Заступник міністра Олександр ЯРЕМА в Луцьку: "Ініціативна молодь здатна на фантастичні проекти"

Сучасна людина має стільки можливостей для розвитку, про які ще важко було уявити двадцять років тому. Кордони стали вільніші, інформації – гігабайти, бери і втілюй. Особливо, коли за плечима молодість, юнацький ентузіазм та мрії. Скерувати цей багаж у потрібне русло – це, як мені видається, і є завданням державної молодіжної політики. Чи збігаються такі погляди з поглядами представника держави – у розмові з заступником міністра молоді та спорту України Олександром Яремою, який днями працював у Луцьку.  

Однією з ключових тем нашої бесіди стала діяльність молодіжних центрів, які створюють у громадах. Незабаром новий такий центр буде в Луцьку – на території колишнього іподром у парку імені Лесі Українки. Нині в місті вже діють кілька молодіжних осередків, які гуртують навколо студентів, школярів та тих, кому цікава неформальна освіта та громадська діяльність.

Важливо показати, що непереборних обставин немає ц

– Цього разу нашим ключовим завданням у Луцьку було обговорити питання підготовки форуму молодіжних працівників. Восени, наприкінці жовтня, ми плануємо провести такий форум втретє. Перші два були у Харкові та Дніпрі. Третій буде вже в Луцьку. Це достатньо великий захід, в якому візьме участь не менше аніж 150 людей з усієї України і з-за кордону. Тож для нас важливо, аби ті люди, які приїдуть до Луцька, відкрили для себе місто, подивилися на молодіжну роботу у різних проявах, зокрема на Молодіжний центр Волині, роботу організацій, структур, які працюють з молоддю. Нам важливо показати різний досвід і те, що непереборних обставин немає.

Форум триватиме з 31 жовтня до 2 листопада 2019 року у Луцьку. Він відбудеться задля обміну досвідом між молодіжними працівниками, отримання нових навичок для застосування їх у роботі з молоддю та напрацювання подальших кроків щодо реалізації програми «Молодіжний працівник».
Головною темою форуму є «Діджитл у молодіжній роботі».

– Яким є головне завдання цього форуму?

– Фактично раз на рік люди, які працюють в цьому сегменті, проговорюють, що відбулося за цей час, які зміни сталися і що планується. Цю програму неформальної освіти – «Молодіжний працівник» – ми започаткували разом з Програмою розвитку ООН та нашим Державним інститутом сімейної, молодіжної політики. Нині є понад 2,5 тисячі випускників цієї програми. Тобто таким чином розширюємо рамки молодіжної політики і робимо це у достатньо незвичний для України спосіб. А саме в форматі 50 на 50. 50 % – це, умовно кажучи, чиновники, які працюють в органах місцевого самоврядування чи державних адміністраціях. А друга частина – це громадські активісти, молодь. Тож відбувається спільне навчання та робота покращується.

Також ми започаткували конкурс практик молодіжної роботи і бачимо, що незалежно від того, село це чи мегаполіс, однак якщо є ініціативна молодь, нормальний контакт з владою, то можуть статися фантастичні проекти.

– Який у цьому плані має вигляд Луцьк?

– Для нас загалом Волинь є тим регіоном, де є низка проектів, які вже потрапили до цього переліку кращих практик. Зокрема, Lutsk Night Cinema від «Молодіжної платформи», «Нові крила» від Молодіжного центру у Нововолинську, «Бандерштат». Фактично це показник того, що тут є молодіжна робота та те, що можна показати молоді, яка приїде з інших регіонів.

– Чи правильно я розумію, що зараз у міністерстві акцентують увагу на тому, аби чиновники, які займаються молодіжною політикою і отримують за це гроші, працювали пліч-о-пліч з громадським сектором?

– Загалом усі ці люди працюють з молоддю. Водночас ми маємо окремі програми підтримки громадських ініціатив. Йдеться про підтримку певних проектів, заходів тощо. Відповідно, нам важливо, аби розвиток відбувався у форматі партнерства, а не так, як часто було досі. Тобто коли чиновники щось придумували, організували, самі провели і відзвітувалися. А молодь де? А молоді немає. Відповідно, зараз фокус зміщений на те, аби ці етапи відбувалися спільно.

