Як я вривалася у доросле життя «на каблах»

Певно у кожного з нас є річ, яка асоціюється із дитинством. Для когось це улюблена іграшка, тарілочка із малюнком «Кози-дерези», смішні окуляри, палка, до якої прикручене колеско, яке крутиться, а для мене це були туфлі бабусі.

Вам не переказати, як класно вони цокали по голій підлозі. І зовсім байдуже, що на мою маленьку ніжку були завеликі, однак, який же гарний каблук там був. Бабуся у минулому – вчителька, розумілася у моді, хоч і не узувала ті туфлі більше. Тож вони вдало стали надбанням внучок. Кожного літа, коли ми з братом приїздили до бабусі з дідусем у село, ті туфлі чекали біля шафи свого «зіркового часу». Хоча, швидше всього, той зірковий час чекала я, бо ж узувала їх і одразу починала щось рекламувати, удаючи з себе телеведучу – мінімум Аллу Мазур.

Не треба було ні ляльок, ні розмальовок, ні якихось інших забавок, вистачало шикарних туфель на каблуку, в яких можна було ходили поки не набридне. Ох, це бажання бути дорослою леді.

Ця історія на цьому моменті могла б закінчитися… але не могла. В один прекрасний момент, мені здалося, що я вже достатньо доросла і готова увірватися в життя у туфлях своєї мрії. Однак варто було внести маленький коректив – зробити каблучки трошки нижчими. Чесно, я не пам’ятаю, як у моїх руках з’явилася ручна пилка, але пиляла я ті каблуки дуже довго.

Зрозуміло, що «корективи» були зовсім зайвими, коли ж ті туфлі роками вважалися ідеальними. Так, я власними руками зіпсувала свою найулюбленішу річ дитинства. Однак дійшла дорослого висновку, що бажання зробити річ «під себе» псує її і робить взагалі непотрібною. І це я зараз не лише про туфлі…

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: 

• Негативне мислення не притягує негатив 
• Як це – не почути на касі «Добрий день»? 
• Що таке «атмосферно»?