Поділитись:

Гроші – коріння усього зла, або Чому я не люблю шкільну програму з української літератури

Середа, 29 січня 2020, 07:40



"Депресивність та злиденність" українського художнього слова - це лише міф, - говорили вони. Шкільна програма дасть відповіді на усі актуальні питання сьогодення та допоможе зрозуміти себе, - казали. А насправді…

Чесно кажучи, думки про написання цієї колонки крутилися в моїй голові доволі довго, але я, як терпляча людина, переконувала себе в тому, що не все так погано. Спочатку… Проте згодом ці одноманітні сюжети творів зі шкільної програми з української літератури, а також пов’язані з ними домашні завдання з "оспівуванням" дивних цінностей - реально набридли. Напишіть твір-роздум: «Чому я вважаю Марусю прикладом для наслідування?». Та не вважаю. І схожою на якусь чергову Марусю, в творі про яку всі вмерли від якихось вигаданих самим для себе страждань, бути не хочу. Хтось читав ці твори перед тим, як запихати їх в шкільну програму? Хтось зрозуміє, що вони депресивні і не надихають на розвиток і самовдосконалення?

Усе це нагадує комп’ютерну гру. Берем канонічний текст. Сюжет простий. Вибираємо аватари. Є героїня (ім"я з доступних для вибору варіантів - Маруся, Наталка, Галя,Мотря). Героїня добра, слухняна й роботяща. Тиха красуня, яка має багато кавалерів, але шукає КоХаНнЯ. Не показує емоцій, аби не перечити батькам. Стається горе – йде плакати десь на самоті, тягнучи жалісливу українську пісню. Не дуже надихає, правда?

Далі в гру вступає сім’я героїні. Зазвичай це типові батьки, які не бачать доньку ніде, окрім як у шлюбі. “Ми тебе виростили, пора вже і тобі рід продовжувати. Там он в перспективі чоловік з’явиться, народиш йому 10 дітей і будете з ним в хаті насолоджуватись сімейним життям”. От тільки ніхто не уточнює, що фраза "сімейне життя” означає не казку, а скоріше проживання 24/7 з малознайомим чоловіком, і наша героїня прекрасно це усвідомлює. Перепрошую, я забула, що вона уособлює ідеал української жінки з безмежним терпінням, тому, звичайно, навіть сперечатись не буде, де ж так заведено, відстоювати свої права… Ні, не чули.

Проте, аби сімейне життя таки настало, потрібен чоловік. Тоді ми зустрічаємо мрію усіх жінок на планеті, першого хлопця на селі, парубка Івана (варіант - Петра). Основна мета Івана – зустріти нашу героїню, переконати себе, що це однозначно кохання, а потім протягом усього твору страждати, оскільки він її недостойний, бідний і нещасний. Доволі абсурдно побачити дівчину серед села, толком не поспілкуватись і стверджувати, наскільки ви дійсно створені один для одного. Але кого це цікавить, коли можна спостерігати за песимістичними монологами Івана, чому ж кохання руйнує і як він жив раніше.

І на додачу до цього, для більшої інтриги, в історії з’являється ще один герой. Має ж бути так зване "зло", негативний персонаж, на прикладі якого дітям будуть пояснювати, що добре, а що погано.

Мене завжди дивувало, що в описі таких людей ім’я забувалось, на першому плані фігурували гроші. Багатий = злий і недобрий. Цей стереотип спричинив низку проблем. Навіть діти, молодші за мене, читаючи твори, на питання «Хто є поганцем у цій історії?” відповідають:«Багатий! Тому що у нього є гроші, а значить - він нечесний».

Сам факт того, що матеріальний статус дорівнює "злу" чи "добру", мене пригнічує. Як можна робити з грошей причину всіх бід? (до речі, це тема ще одного шкільного твору - дослівно – "Гроші – причина всього зла"). Справді?

При тому, що гроші – не більш ніж засіб. Використовують їх задля "добра" або "зла" люди. Гроші, в тому числі – це і ключ до реалізації задумів, інструмент у руках, але в шкільній літературі досі є "хороші бідні" і "недобрі багаті".

Песимізм, зневіра, "насіяла огірочків, натіпала конопель" і "всі вмерли" – оце і є той шкільний курс. Коли твір починається зі слів: «В одному селі…», а закінчується смертю, перестаєш дивуватися негативним подіям, агресії, насиллю. А є діти, які ніколи не прочитають нічого (або навіть просто не почують на уроках), окрім цих творів.

Ну є ж багато сучасних письменників, чиї твори творять інакшого героя? То, може, ну її, ту "Марусю"? ХХІ століття надворі і, може, варто закладати людям в голову якісь конструктивні речі? Сподіваюся, скоро люди таки усвідомлять, що література в школі – це теж цеглинка в фундамент творення майбутнього.

Сподіваюсь.

Надрукувати
мітки:
коментарів
03 червня 2020
25 травня 2020
24 травня 2020
20 травня 2020
18 травня 2020
15 травня 2020
11 травня 2020
08 травня 2020
07 травня 2020
05 травня 2020
29 квітня 2020
27 квітня 2020
24 квітня 2020