У молодіжних центрах молодь отримує навички неформальної освіти 

– Молодіжні центри, які створюються, повинні стати втіленням державної політики, чи це та ініціатива, яка йде знизу?

– Вони частково пересікаються. Це помітно на прикладі Молодіжного центру Волині. Це громадська ініціатива, яка розвивається саме як громадська ініціатива, але має спільно з міністерством чимало проектів.

Два тижні тому на Київщині був проект «Менеджмент молодіжних центрів», де проводилося навчання працівників цих центрів. Тож якщо поглянути на мапу молодіжних центрів, то трішки більше ніж половина – це комунальні установи. Але значна частина – це громадські ініціативи молодих людей, організацій. І перше, і друге – це частини молодіжної політики.

Відповідно до постанови Уряду, яка регулює діяльність цих центрів, їхніми засновниками може бути широке коло осіб: держава, громадськість чи органи місцевого самоврядування.

– Яке головне завдання цих центрів?

– Для нас це інструмент молодіжної політики. Фактично це місце, де молодь може отримати навички та компетенції, які вона рідко отримує у формальній освіті. Окрім цього, отримує вміння працювати з проектами, у команді, вибудовує критичне мислення, відповідальність, лідерство. Також це простір, дружній до молоді. Тому важливо, аби час їхньої роботи був зручний. Адже комунальні заклади працюють до 18:00-19:00 години, однак для підлітків пікова діяльність припадає на вечір. Тож більшість молодіжних центрів працюють до 22:00-23:00 години.

Центри – це можливість для молоді знайти місце, яке буде дружнім для спілкування, де можна подивитися цікавий фільм, обговорити його, рефлексувати, чи відвідати майстер-клас. Це місце, де молодь може розвиватися, отримати новий поштовх.

– Хто саме вирішує, яким буде цей центр?

– По-різному. На Тернопільщині молодіжний центр вирішив, що хоче займатися популяризацією науки. Вони працюють зі школярами, підлітками, молоддю і показують, що наука може бути цікавою, пізнавальною. Це їхній профіль. Окрім цього, у них центр виступає майданчиком для діяльності різних громадських молодіжних організацій. Розповім про персональний досвід: на початках своєї громадської діяльності багато що залежало від вахтера. Якщо у неї був поганий настрій, то вона не пускала колег з громадської організації до гуртожитку, в якому я мешкав. Відповідно, ми збиралися чи на вулиці, чи чекали кращого настрою вахтера.

Нині ситуація кардинально змінюється. Є фантастичні проекти, наприклад, «Кузня української інтелігенції». Його зреалізували у гуртожитку студенти-історики університету імені Олеся Гончара у Дніпрі. При цьому це не коштувало великих грошей. Виглядало так: підемо в магазин, попросимо піддони та шурупи, пошиємо подушки, будуть дивани – і маємо простір.

Наше завдання – надихнути місцеву владу 

– Чи є для цих молодіжних центрів достатньою законодавча база і яким чином вони все ж фінансуються?

– Не можна сказати, що база достатня. Ми мали кілька спроб внести зміни до законодавства, але, на жаль, парламент не підтримав – 175-173 голосів. Це загалом вразливість молодіжної політики, оскільки наші питання розглядають у середу. А в цей день чомусь немає достатньо депутатів, аби підтримати законодавчу ініціативу. Тож ми рухаємося урядовими шляхами: маємо типове положення про молодіжний центр, затвердили штатні нормативи для молодіжних центрів із переліком посад, оплатою праці тощо. Окрім цього, є наказ Міністерства щодо знаку якості для молодіжних центрів, який співвідноситься із подібним знаком якості для молодіжних центрів Ради Європи. Фактично ми йдемо у форматі європейської молодіжної політики і намагаємося не відставати. Хоча певні речі розвиваються трішки інакше. Цікавий досвід маємо у Донецькій області. Там понад 80 молодіжних центрів в області. Вони виникли, бо обласне керівництво ухвалило регіональну програму «Гідна країна для гідних людей», і інвестували за кілька років десятки мільйонів гривень з обласного та місцевих бюджетів. Тож нині там чимало закинутих чи занедбаних будинків культури, бібліотек чи клубів, де створені молодіжні простори, де молодь має настільні ігри, інтернет, може провести зустрічі тощо.

– Їх фінансово підтримує місцева влада?

