Полуничний бізнес по-волинськи

Десять років тому житель села Хорохорин, що на Волині Микола Новаковський вирішив взятися за ягідний бізнес і почав вирощувати полуницю.

Ідею з вирощуванням полуниці підтримали брати Миколи Михайло Бокало та Віктор Карпович. Відтоді – що не рік, то все більше гектарів хорохоринської землі стали селян полуницею тішити. Про це пише ІА "Волинські новини".

Анатолій Мельничук, який багато літ відпрацював сільським головою, а тепер – староста в об'єднаній громаді, зізнається: з усіх 780 жителів села хіба немічний ягоду не вирощує. А коли полуничний сезон у розпалі – кожен господар родичів звідусіль на підмогу кличе, аби з урожаєм упоратися.

– Завдяки все тому ж Миколі Новаковському та братам Михайлові й Віктору наші люди і саджанці безплатно отримували, і – що не менш важливо – технологію вирощування, – провадить оповідач і тут же перелічує кроки на шляху до врожайних вершин.

Отож, у липні рекомендовано вусики з полуниці помістити в окремі ємності, наповнені підготовленим ґрунтом. Спеціальною плівкою накрити, аби протягом двох тижнів відбувався парниковий ефект. Потім ще два-три тижні вусики, що прийнялися, мають адаптуватися до кліматичних умов (по-іншому – загартуватися). Із 15 серпня саджанці разом з ґрунтом треба помістити в переорану й мінералами удобрену землю (задля того відповідну площу ще навесні господар засіює сидератом: олійними культурами, густим ячменем тощо). А щоб саджанці добре прижилися, їхню плантацію треба поливати (якщо серпень засушливий – то й двічі на день). Коли вкоріняться – сапати. Як почнуться холодні вересневі ночі з туманами – проти грибка обприскувати. Перед зимою можна вчергове землю удоб­рити. Морози перечекати. А щойно зійде перший сніг – знову підживити плантацію. Потеплішає – спушити ґрунт і мінімум двічі просапати. Далі міжряддя соломою встелити (так зілля менше росте і полуниця, як достигає, не вимазується). А з першими днями літа настає довгождана пора...

– Третього-шостого червня ми зазвичай починаємо ягоду збирати. І триває сезон два-три тижні, – підтверджує Наталія Дмитрук, яка разом із чоловіком та дітьми саме обходить чималі площі полуниці. – Хорошим вважається врожай, коли один корч дає кіло полуниці. Поганим – коли всього 200 грамів.

Якщо господар (як-от Анатолій Мельничук) має кілька соток ягоди, то для більшого прибутку везе продукцію на ринок до Луцька. А коли такі хазяї з Хорохорина, як Сергій Марчук (що засаджують ягодою по два та більше гектари), то на них заготівельники вже в селі чекають. Усе привезене забрали – й до Києва: на оптовий ринок, звідки хорохоринську полуницю в різні напрямки розвозять.

Ціна, зізнаються Наталія та Анатолій, рік на рік не випадає. Найкраща була 2014-го, коли кілограм полуниці вартував один долар. Уже наступного року ціна впала удвічі (тобто до 50 центів). При тім, що пальне, міндобриво, хімікати підскочили в ціні утричі. Ну, а цьогоріч у Луцьку на базарі можна буде ягоду по гривень 25 продати, тоді як оптовики аби гривень десять за кіло дали.

– Раніше полуничний бізнес справді був дуже прибутковим. Село розбудувалося. Господарства зміцніли. Та й зараз у нас – жодного заробітчанина або того, хто із села до міста втік. Однак і витрати на ягоди стали відчутнішими, – зізнаються мої співрозмовники. – Ми рахували, десь половину з прибутків треба знову вкласти у землю. І це не доплюсовуючи власного здоров'я, часу, вартості паїв, пального, техніки (адже фактично все, крім збирання полуниці, механізовано).

Однак за будь-якої фінансової погоди Хорохорин рук не опускає і з гордістю іменує себе полуничною столицею краю!

Оксана Бубенщикова