася у містечку Немирові, епідемія огорнула Волинь, Київ, Поділля та поширилася аж до угорського кордону. Велику смертність відзначали у містах Ярославі, Самборі, Львові (де у 1704 та 1705 роках померли 10 тисяч людей). У 1718-1719 роках мор спустошував Краківське воєводство та Поділля. Через епідемію синод греко-католицької церкви, відповідно до едикту митрополита Леона Кішки перенесли зі Львова до Замостя. Писали, що у 1719 році епідемія прийшла у Львів з Туреччини і до грудня опанувала міста та села поблизу, діставшись згодом аж до Любліна. Зауважимо, під час епідемії 1720 року в Україні фіксували випадки спалення жінок за підозрою у чародійстві та поширенні епідемій.

У 1727-1730 роках Річ Посполита страждала від епідемій віспи, тифу, у 1730 році пишуть про мор у Польщі, Литві, на Волині та Поділлі.

Дуже багато жертв забрала епідемія 1769-1771 років. Навесні 1769 року морова зараза поширилася Польщею, і забравши багато жертв, затихла до зими 1770 року. Натомість того ж року російські війська, що поверталися з Волощини (сучасна територія Румунії), рознесли інфекцію заразу Поділлям, Україною та Червоною Руссю. Лернет писав про згубні наслідки епідемії: «Заліщики та Жовква перетворені фактично в пустелю. У Меджибожі було шість тисяч жертв, в Ізяславі чотири, а Дубно втратило вісім тисяч людей. Поблизу Городка на Поділлі було 13 сіл, охоплених моровим повітрям, у місті Бар та прилеглих селах налічувалося 12 тисяч померлих». На теренах охоплених мором Волині, Поділля та Брацлавщини нарахували 200 тисяч жертв. Бубонна чума лютувала на території України й 1773 року. 

В останні дні липня 1797 року мор був перенесений з хутром з Волощини до містечка Сатанова. Наступного року епідемія поширилася у Шаргороді, Ланцкороні та на Волині. В «Історії чуми на Волині», виданій 1806 року в Берліні, йдеться про те, що епідемію у 1798 році зафіксували у Дубнівському повіті: хвороба поширилася через те, що єврейські купці продали речі сімох торговців пшеницею, померлих від чуми поблизу містечка Козин (помилково вважали, що ці особи отруїлися грибами). Епідемія тривала до початку 1799 року. Серед населених пунктів, постраждалих внаслідок мору, вказують Берестечко.

Без масок та антисептиків або як убезпечували себе від епідемії наші пращури

Для усунення інфекції та захист здорових людей від захворювання у 16-18 століттях намагалися додатково очищувати вулиці, зобов’язували населення повідомляти про кожен новий випадок хвороби, а заражених вивозили за межі міст. Повітря очищували, розпалюючи вогнища на майданах та вулицях міст, палили сірку, порох, хвойні дерева. Привезені товари утримували та провітрювали у спеціальних приміщеннях за містом. Користуватися речами хворих чи продавати їх забороняли. Будинки, у яких зафіксували хворобу, замикали, їхні двері зазвичай забивали дошками. Померлих внаслідок епідемій засипали лугом, ховали протягом доби та закопували глибше, ніж решту мерців. Тих, хто мусив контактувати з хворими, вбирали в особливий одяг та надавали їм окреме житло. Будинки, де перебували хворі, позначали хрестами. Міста та села під час мору оточували ровами, валами та мурами, брами замикали, а вартові мали право навіть вбити на місці того, хто без дозволу спробував би проникнути всередину. Наприклад, у 1770 році Варшаву на передмістя вирішили оточити валами, залишивши лише декілька в’їздів найбільшими шляхами. Подорожніх та товари оглядали та за підозри на хворобу лишали на карантині під лікарським наглядом.

Дослідник Гонсьоровський писав: «Коли у 1770 році морове повітря, зване чумою, з’явилося в Брацлавському,  Подільському, Руському, Волинському, тоді оточення Варшави валами та ровами здавалося єдиним способом захистити місто від нещастя». На державних кордонах виставили війська для недопущення поширення епідемії та облаштовували приміщення для карантину. Оскільки насипання валів навколо міста було надто трудомістким, а в холодну пору року взагалі неможливим, зрештою вирішити залишити тільки п’ять входів до міста під посиленою вартою та з карантином. Усі ці заходи дозволили врятувати Варшаву від епідемії, що лютувала на решті території держави.

Воєводствами тоді розсилали рецепт так званого «оцту чотирьох злодіїв» спеціального приготування, який вважався ефективними ліками. Назва походить від того, що четверо злодіїв, буцімто, обкрадали тіла померлих від чуми, не інфікуючись при цьому завдяки самотужки винайденим лікам. Коли їх затримали, злочинці відкрили таємницю ліків, за що їм було подароване життя. Готували ліки з використанням розмарину, м’яти, шавлії, цинамону та інших рослинних компонентів. Такою рідиною радили натирати носа та рота і носити ліки при собі у пляшечці.

Під час епідемій діяли заборони на «пиятики, танці, музику, розпусне вбрання та непотрібні зібрання по шинках, що гнів Божий накликають». Порушники підлягали вигнанню з міста.

Діяли також певні способи очищення будинків та майна від інфекції. Радили знімати покрівлю, виймати вікна та двері, виставивши будинок таким чином під вплив вітру та морозу. В хатах чи коморах, де замість підлоги була лише земля, належало зняти її верхній шар та насипати свіжого піску. Дерев’яну підлогу радили витирати гарячим лугом чи піском, обробляти кути споруд вапном. Домашнє начиння після провітрювання обробляли сумішшю попелу та негашеного вапна. Після ретельної очистки помешкання та обкурювання його сіркою, у ньому дозволялося жити, щодня спалюючи у приміщеннях ялівець.

Одяг, що належав померлим від чуми, потрібно було спалювати просто неба за межами міста, а предмети, що підлягали очищенню, рекомендували брати не голими руками, а в рукавичках, змочених оцтом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Надрукувати
мітки:
коментарів
05 квітня 2020
04 квітня 2020
03 квітня 2020
02 квітня 2020
01 квітня 2020
31 березня 2020
30 березня 2020