– Так. В контексті децентралізації це те, що має бути підтримане місцевою владою, адже це простір для молоді, яка живе в конкретному місті. Тому зацікавленість повинна йти звідси. І якщо її немає, то завданням міністерства є якраз розбудити цю зацікавленість, розказати про можливості. Наприклад, у Вінницькій області є молодіжний центр «Квадрат», який співфінансувався міською, обласною владою, а також підтримувався державою через фонд регіонального розвитку. Це центр, де є 3D-принтери, лазерні плотери. Тут молодь може не просто вчитися, а щось виготовляти. Наприклад, для міста тут роблять таблички шрифтом Брайля. Це своєрідна форма для соціального підприємництва. Тут є простір для митців, інструменти для музикантів, аби вони давали концерти, галерея для художників. Тобто це зона притяжіння, магніт для молоді регіону.

– На Волині за останній рік вдалося розбудити зацікавленість місцевої влади до кроків у цій сфері?

– Ми у процесі. Є хороша політична воля в міста. Але це певний процес, який передбачає певні кроки, як-от створення юридичної особи, бюджетування, проведення ремонтних робіт, облаштування. Місцева влада зацікавлена, і ці кроки відбуваються. Ми теж це підтримуємо, і на початку літа теж буде волонтерський табір «Будуємо Україну разом», який пов’язаний із молодіжним центром, будуть проводити роботи з його облаштування.

Питання віку молоді дискусійне 

– Ви зазначили, що на Донеччині є 80 таких центрів. Тобто їх кількість не регламентована?

– Так, їх може бути більше, аніж один в місті. Все залежить від місцевих бюджетів. Влада на місці має вирішувати, якою є потреба. Ми розуміємо, що молодь з одного спального району не буде їхати в інший кінець міста для відвідин центру. Тож є логіка облаштовувати їх у місцях, де перебуває молодь. Часом ці центри спеціалізуються, орієнтуючись на програмування, фотографування, мистецькі напрямки, урбаністику тощо. Ми намагаємося з Мінфіном та західними колегами прорахувати, скільки молодіжних центрів має бути на відповідну кількість молоді. Естонці кажуть, що на дві тисячі молодих людей має бути один молодіжний центр.

– Молоді люди – це яка шкала?

– В Україні це люди віком 14-35 років. Але тут є питання, бо європейський підхід зазвичай закінчує цю шкалу 28-29 роками. Рідко, коли 30+, таких країн не багато. Хоча жорстких меж у цьому підході немає. Однак тренд такий. Наприклад, у Європі є картка для тих, кому не більше 26 років, і, маючи її, у подорожі людина отримує знижки в театрах, музеях, галереях тощо.

– Якою ви бачите фінальною метою молодіжних центрів? Чого вони мають досягнути за 5, 10 років? Забрати з вулиць підлітків, навчити чомусь чи що інше?

– Все разом. Адже з одного боку – це справді можливість забрати з вулиці, а з іншого – дати ті навички, які можуть бути корисні для розвитку кар’єри, спільних проектів тощо. Окрім цього, це місце, де молодь може комунікувати з владою. Дуже рідко зустрінеш молоду людину, яка, проходячи повз міську владу, захоче зайти та поговорити з керівником якогось департаменту чи міським головою. Це, певно, дуже специфічна молода людина. Натомість влада може сама прийти в центр і говорити з молоддю.

– У Луцьку, власне, є молодіжна рада, яка повинна впливати певним чином на керівництво міста, озвучувати свої ініціативи…

– Так, я знаю. Це у глобальному сенсі є участю молоді в ухваленні рішень. Ми намагаємося такі можливості створити і відкрити якомога більше дверей для молодих людей, аби вони відчували свою запитуванність, розуміли, що молодіжна рада – це інструмент. А чиновники повинні дослуховуватися і передбачати ресурс для ідей.

– Нині ведеться дискусія, аби молодіжні центри надавали певні платні послуги. Це зможе в перспективі вивести їх на самоокупність?

– Такого досвіду, як самофінансування, в інших країнах немає. Адже це тоді буде звичайний коворкінг чи хаб. У такому випадку є загроза, що в центри будуть ходити лише ті, хто має гроші. Тому мусить бути значна частина базових безкоштовних речей. Якщо ж мова йде про певні специфічні речі, як згадуваний 3dпринтер, то це, певно, не безкоштовно, бо хтось повинен заплатити за витратні матеріали. Виходячи з цього, ми дискутуємо над тим, які послуги могли би бути платними.

