Фінансист Василь Гром: "Гроші – найоб’єктивніший індикатор"

Фінансист Василь Гром має неабиякий досвід роботи у різних моделях економіки: від радянської планової з централізованими рішеннями – до перехідної 90-х років і теперішньої – ринкової. Нині він – консультант із бюджетних питань Волинського регіонального відділення Асоціації міст України (проєкт «ПУЛЬС»). Як децентралізація перетворила розподіл грошей, чому варто змінити механізм сплати основного податку та без яких змін подальше реформування не буде ефективним – говоримо далі.

ПРОТЯГОМ П’ЯТИ РОКІВ МИ ЖИВЕМО У ТРЬОХ ВИМІРАХ

– На початках реформа децентралізації передбачала добровільність об’єднання. Що показала практика: така добровільність була економічно виправданою?

– Реформа однозначно була виправданою. Але доцільність децентралізації потрібно розглядати із тієї політичної ситуації, яка склалася в Україні і триває досі. Ніхто не пішов би шляхом Польщі, де закон примусово об’єднав громади. І добре, що під тиском міжнародних інституцій та інших держав в Україні обрали шлях добровільності. Адже якби не починали ось так, то невідомо, чи й узагалі децентралізація рушила би з місця. Тобто рішення було економічно виправданим і доцільним. Але добровільність уже задовго продовжується.

– Тобто те, що зараз хочуть вивести обласні ради з процесу погодження перспективних планів і певним чином прискорити процес, теж можна назвати виправданим рішенням?  

– Протягом останніх п’яти років ми живемо у трьох вимірах. Є об’єднані громади, ті, які не об’єдналися, та громади спільної власності районів і області. Так далі існувати Україна не повинна. Держава має мати цілісну систему устрою. Тому потрібно завершувати ці процеси, провести адміністративно-територіальну реформу, яка поставить усе на місце. Маю на увазі окреслення територій громад і  районів, якщо вони будуть. 

СПРОМОЖНІСТЬ – ЦЕ ПРО ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ

– При розробці перспективного плану враховувалася спроможність громад. Однак нині питання спроможності ставлять під сумнів. Наприклад, голова Волиньради Ірина Вахович зазначала, що ОТГ часто звертаються про дофінансування, оскільки не можуть осилити витрати. Чи є це проблемою та як її вирішити?

– Сьогодні питання спроможності громад вирішує Кабінет Міністр України. Є випадки, коли громади неспроможні, і їх не включають у прямі міжбюджетні відносини. Спроможність визначається показниками доступності, кількості шкіл тощо. Але я вважаю, що такий підхід не має економічного обґрунтування. Аби говорити, що громада спроможна чи ні, ми повинні розглядати, чи здатна вона в межах своєї території забезпечити фінансовими ресурсами надання послуг, визначених Законом України. Йдеться про освітні, культурні, мистецькі, адміністративні послуги тощо. А загалом поняття спроможності ще ширше. Варто враховувати комплексно всі витрати: те, що має забезпечити держава, територіальна громада, і те, що самостійно має оплатити громадянин. Це буде та збірна послуг, що забезпечить гідне життя в Україні і яку повністю фінансують  платники податків. Так розвиваються всі країни.

– Якщо говорити про Волинь, то які громади найменше можуть себе забезпечити?

– Подивимося на аналіз доходів ОТГ на одного мешканця за 2018 рік. Ця цифра свідчить про те, скільки територіальна громада за свої, а не чужі гроші може надати послуг та утримувати себе. На першому місці – Боратинська ОТГ із 17 тисячами доходів. А останнє – Велимченська ОТГ – 596 гривень. Звісно, у Боратині багато великих підприємств. Це і «Кромберг енд Шуберт», і цукровий завод…Тобто великі податки. Одначе якщо ми поглянемо на ще один приклад – Городищенську ОТГ, то ця громада не має промисловості, розташована далеко від міста, однак вона у першій групі за доходами, маючи пристойні п’ять тисяч гривень на одного мешканця.

– Завдяки чому цій громаді вдається цього досягнути?

– Тут працюють сільськогосподарські товаровиробники, у громаді здають землю в оренду, платять земельний податок тощо. Тому чимало громад, які зараз ще мають дохід від акцизів на пальне, повинні думати, чим заробляти у 2021 році.

– Цьогоріч Луцьк із Прилуцьким добровільно ухвалили рішення об’єднатися в єдину ОТГ. Натомість з’явилася інформація про можливість зміни перспективного плану і приєднання до міста й інших уже створених ОТГ. Чи виправданий такий крок?

