Нема сили з таким чоловіком...

Ніч. Хотілося спати. На годиннику – перша ночі.

– Ти любиш мене? – не витримала. Спитала.

– Ти що – здуріла? – сонно пробурмотів чоловік. Це вона досі читала книгу, а от він уже давно ліг спати. Й ніби снилося щось гарне.

– Я поставила тобі питання, – у її голосі уже відчувалися нотки роздратування.

"Ну все, торба", – подумав він. Не переший же рік одружені, щоб ото таке питати. Дістала. Реально. Увімкнув ще один нічник. Сну більше немає, замість нього – тахікардія. Ненавидів оці її дні, оцей її дурнуватий настрій. Дивився на неї сонними очиськами і думав, як відповісти. Хоча тут без варіантів: щоб не сказав – усе буде не так.

Діалог тягнувся до середини ночі. Закінчився валідолом і її слізьми. Подібні розмови завжди закінчувалися її сльозами – класика сумовитого жанру. А вона – ще та актриса: такі емоції, вирази обличчя.

І все. Ніч – без сну. Ранок – без апетиту. День – без настрою. Пішов на балкон курити.

…Протягом цього дня усе було добре. Але ввечері він мав необережність не роззутися на килимку і черевиками забруднив підлогу у коридорі. А вона тільки прибрала. А потім він взагалі кинув брудні шкарпетки біля дивану. Пообіцяв, що прибере, але так цього і не зробив. А коли пішов гуляти з дітьми, то додому їх привів у такому вигляді, що вона знала: цей одяг прати немає сенсу. А платтячко дитині вона тільки ж купила в інтернеті. Дороге дитяче платтячко. Як він міг? Зате дитина щаслива, сказав…

У всіх чоловіки, як чоловіки. У неї – все не так. Вона хотіла поговорити. Він віджартовувався, мовляв, та добре все у нас, аби діти були здорові. Проте вона не вгавала. Погодився. Поговорили. Пообіцяв, що не дозволить дітям «купатися» в калюжах і брудне взуття буде ставити на килимку. І ніяких більше розкиданих шкарпеток.

Ніби вирішили глобальні проблеми сім’ї. Та їй все одно було щось не так. А що не так? Та хз: вона й сама не знала. Ніби й так, але – не так. Бачила проблему, як ниточку, що стирчить із в’язаної кофтинки.

А чоловік – чудо. Зайчик, а не чоловік. Так казали про нього її подруги. Намагалася переконувати, що він же не дозволяє їй по телефону розмовляти, вона не може запізнитися на 5 хвилин з роботи і він самі собі навіть їсти не вміє гріти.

А зайчик прокидався серед ночі, аби переконувати, що її досі любить. Інколи приносив їй каву в ліжко.

– Та що це за кава така? Я люблю міцнішу! – капризувала і демонстративно відставляла чашку. Дивився на неї і посміхався. Та що смішного, думала. Прийшов он з самого ранку, настрій зіпсував. Як можна було отак за стільки років спільного життя не знати, яку вона каву любить. Зайчик, блін…

Він пішов на роботу. І все на ній – діти, робота. Лишив гроші на столі з запискою: «І ні в чому собі не відмовляй». Дурнуватий жарт, подумала. Лишив гривень 500, це точно. Ага. Вистачить на таксі, обід, продукти? Ні в чому собі не відмовить – це вже точно. Це не гроші. Це – плата за те, що вона домогосподарка, няня, дружина. Ну а що?

Чоловік ввечері приніс квіти. Кілька перших секунд вона засвітилася щастям. А тоді згадала: ну блін, а чого знову ці дурні троянди? Забув, що вона ромашки любить? Ага, то він ще й цілих сто грамів сьогодні випив? Просто так, без ніякого приводу. І курить, як паровоз. Міг би відкладати ті гроші щодня. На морі ж давно не була. А он подруга ще й на танці ходить, на фітнес. А у них усе бракує грошей. Невже не можна змінити роботу?

Нема сили з таким чоловіком…

...Немає сили і без нього) Кожна проведена з чоловіком мить – більше не повториться. Тому вона – особлива. Важливе кожне його тепле слово, кожні його обійми і кожен погляд – такий рідний, близький, щирий, добрий, ніжний…

Беріть від життя – щастя. Робіть свято не один раз на рік – у день народження, наприклад. Робіть свято щодня…

І ну їх, ті шкарпетки.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.