Поділитись:

Як у Луцьку народилася своя «Венеція»: від ідеї до ажурних скатертин (ІНТЕРВ’Ю)

Неділя, 19 травня 2019, 20:00

«Якщо ця назва та ідея прожили стільки років, то це вартує того, щоб залишитися у тій назві, в якій зародилася», – усміхається Леонід Цюпка. Ми бесідуємо під дахом «Луцької Венеції», нової принади в Центральному парку імені Лесі Українки. Це місце – задум Леоніда, на який він повністю переключив свою увагу та час зовсім нещодавно. Бо досі працював на державній роботі.

Тут можна і кави випити, і на човнику покататися. На фоні грає джазова музика, а я обережно тримаю еспресо, аби не розлити на білосніжну ажурну скатертину, якою застелені круглі столики з ліхтариками по центру.

– Мабуть, ще чотири роки тому я намалював проект «Луцької Венеції». Заніс до міської ради. Він сподобався. Але за кілька тижнів не стало міського голови Миколи Романюка. Пізніше контактував із Тарасом Яковлевим (колишній перший заступник міського голови, К.),  йому ідея дуже сподобалася, але і він за кілька місяців звільнився з міської ради. До слова, я тоді пропонував також зробити каток у центрі на місці колишнього фонтану. А загалом найперша ідея, якою я займався, це проект зміни всього парку, але зрозумів, що вона дещо фантастична і потрібно робити щось реальніше.

– А як це виглядало: ти йшов повз міську раду і вирішив заскочити до керівництва, з яким не був знайомий особисто?

– Десь так. З університету зрозумів, що треба бути настирливішим. Приходив я десь разів п’ять, сидів у приймальній, тримав у руках папери, чекав зустрічі. Його секретар мене вже запам’ятала. І ось одного разу постукав у двері і запропонував ідею.

– Гаразд, коли в міській раді знову змінилося керівництво, що ти робив далі?

– Пізніше пішов із ідеєю пустити човни в канали парку до нового керівництва, спілкувався з радником Ігорем Поліщуком та директором КП «Парки та сквери міста Луцька» Богданом Феденчуком. І мені повезло: на той час в парку активно щось змінювали і моя пропозиція була на часі. Адже це передбачало облагородження частини парку, створення нової цікавої атракції. Заручився підтримкою свого друга Юрія Шума, мами. І одразу після «Бандерштату» 2017 року понесли документи в ЦНАП для отримання дозволів.  

– Бюрократична машина на довго вас затягнула?

– Це було не легко. Умовно кажучи, потрібно було пройти десять пунктів для початку роботи. А в кожному пункті – ще зо три пункти. І кожен дозвіл потребував певного часу. Минуло десь півроку.

І доки цей весь процес тривав, ми мізкували, як практично поставити «Луцьку Венецію» на воду. Аби встановити палі без техніки, потрібна зима, лід, треба пробитися до твердої основи в ґрунті. І ось зима завершується, а дозволу від муніципалітету для початку робіт ще немає. Дуже переживали, що не встигнемо. І щойно ми отримали погодження, закрутили чотири палі і лід розтанув. Чотири палі вкрутили – а їх має бути двадцять! Ну що ж, чекати наступного року. Але я йду в церкву, ставлю свічку – і у березні замерзає вода! Коли вже таке диво сталося, що ми за лічені дні завершили роботи. Допомагали кілька людей, робили все самотужки. Багато хто підходив до нас і питав: «Що ви робите? Тут же ж болото, нічого не вийде». Тому велику частину роботи склало чищення самих каналів. Але все вдалося. У перший рік тут був лише пірс і здача в оренду човнів.

– А де ви взяли човни?

– Їх виготовили в Луцьку майстер Даніїл. Він, до слова, працює і на закордон. Мені здається, йому теж приємно, що його човни курсують Луцьком.   

– Якщо відкинути тривалість дозвільної процедури та політичні перетасовки, які вплинули на запуск проекту, то чи вставляли вам палиці в колеса?

– Ні, нам, до слова, пощастило працювати з радником міського голови Мар’яною Сорочук, яка теж є громадсько активною і розуміла, що це робиться для міста, його розвитку.

– Скільки у вас човнів?

– У нас п’ять човнів. У човні можуть поміститися троє дорослих чи двоє дорослих та двоє діток. Протяжність маршруту 2200 метрів, а до острова – 1800 метрів. Маємо знижки для воїнів АТО та студентів. А для людей з ДЦП оренда човнів безплатна.

– Як люди сприйняли появу такої атракції?

– Чудово. Я в це вірив. Зараз тут я реалізував ту картинку, яка була в голові. Добре, що поруч люди, які допомагають мені у цьому. З ними, їхньою фантазією вийшло ще ліпше. Є куди рухатися звісно, але мене тішить, що відвідувачам тут подобається. Прийшли якось дід з внуком. Йде дощ. Я їх відмовляю, а вони все одно хочуть плавати, бо це цікаво. Часто приходять іноземці. А ще у нас вже було три освідчення у коханні.

– Чи є якісь правила відвідування?

– У нас немає алкоголю. І сп’янілі люди та вода – несумісні речі. Відвідувачі проходять інструктаж техніки безпеки, ми забезпечуємо рятувальними жилетами. Човні здаються в оренду на певний термін. Якщо потрібно, можемо навчити плавати, провести по маршруту.

– У цей сезон «Луцька Венеція» стала схожою ще й на кафе. Що тут буде?

– У нас є кава, морозиво, будуть прохолодні напої та домашня випічка. Алкоголю тут не буде. Це заклад, аби відпочити на природі, для сімейного відпочинку. Також є велопрокат.

– Коли ти почав втілювати свою ідею, то працював на іншій роботі. Як вдалося це поєднувати?

– В робочий час – я ходив на роботу, а у вільний – допомагав мамі, адже це сімейна справа. Ми працювали на вихідних, після роботи. Пригадую, вже темно, нічого не видно. А ми з Юрою цвяхи навпомацки шукаємо. 

– Не можу не спитати: чому Венеція? Ти, певно, сам читав дещо саркастичні відгуки щодо назви…

– Все одно! Як тільки я про це подумав, так і назвав собі Венецією. Щось змінювати не хочу. Якщо ця назва та ідея прожили стільки років, то це вартує того, щоб залишитися у тій назві, в якій зародилася.

– Сам був у Венеції?

– Жодного разу. Колись оберу для цього час.

ЧИТАТИ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів