Вулиця Луцька, на якій щодня свято

Вулиця Лесі Українки таки чимось особлива. Невелика, відносно тиха і затишна.

Вона щодня живе чиїмось талантом, чиїмись історіями на лавках, дитячим сміхом біля кольорових фонтанів і чиїмось болем у простягнутих руках.

Тісненько розміщені один біля одного крамнички, кафе, магазини постійно галасують про новинки, акції чи відкриття. Кульки, музика. А нещодавно вулиця вбралася у святкове вбрання. Скоро ж Великдень.

Ось маленька дівчинка захоплено переповідає мамі, як минув її день у садочку. Мама не з телефоном. Ніжно тримає дитя за ручку і чує кожне її слово. Ідуть. Посміхаються. Щасливі.

На лавці – хлопець і дівчина. Про щось говорять. На лавці навпроти – старенькі дідусь і бабця. Не так щиро посміхаються, але в очах обох видно ніжність і турботу.

На вулиці щодня мусить хтось грати. На трубі, на баяні, на флейті, на скрипці, на гітарі. Грають для душі або для того, щоб заробити гроші. У когось це виходить так, що аж дух перехоплює, і люди таки спиняються, щоб пропустити цю музику крізь себе.

На вулиці збирають кошти для хворих. Мимо таких історій також важко пройти. Так, часто збирають  і таким хворих, яких не існує. Та то справа кожного – давати гроші чи ні.

Тут завжди продаються книги. Інколи вдається купити за півціни книги українських сучасних авторів. Але зазвичай – це старезні, але добре збережені книги, які, в принципі, і ніхто купувати не хоче. Але люди, які їх продають, щодня спілкуються. Це для них важливо.

Тут щодня людно. Інколи і розминутися у натовпі важко. Люди снують туди-сюди. Поспішають на роботу, додому, на побачення. Зустрічаються із знайомими, обмінюються з ними щирими або не дуже посмішками. Інколи перекидаються кількома фразами. За дві хвилини розмови встигають коротенько розказати про заміжжя, пожалітися, що така цього року дорога цибуля, розказати про подругу, яка знову полетіла у Єгипет...

А от ввечері вулиця береже чужі таємниці. Кличе на побачення під ліхтарі.

І так щодня – музика, люди, історії...

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.