– Поговорімо знову про гроші, адже це найоб’єктивніший показник. І Боратин, і Луцьк віддають кошти до державного бюджету у формі реверсної дотації. Якщо їх об’єднаємо, то вилучення буде не менше, аніж є, а то й більше. Тому питання вигоди для місцевих громад сумнівне. Я натомість до Боратина приєднав би території сусідніх сіл, аби не віддавати в державний бюджет, а розбудувати до рівня Боратина і ті території. Тобто потрібно максимально зберігати кошти на місцях у межах області. А держава має різні інституції, за допомогою яких може наповнювати бюджет. Наприклад, митницю.

Що ж до самого перспективного плану, то я сформував би невелику групу осіб, економістів і фінансистів, які зробили би аналітику. При цьому проаналізували фінансову спроможність, здатність надавати послуги і нанесли це на карту області. Потому одна людина це все зводить докупи і видає результат, як мають виглядати громади. Тоді зрозуміло, хто нестиме відповідальність, не будемо зважати на політичні бажання залишатися при посадах тощо. Потім має бути оприлюднення і якщо будуть конкретні заперечення, які можна показати в цифровому обсязі, то щодо них можна дискутувати. В іншому випадку тій демократії кінця не буде.

МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ РОСТУ ГРОМАДИ – ЦЕ МАЛИЙ ТА СЕРЕДНІЙ БІЗНЕС

– Хочу повернутися до питання реверсної дотації. Чи правильно розумію, що це частина коштів, громади, які працюють краще, мають надлишок доходів – передають тим, хто відстає?

– Трішки не так. Для розрахунку беруть інформацію про кількість сплачених податків на доходи фізичних осіб (ПДФО) на одног ожителя в Україні і визначають коефіцієнт податкоспроможності. А далі, грубо кажучи, якщо цей показник менший, аніж середній рівень по Україні, то на таку суму додають коштів із державного бюджету. А в кого більший – вилучають. Відбувається вирівнювання. 

– Але який стимул громадам залучати більше підприємств, створювати робочі місця, якщо є якась міцніша громада, яка віддасть більше в держбюджет та поділиться грошима?

– Я би погодився, що це несправедливе зауваження, якщо дві громади мають абсолютно рівні умови: промислові об’єкти, природні надбання, інфраструктуру тощо. Але якщо у певній громаді цього не може бути, то як у цій ситуації діяти? Для цього і потрібна держава як примусовий регулятор рівня забезпеченості.

– Тобто ця система справедлива?

– Так живе увесь світ. Звичайно, методики та альтернативи можуть бути. Але багатим територіям потрібно ділитися з бідними.

– Та все ж, завдяки чому громада може працювати краще, аби заробляти більше і не бути дотаційною?

– Вплив громади є вирішальним лише на малий та середній бізнес, підприємництво, кооперативи, використання землі, залучення інвестицій, аби тут з’явилося крупне підприємство. Тут є можливості для росту.

ЧОМУ ПДФО ТРЕБА ПРИВ’ЯЗАТИ ДО МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ

– В Україні існують місцеві податки та збори. Але фактично це податки, які встановлює держава, а місцеві органи самоврядування можуть визначати відсоток оподаткування. Якби громади мали можливість самостійно встановлювати місцеві податки та збори, як це вплинуло б на їхню спроможність?

– Україна – правова держава, і опиратися потрібно на закон. Якщо кожен буде вводити податки, які забажає, то це призведе до хаосу. До речі, у лихі 90-ті, коли не було коштів навіть для виплат зарплат вчителям та медикам, на Волині брали плату за проїзд прикордонною територією. Так, ми навели за ці кошти порядок на переході державного кордону, співфінансували будівництво Любомильської районної лікарні, але цей збір був не врегульований законодавчо. А потім у парламенті ухвалили закон, який заборонив такі дії. Нині громадам дозволено лише встановлювати ставки щодо певних податків.

– На вашу думку, чи потрібно на державному рівні розширити права місцевого самоврядування у сфері оподаткування?

– Думаю, що так. Конкретизувати не готовий, але подумати над цим питанням можна. Ініціатива органів місцевого самоврядування розширити місцеві податки та збори можлива, але, як мені відомо, то таких проєктів не було.

– Зараз понад 50 % доходів бюджетів громад – це ПДФО. В Україні цей податок платиться за місцем роботи, якщо конкретніше – юридичної реєстрації роботодавця. На вашу думку, чи не буде вигідніше громадам, аби цей податок сплачували за місцем проживання платника податку, а не місця роботи?

– Я дуже давно порушує це питання, аби податок на доходи фізичних осіб зараховували по місцю проживання (реєстрації) фізичних осіб. Візьмімо ситуацію із Луцьком та прилеглими селами. Місто часто нарікає, що селяни користуються місцевими дитячими садочками, лікарнями, пільгами у транспорті. Але ніхто не говорить про інший бік: скільки сільського населення працює в місті і сплачує податки тут, створює додану вартість. Давайте ж порахуємо, де більші гроші. Однак ніхто не хоче про це говорити. Там, де проживає сім’я, теж є тротуари, дороги, дитячі садки, інфраструктура. А це ж послуги, за які платить територіальна громада, і десь ті гроші вона повинна брати. Такий досвід, коли ПДФО сплачується за місцем проживання, використовує Польща. Асоціація міст України саме таку схему оподаткування пропонує Уряду.

