Чому українці за кордоном голосують по-іншому

«В наш час люди дізнаются, те щовони думають з телевізора»

– Віктор Пелевін

Вам цікаво чому українці за кордоном і в межах своєї ж держави голосують кардинально по-іншому? Якщо так, тоді приготуйтеся до зустрічі зі статистикою віч-на-віч. Доки на політичній карті нашої країни переможці з гордістю зафарбовували все зеленим, вигукучуючи в рупор телекамер про нечуване об’єднання громадян, активна меншість жартувала про відключення телеканалу «1+1» на теренах Львівської області, адже лише вона залишилась фіолетовою. В той час, як Володимир Зеленський з великим відривом переміг в Україні (73, 22% проти 24,45%) за її межами більшість все ж віддала свої голоси за Петра Порошенка (54, 73% проти 43,78%).

 

Світові лідери з сумнівами, цікавістю та певним острахом спостерігали за виборами в Україні. Результати підтримки проєвропейської позиції Петра Порошенка й демократичні тенденції у модернізації країни стали помітні, навіть, з-за океану. За чинного Гаранта Конституції проголосували як країни з найбільшою українською діаспорою, так і ті українці, що проживають у передових державах західної Європи, Скандинавії та Балканах, а саме: ФРН (55%), Австрія (66%), Велика Британія (69%), Франція (66%), Бельгія (63%), Нідерланди (74%), Іспанія (56%), Італія (62%), Потругалія (57%), Швейцарія (73%), Фінляндія (53%), Швеція (66%), Норвегія (69%), Данія (63%), Хорватія (54%), Сербія (55%), Македонія (52%), Греція (58%).

Впевнену перемогу Петро Порошенко здобув і серед українців які проживають в Азії. Зокрема: Індія (60%), КНР (52%), Південна Корея (56%), Японія (58%), Сінгапур (55%).

Активно вболівали за п’ятого президента і на дільницях за океаном, а саме США (73%), Канади (71%), Мексики (62%), Австралії (72%) чого не скажеш про країни Латинської Америки. Свої голоси Петру Порошенку також віддали українці, що проживають в Єгипті (59%), Туреччині (55%), ОАЕ (51%), ПАР (59%), Болгарії (57%), Словенії (57%), Чорногорії (73%), Румунії (52%), В’єтнамі (79%).

Тим часом Володимир Зеленський отримав першість серед українців які проживають в державах з сильним проросійським лобі: Азербайджан (52%), Білорусь (68%), Грузія (50.3%), Куба (84%), Латвія (61%), Вірменія (67%), Естонія (72%), Молдова (71%), Туркменістан (70%). Також підтримку Володимир Олександрович здобув в країнах у яких одна з найбільших концентрацій українських заробітчан: Угорщина (50.5%), Польща (50.6%), Литва (52%), Чехія (59%). Серед інших слід назвати: Конго (58%), Катар (60%), Аргентину (57%), Перу (60%), Туніс (57%), Бразилію (75%).

Окрім того в трьох країнах кандидати набрали порівну кількість голосів – Кувейті, Алжирі та Чилі. Загалом за кордом проголосувало 59 тисяч 830 громадян України на 101 виборчій дільниці.

Є декілька причин чому більшість українців її межами все ж віддали свої голоси за діючого президента. Насамперед це інакше мислення та оцінка транзитивних процесів і як наслідок вміння проаналізувати та виокремити поряд з невдачами й реальні досягнення п’ятого президента України: безвізовий режим, автокефальна церква, антиросійська коаліція, зміцнення армії тощо.

Ще одним фактором міг стати страх перед можливим реваншем проросійських сил та повернення України в орбіту впливу Росії, що у свою чергу може призвести як до втрати здобутків на міжнародній арені нашої держави, так і погіршення клімату відносин із Заходом.

Натомість за Володимира Зеленського активніше голосували в країнах із низьким рівнем життя, проросійським впливом та значною кількістю трудових мігрантів. Це можна пояснити як тим, що у кандидата не біло чітко сформованої позиції щодо зовнішньої політики, так і популізмом, який «Зе» команда змогла подати в абсолютно новому форматі.

В період між першим та другим туром виборів розгорнулись справжні бої без правил між прихильниками кандидатів. Слід зазначити, що більше конструктивних аргументі була на користь чинного президента, втім неможливо переконати людину, якщо вона не хоче бути переконаною. Як сказав Борис Березовський – « Дайте мені пульт від телевізору, і через півроку я зроблю президентом табуретку». Представникам ЗМІ, хоч і не завжди до вподоби коли їх кличуть четвертою гілкою влади, проте в країнах де люди частіше дивляться телевізор ніж читають книги їхній вплив беззаперечний.

Українці в Україні та за її межами мають не тільки спільне бажання розвитку нашої держави, але і відмінне шлях реалізації цього проекту. Ні історична ретроспектива, ні певні успіхи діючого президента не змогли забезпечити йому місце на чолі держави. І це не дивно, адже тут вдома українці хочуть швидких та докорінних змін перекладаючи всю відповідальність на президента, ким би він не був. Тоді як за кордом з розвитком політичної культури до українців прийшло усвідомлення – швидких і докорінних змін не буває.