Поділитись:

«П'ята колона» в дії: яку небезпеку несуть проросійські сили для нового парламенту та України

Четвер, 18 липня 2019, 14:40

В Україні вона завжди була, є і буде. Буде доти, доки існуватиме Москва. Від цього не можна просто позбавитись, маючи велике бажання. Її існування не можна припинити навіть позбувшись тимчасових лідерів, а все тому, що корінь проблеми лежить глибоко у головах тих українців, які і досі продовжують тяжіти до «совка» та «дружньої» Росії. А поки буде попит – буде і пропозиція. Власне, цей електорат практично вічний, адже так само, як любов до України передається разом із молоком матері, так і ідея «русского мира» продовжує своє існування через своїх носіїв, яким з дитинства розповідають байки про «великодержав’я».

Здавалося б, що після Революції Гідності та «Російської весни» в Криму прихильників Москви в Україні явно стало менше. Однак зараз цілком очевидно, що вони нікуди не зникли, і доказ тому – президентські вибори 2019 року.

Можемо порівняти, як «виживала» «П’ята колона» після Революції Гідності на прикладі парламентських та президентських виборів, що відбувалися упродовж останніх 5-ти років. Адже це буде найкращим аргументом на користь того, як змінювалися електоральні настрої в Україні. Протягом останніх років проросійські сили в Україні діяли обережно, але впевнено. Нарощували медійну активність, працювали з населенням та, врешті, отримали для себе непоганий результат, зважаючи на той факт, що Росія анексувала Крим, розв’язала конфлікт на Донбасі та продовжує підтримувати бойовиків на сході як технікою, так і кадрами.

Врешті, навіть у Луцьку, обласному центрі Волині, в краю, який називають матір’ю УПА, Юрій Бойко набрав практично таку ж кількість голосів, як і Кошулинський від «Свободи». Так у чому проблема?

Розпочнімо із самого початку, а точніше – з весни 2014 року. Візьмемо до прикладу той же Луцьк. За представників проросійських сил в сумарній кількості лучани віддали 4 188 голосів. З них Юрій Бойко отримав тільки 85, Добкін – 399, Рабінович – 769, Симоненко – 580, Тігіпко – 2355. Натомість представники так званих «правих сил» загалом отримали 2 860 голосів. Йдеться про Тягнибока, якого підтримали 1866 лучан, та Яроша, який отримав 994 голоси. Звісно, такий результат можна списати на аномальний рейтинг Порошенка на той період, який відтягнув на себе левову частину проукраїнського електорату, в тому числі і багатьох із націоналістичної когорти. Однак це не скасовує того факту, що, порівнюючи їх із «п’ятою колоною», вони програли їм майже вдвічі.

Розчарування п’ятим президентом не змусило довго чекати, і багато хто після літа 2014 року повернувся спиною до Петра Порошенка. Основною причиною цього можна вважати невиконання головної обіцянки і надії багатьох українців – припинення конфлікту на Донбасі. Власне, про це свідчить зниження його рейтингу напередодні виборів до Верховної Ради у '14 році. Багато хто тоді, як і зараз чинному президенту, списував певні провали через відсутність своєї більшості в парламенті, своєї політичної сили у Верховній Раді, свого уряду.

На позачергових парламентських виборах 2014 року проросійські сили в Луцьку разом набрали 4338 голосів. З них «Опозиційний блок» отримав 1625, «Комуністична партія» – 1472, партія Тігіпка «Сильна Україна» – 1148, «Блок лівих сил» – 93 голоси. Загальний показник електоральної прихильності, як можна побачити, до них не сильно змінився. Інша ситуація серед «правих»: «Правий Сектор» набрав 2932 голоси, ВО «Свобода» здобула 8976 голосів серед лучан, «Конгрес українських націоналістів» – 39 голоси. Загалом праві сили мали підтримку у 11 947 голосів. Можна зробити висновки, що електоральні настрої серед лучан явно змінилися, але електорат «п’ятої колони» залишився фактично не змінним.

Повернімось до недавніх подій і спробуємо з’ясувати, що змінилося та чому. Незважаючи на те, що націоналісти декларували напередодні президентських виборів 2019 року своє об’єднання, їхній спільний кандидат Кошулинський у Луцьку набрав 4166 голосів. Натомість Бойко в тому ж Луцьку отримав 3 872 голоси, а Вілкул – 1401. На двох вони здобули 5273 голоси. Рейтинг проросійських сил на Волині за п’ять років війни не зменшився і навіть дещо виріс. Прихильність до правих сил серед лучан навпаки знизилась. То в чому ж справа?

