Материнська любов творить дива: як народилася "сонячна" кав’ярня в Луцьку
Луцька кав’ярня-кондитерія «Старе місто», що на вулиці Драгоманова, живе напрочуд активним життям й доводить, що люди з інвалідністю іноді здатні досягти більшого, аніж від них може очікувати суспільство.
Про те, як виникла така ідея і як зараз триває робота, розповіли творці кафе, – пише ІА "Волинські Новини".
«Ідея відкрити власний заклад виникла дуже давно, тому що хлопці наші підростали, закінчили школу і треба було визначатися, що далі робити, – розповідає Олена Мельник, мама 20-річного «сонячного» Андрія. – Ми вивчали досвід, думали, як бути далі. Але навіть і не планували цьогоріч започаткувати цю справу. Проте коли дізналися, що закривається кав’ярня у старому місті, то вирішили все-таки наважитися й реалізувати давню ідею. Хоча були думки створити соціальне підприємство, або ж організувати роботу завдяки якомусь гранту. Але так сталося, що ми взялися за справжній бізнес, де закон простий – на себе потрібно заробляти».
«Та це не просто кав’ярня з напоями і солодощами. Це такий собі арт-простір, – додає мама 19-річного Валентина Лариса Новосад. – Хочемо, щоби тут було затишно кожній людині, яка має певну ваду, інвалідність. Це громадський простір для пошуку себе. Власне, з цією метою ми й проводимо різноманітні майстер-класи, залучаємо різних діток. І ми захоплені нашим «сонячним» істориком Богданом Кравчуком, який зумів закінчити університет й прагне ділитися своїми знаннями з іншими».
Така нагода Богдану Кравчуку випала 1 лютого. У кав’ярні влаштували пізнавальні посиденьки, на яких він захопливо розповідав дев’ятикласникам із Радомишля історію Луцька й Замку Любарта.
Валентин Новосад нині навчається у Волинському коледжі Національного університету харчових технологій. «І практику я проходжу вже в своєму закладі. Маю спеціальність – майстер ресторанного обслуговування», – розповідає хлопець.
«Коли ми вступали, то вже планували взятися за таку справу. Я, звісно ж, одразу розуміла, що повноцінно працювати в закладі він не зможе, тому буду завжди допомагати своїй дитині, це мій обов’язок. Зараз, до речі, ведемо перемовини із коледжем, щоби вони нам дали кілька сильних дітей на практику і щоб наші хлопці могли підучитися, – продовжує Лариса Новосад. – А взагалі Валентин і Андрій вчаться із задоволенням, вдосконалюються, отримують радість від своєї роботи, а особливо від того, що їхня праця комусь потрібна. У них від цього очі горять. А для нас, мам таких особливих дітей, це неабиякий стимул для того, аби й надалі створювати умови для їхньої самореалізації. Не хочеться втомитися, розчаруватися і закритися, а повноцінно й успішно працювати, як працюють інші заклади. На ідеї довго не протягнеш».
А ось у Андрія Мельника професія дещо інша, він – фотограф.
«Андрій закінчив Луцький навчально-реабілітаційний центр, а після школи ще рік навчався у Луцькому центрі професійно-технічної освіти, опановуючи спеціальність фотографа. Він робить фотосесії, мріємо реалізуватися і у цьому напрямку, можливо, буде фотографувати туристів», – розповідає його мама.
Сам же Андрій зізнається, що йому дуже подобається робота баристи й офіціанта. «Посуд мию, працюю як офіціант, приношу чай і каву відвідувачам. Все самі робимо. У нас тут все смачне. Приходьте до нас, – запрошує хлопець. – А ще я дуже люблю співати, виступати, змагатися. Люблю спорт».
«Цьогоріч наша громадська організація «Даун-синдром» відзначатиме 15-річчя. Саме завдяки цьому наші дітки розвиваються у різних напрямках: спорт, театр, танці, співи. Вони усім займаються і мають до всього інтерес. Ми живемо дуже активним життям», – додає Олена Мельник.
«У мого Валентина логопедичні дані дещо слабші, йому важко говорити. Але я бачу, з яким блиском в очах він варить каву, як він хоче бути корисним. Наші хлопці є учасниками спеціальної олімпіади України, вони привозять медалі. І в Андрія, і у Валентина, по 20 медалей удома – це тільки спортивні досягнення. А у Богдана – відзнака від «ТСН», – звернулася мама Валентина до школярів насамкінець зустрічі. – І якщо ви думаєте, що ці хлопці розумово відсталі, то ви дуже помиляєтеся. Ви перш за все подумайте, який у них потенціал, яке в них бажання чогось досягти. Це при тому, що коли вони народилися, таким мамам, як ми, казали, мовляв, віддайте їх в інтернат, бо в них нічого не вийде. Але материнська любов творить дива. Ми намагалися зробити з неможливого можливе. І у нас вийшло».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Луцький виш перевіряли через аномальну кількість студентів-призовників
Що в будинку та з чого п'є чай власниця вінтажного дому-кафе у Луцьку Яна Тарарай (фото)
Скільки коштує помити вікна у Луцьку перед Пасхою
У Луцьку хотіли вирощувати банани, але депутати – проти
Замість аптеки: у центрі Луцька відкрився новий магазин «Сімі» (фото)
