Поділитись:

Люди пухли і вмирали, – 92-річна лучанка розповіла про страшні голодні роки

Неділя, 24 листопада 2019, 09:15

Лучанка Анастасія Бірук народилася у грудні 1928-го. Розповідає, як із молодшим братом пережили голод.

“Ми на печі сидимо всі, а мати ходить по хаті. Ходять якість люди, просять. Хтось прийшов, каже до матері: "Дайте що-небудь у рот положити". А мати каже, що нема нічого. Він каже: "Он у вас лушпайки під лавою". 

Зі слів жінки, найважче було перезимувати, – інформує Суспільне Волинь. 

“Мати спече у печі велику половинку гарбуза. Добрий такий був. Я тепер пам’ятаю той смак, пекли цукровий буряк, а зимою різали на скибочки і варили, бо цукру не було. Зимою їли макуху. Батько по такому кусочку макухи давав і сік із буряка цукрового пили. Як діждалися, що цвіте акація, то ми так ту акацію їли, а акація солодка", – розповідає вона. 

Каже, без сліз згадувати ті часи не може. Люди пухли та вмирали із голоду. В її родині голод забрав двох тіток. Після Голодомору – війна, продовжує Анастасія Бірук. 2 роки і 7 місяців дівчата працювала на примусових роботах у Німеччині. Коли повернулася в Україну, пережила ще один голод – повоєнних років. Після навчання у медичному коледжі у місті Лубни Полтавської області працювати направили на Волинь. Тут, говорить, зустріла свою долю. Як сімейну реліквію, зберігає 100-літні мамині рушники. Анастасія Бірук разом із чоловіком Петром прожили в парі майже 70 років. Розповідають: сил та бадьорості їм додає чай із лікарських трав, які влітку заготовляють на дачі. 92-річна пенсіонерка Анастасія Бірук розповідає, що щодня молиться за майбутнє України.

“А за Україну – то треба боротися самому, бо за нас того робити ніхто не буде. Щоб не було стільки біженців, переселенців, щоб люди жили у своїх домівках. Треба миру над головою. І щоб не було війни проклятої", – зазначає Анастасія Бірук. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Надрукувати
мітки:
коментарів
12 серпня 2020
11 серпня 2020
12:06