У кіно за ностальгією

На екофесті поруч з РЦ «Промінь» почула цікаву думку: якщо раніше люди ходили в кіно, аби подивитися власне кіно, то зараз йдуть задля того, аби зробити це першими.

Люди змагаються за ті цінності та речі, які є в обмеженій кількості. Право першого перегляду – в обмеженій кількості.

Буду відвертою, я в кіно ходжу вкрай рідко. Мені більше смакує перегляд фільмів тоді, коли про них уже всі забули. Чомусь не хочеться дивитися ті фільми, які зараз у всіх на вустах. Бо так чи інакше, я чую про них відгуки і ніби вже створюю своє уявлення ще до перегляду. Варто лише зайти в соцмережі і одразу натикаєшся на якийсь відгук, ніби хтось у тебе краде трішки першого враження.

А ось на сеанс старого кіно, яке вже вийшло з топів, я би з задоволенням пішла.

Наприклад, перед Різдвом подивилася би смішну і страшну історію про гремлінів. Восени «Сніданок у Тіффані», або «Осінь в Нью-Йорку».  Плакав би зал, потоп жіночих сліз гарантований.

З компанією пішла би подивитися старі американські комедії з простим гумором, або чорними жартами, як в «Тремтінні землі». Люди змагаються не цінності в обмеженій кількості. Для багатьох це – їхня ностальгія.