Вербову гілку на рушник та волочене похресникам: Великдень на Волині

До свята Світлого Христового Воскресіння віруючі готуються заздалегідь. Передусім – у молитвах та дотримуючись посту. Однак у сім’ях збереглися традиції вшанування цього свята та певні обряди.

Частина з них потрапила до записів шостого тому «Етнографічний образ сучасної України», що підготовлений Національною академією наук України, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. Їх робили у селах в тому числі Волинської області зі слів старших людей.

Нині частина цих традицій втрачена, або ж змінена. Але чимало й досі живуть навіть в міських квартирах.

Отож за тиждень до Великодня святкували Вербну неділю. В цей день традиційно йшли до церкви з гілочками верби, а потім билися ними, примовляючи «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень – Великдень». Вважалося, що таким чином, «побита» людина буде здоровою.

"Будь здоров, як вода. Рости хутко, як верба. Будь багатий, як земля"

Вербову гілочку зберігали, аби накрити нею рядно, яке клали на миску з тістом для майбутніх пасок. До слова, пекти їх у четвер чи п’ятницю. При цьому господиня молилася та зберігала мовчанку. Думки повинні бути світлими та чистими.

Четвер перед Великоднем називали Чистим. Цей день був для наведення ладу в оселі. Часто ще до сходу сонця люди милися. А ввечері йшли до церкви і приносили звідти вогонь. У Чистий четвер вогнем випалювали хрести в оселі.

У деяких селах розповідають, що часом напередодні Великодня і аж до самих проводів співали спеціальні обрядові пісні – рогульки. Однак саме в Страсну п’ятницю веселитися не варто. А ось у неділю заборонено сваритися та сумувати.

У церкву в Великодню ніч готували паски, м’ясо, хрін, яйця. Обов’язково одне з яєць мало бути облуплене. Інші ж красили у цибулинні або в зелені. Це облуплене яєчко після нічної служби ділили поміж членами сім’ї та з’їдали.

На Великдень традиційно вітаються: "Христос Воскрес! Воістину Воскрес!"

Рушник, який використовували для освячення їжі, у деяких селах вішали на деревах від грому. У записах також згадується, що коровам давали понюхати паску, кидали щіпку для домашньої птиці.

Шкаралупу закопували в землю. Тільки в одних згадках пояснення цьому – аби родила городина, а в інших – або зілля та бадилля не росло.

Перший день Великодня проводили вдома, з родиною, йшли до церкви. В гості не ходили.

Дівчата вмивалися яйцем. Мається на увазі, у воду клали крашанку, а потім вмивалися тією водою. І тоді личко дівчини буде таким же ж красивим, як та крашанка. Писанки ж малювали воском.

Загалом яйця були гостинцем у ті часи, адже для дорогих подарунків не було коштів чи можливостей.

Тож на другий день Пасхи, який називався волочевник, хрещені батьки приносили дітям волочене – хліб, яйця. А як засівали поле, то кидали у землю волочене, щоб ворони не клювали.

А ще вважалося, що якщо людина помирає на Пасху, то одразу потрапляє до Раю. Мовляв, тоді ворота Раю відкриті і все прощається найбільшим грішникам.

Згадується в народних традиціях і Суха середа – саме та, що перша після Великодня. (Оскільки часом згадується суха середа на 25 день після Пасхи, або ж друга середа, як Градова). У цей день заборонено робити щось на городі, інакше врожаю можна не чекати.

А ось про традицію обливатися у понеділок на Волині згадок немає.

У Навський (Тамтих, Мертвих) Великдень на кладовище брали коливо (поминальна страва), яйця та хліб. У могили пригрібали пригощення. А ось коли саме цей Великдень для померлих – то згадки різняться від села до села. У когось в неділю, в інших селах – в четвер. Тоді прибирали могилки, плели з барвінку вінок та одягали на хрести.

ЧИТАТИ ТАКОЖ:

• Великий піст: історія і правила дотримання
• Як правильно святкувати Великдень: поради волинських священиків