Про кар'єру потрібно говорити із середньої школи 

– Які ви виокремлюєте сучасні виклики та загрози для української молоді? Певно, для Волині вони мають певну особливість, яку неможливо нам не помічати, але цікавить ваше бачення усієї картини.

– Одне з ключових питань для молодих людей – це зайнятість. У широкому розумінні. Ми дивимося на нього комплексно. За останні роки створена низка, можна сказати, стереотипів, що вища освіта – це добре саме собою. Начебто це правильно, але, з іншого боку, 50 % випускників закладів вищої освіти працюють не за фахом. А 60 % стоять на обліку в службі зайнятості. Тому із середньої школи варто вже говорити про професії, кар’єру. Тож нині ми розробляємо мапи професій, аби молодь більш чітко розуміла, що таке банківський сектор, юридичний, IT, торгівля тощо. У багатьох із цих сфер починати кар’єру можна без вищої освіти. Тож таким чином ми закликаємо не гнатися за вступом абикуди, лиш би це була вища освіта. У багатьох випадках це відтерміноване безробіття, а у деяких – витрачені час та ресурси. Це питання комплексне – від профорієнтації, через роботу з навчальними закладами, програмами зайнятості та стажування для молоді та створення робочих місць. Щодо особливості Волині, ви, очевидно, маєте на увазі близькість до кордону. Це і можливість, і проблема. Це справді серйозний виклик для регіону, наявності робочої сили. Питання релевантної зарплати – не зовсім питання молодіжної політики, але ми говоримо про це. Бо, отримуючи високу винагороду в Україні, вірогідність того, що молодь залишиться, вища. Також ми говоримо про можливість самореалізації, ті ж ради, підтримка ініціатив.

– Чи підтримуєте ви думку, що молодь стала менш активною в політиці? Звичайно, результати останніх виборів цю думку ніби спростовують, однак, можливо, це виняток, а не тенденція, адже до місцевих рад чи ОТГ молодь все ж балотується неохоче.

– Насправді є багато хороших прикладів по всій країні, коли це відбувається. Якщо ми говоримо про молодіжні ради, то варто згадати про кілька складників. З одного боку – це правова рамка, яка регламентується нормами. З іншого – йдеться про навчання. Написати закон не достатньо, варто зрозуміти, як інструмент працює. Тому і є неформальна освіта, яка передбачає тренінги, лекції. І третій аспект – це відсутність довіри між суспільством та владою з однієї сторони і розуміння того, як людина самостійно може вплинути на щось. Я згадував про кращі практики молодіжної роботи. Ми розробили каталог таких практик, які може побачити будь-хто. І молода людина з одного містечка чи села може побачити, як хтось, маючи схожу проблему, знайшов її вирішення в іншій громаді. Якщо хтось це зробив, чому не може інший? Також у нас є розроблений для молоді невеликий, але спеціалізований тренінг, аби навчити, як втілювати свої ідеї громаді: бюджети участі, слухання, експертиза, персональна участь у виборах. Окрім цього, тут є питання культурної традиції. Часто ми любимо згадувати, що молодь – це наше майбутнє. Але щойно вона пробує заявити про себе, її просять не висовуватися. Це елемент формування нової політичної культури і поступово це зміниться. Поки немає критичної маси позитивних прикладів. І наше завдання, зокрема, розповідати про це, підштовхувати молодь до руху. Звісно, молодість – це не панацея. Молода людина – не завжди апріорі не корумпована, має бачення, що і як робити. Все трішки складніше, але ми намагаємося останні кілька років працювати з людьми 15+, а не 18+,  як було досить. Ця робота відбувається спільно з різними партнерами, зокрема Українською академією лідерства, «Відкривай Україну». Тобто зі школярами, говоримо з ними про суспільні процеси, громадську освіту та проектний менеджмент, лідерські програми. І я бачу хороший результат.

ЧИТАТИ ТАКОЖ:

• Захар ТКАЧУК: "Ми створюємо спільноту, яка думатиме, як розвивати Луцьк"
• Олексій ВЕРЕМІЙЧИК: "Сучасну молодь важко здивувати, але ми намагаємося"
• Богдан ШИБА: «Щоб Луцьк розвивався, потрібно все перевернути з голови на ноги»