Однією з причин змін електоральних настроїв на користь «проросійських політиків» можна вважати медійну активність, яку «п’ята колона» нарощувала протягом останніх років і яка практично відсутня серед представників правих сил. Інформаційний рупор Москви, до якого можна віднести телеканали «Інтер», «112», «Newsone», а віднедавна і «Zik», роблять своє діло і ефективно промивають мізки електорату, який і без того сумує за північно-східними сусідами.

Ще одним із важливих в даному контексті факторів є вдалі меседжі, як спрямовані на людей, що втомилися від війни, а таких у нас багато. Вони невтомно декларують позицію, що потрібно припинити бойові дії і вони знають, як це зробити. Підігрівають цю тему поїздками до Москви, показуючи тим самим, що агресор іде з ними на контакт, а якщо він з ними спілкується, то вони мають можливість з ним домовитися. Приблизно такою логікою багато хто керується. Яскравим прикладом є повернення Медведчуком чотирьох полонених моряків. Подібні речі не мають нічого спільного з любов’ю до України і мають на меті лише підняти свої рейтинги напередодні виборів.

Також важливим елементом в цьому плані є ідеологи в рясах. Особливо у східних регіонах. На Волині та Українському Поліссі загалом ця проблема також існує. Велика кількість церков так званого Московського Патріархату на чолі зі своїми священнослужителями прозоро чи непрозоро натякають, кого потрібно підтримувати своїм вірянам. І хто б не говорив, що церква відсторонена від держави, але нині незалежна Автокефальна православна церква України – це питання національної безпеки.

Слід звернути увагу також на те, що партійна сітка проросійських сил знаходиться в значно кращому стані, ніж у тих самих правих партій. Робота з населенням постійно нарощувалась упродовж останніх 5 років. Спочатку на хвилі національно піднесення вона була менш помітна. Однак московські політологи доволі уміло читають настрої населення і знають, коли і як потрібно діяти, щоб дібрати декілька відсотків до рейтингу.

Натомість зменшення прихильності до правих сил можна пояснити «втомою» від війни, слабкою роботою в полі, відсутністю медійної активності та загалом застарілими методами та підходами до свого виборця, який став набагато вибагливішим. До всього можна додати і Зеленського, який так само, як і Порошенко у 2014 році, забрав частину їхнього електорату через неймовірну популярність.

«Опозиційна платформа за життя», за соціологією, займає друге місце з рейтингом, що коливається від 8 % до 11 %. Якщо такі цифри підтвердяться на виборах, то прихід в Раду відвертих проросійських сил може стати початком якщо не реваншу, то певного відкату тих національних здобутків, які Україна виборола за останніх 5 років.

Окрім того, є загроза, що якщо дев’яте скликання Верховної Ради України виявиться провальним, а партія Зеленського втратить свій вотум довіри, не виправдавши сподівань, які суспільство поклало на неї, то левова частина його електорату на сході України відійде до «п’ятої колони». І в такому разі в майбутньому ми отримаємо у парламенті ще більше проросійських політиків, які будуть продовжувати нарощувати сили та гнути свою лінію налагодження дружніх відносин з Москвою і повернення України в «братські обійми».

Потрібно чітко розуміти, що справжнє поле бою буде після каденції шостого президента. Якщо політика Зеленського закінчиться невтішним результатом, то за шаховий стіл можуть знову сісти старі прозахідні та проросійські політичні гросмейстери. В такій ситуації зараз практично нереально передбачити, з яким результатом закінчиться партія. Можна стверджувати тільки те, що це буде тривала гра. І в такому разі Україна знову зупиниться на довгий період у своєму розвитку як в плані внутрішньої політики, так і в контексті становлення суб’єктом міжнародної політики, яким, на жаль, ми сьогодні не є.

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ У СПЕЦТЕМІ: Парламентські вибори 2019

Надрукувати
мітки:
коментарів
13 березня 2024
01 березня 2024
29 лютого 2024
24 лютого 2024
23 лютого 2024
10 лютого 2024
07 лютого 2024
27 січня 2024
26 січня 2024
25 січня 2024
19:01