ЗЕМЛЯ – ЦЕ КАПІТАЛ, НА ЯКОМУ ПРОРОСТАЄ ДОДАНА ВАРТІСТЬ

– Парламент вніс зміни до  Бюджетного кодексу, який залишив громадам акциз із пального у 2020 році. Тож ті ОТГ, на території яких є заправні станції, ще рік мають надійну скарбничку. Як довго така система розподілу продовжиться і чи є вона справедливою?

– Асоціація міст України в цьому питанні зайняла активну та принципову позицію, аби акциз поки що залишився у громадах. Ці надходження повинні поповнювати бюджет громади щоденно, а не у централізованому варіанті, коли кошти збирають до Києва, а потім віддають. Часом їх віддають через ланцюжок «область-район-громада», при цьому треба аргументувати, на що ці гроші потрібні. Уявляєте, який це довгий шлях надходження коштів із дорожнього фонду? Натомість у чинному варіанті громада самостійно вирішує, як розподілити цей ресурс. Звісно, тут є і несправедливість, адже далеко не всі ОТГ та інші громади мають на своїй території АЗС, але їхні жителі заправляють авто, також платять акцизний збір і нічого не отримують для своєї громади. Тому варто було б розробити механізм, аби частина акцизного податку розповсюдилася на всі територіальні громади, на розвиток інфраструктури, пом’якшення екологічних наслідків тощо. Наприклад, пропорційно до кількості населення тощо.

Що буде наступного року і як змінять правила гри – сказати важко. Адже планується зміна податкової та бюджетних систем, тож у цьому випадку питання акцизу може втратити актуальність.

– Зараз багато говорять про земельну реформу, можливість передачі державної землі в руки громад. Відповідно, громади зможуть вирішувати, які землі продавати, які здавати в оренду. Чи це зміцнить бюджети?

– Коли порівнював Боратин та Городище, то вказав, що в Городища є капітал – земля, який вони ефективно використовує. Там якраз вона передана. Саме на землі росте додана вартість, працюють люди. Але щодо того, якою буде земельна реформа, то тут не зовсім зрозумілий механізм майбутнього продажу. Зрозумійте, що земля – це капітал, який не додається. Тому коли вона буде в руках громади, важливо розпорядитися нею правильно. 

У КРАЇНІ ПОТРІБНО ПЕРЕСТАТИ КРАСТИ

– Нещодавно в межах мого навчання в Центрі удосконалення економічної журналістики при Київській школі економіки виступав Іван Міклош, екс-міністр фінансів, економіки у Словаччини. Він проводив реформи у своїй країні і вважає, що митниця, держпідприємства та верховенство права – це важкі, але дуже важливі сектори, де потрібно реформування в Україні. Які фактори, інституції назвали б ви, які необхідно реформувати?

– Єдине, що потрібно зробити в Україні, – це змінити судову та правоохоронну системи. Крапка. Вся біда там. У державі, де певною мірою приватизовані ці органи, не можуть відбуватися реформи. Бо суддю хтось призначає. Так само можуть призначити прокурора, навіть якщо той не має потрібної освіти. Якісних змін не дочекатися, якщо це середовище у нас не буде функціонувати так, як в інших державах. Де є незалежний самостійний орган – суд, який підпорядкований лише одній царині, – закону.

– А якщо не призначати, то це можуть бути виборні посади суддів?

– А навіть і так. Я жив у ті часи, коли суддів обирали і потрапити у той зал було дуже страшно. Суддя має бути цілковито не залежним. Адже коли певна група впливає на суд, допускаючи суддю до вчинення судочинства, то у цієї групи може бути більше хиби, аніж у виборців. Такий досвід працює в інших країнах і його можна запозичити. Ця реформа буде основною, а далі можна працювати над іншими – земельною, медичною та іншими. В країні потрібно перестати красти. 

– Що ви вважаєте найбільшим здобутком у децентралізації фінансової політики протягом цих п’яти років?

– Це і є найбільшим здобутком, коли бодай щось віддали територіальним громадам. Коли я буваю в ОТГ, особливо успішних, то помітно, що там є позитивні зміни. Так, вони теж мають проблеми і потрібно вдосконалювати механізми. Зокрема, віддати гроші у повноваження громадам, а в руках держави зосередити загальні державні функції, такі як оборона, безпека, зовнішня політика.

ЧИТАТИ ТАКОЖ:

• ТОП-5 змін до Бюджету-2020: чого чекати містам від нового кошторису
• Нерівна зарплата та сімейні обов'язки: чому жінки в Україні менш зайняті
• Українці-заробітчани стали «двигуном польської економіки»