Так за кордоном святкують лише багаті люди, – організаторка свят агенції FeelGood Тетяна Зубрик (інтерв’ю)

Як вдало відсвяткувати корпоратив, відірватися на дні народженні чи зробити день весілля дійсно незабутнім, знають у луцькій івент-агенції FeelGood. Саме ця команда молодих, креативних та працьовитих людей вміють знайти ракурс, сказати влучне слово, організувати від лімузина до замку Любарта для того, аби клієнт був задоволений та міг сказати: «Моя мрія здійснилася».

«Конкурент» поспілкувався із активною та яскравою організаторкою із команди FeelGood Тетяною Зубрик та тепер  знає, чи дорого відсвяткувати своє весілля у стінах Луцького замку, які курйози можуть трапитися у день, коли має бути все ідеально, чому іноземці говорять тости по 10 хвилин, запрошують на весілля, яке відбудеться через 2 роки, та чи погано отримати свиню на корпоративі.

– FeelGood цьогоріч буде святкувати вже 5 років свого існування. Із чого все починалося і як ви виросли за ці 5 років? Що змінилося у команді?

– Ідейником заснування FeelGood був наш фотограф Вітя Голіков. Основний склад команди залишився, змінилися лише оператори. Спочатку у нас були Вадим Тарасюк і Антон Аношин. Згодом хлопці пішли у вільне плавання. У нас демократичні стосунки, ми й надалі дружимо, спілкуємося і співпрацюємо. Ми взяли собі у команду Сашу Солов’я. Наші хлопці-фотографи Вітя Голіков із Вовою Хомичем часто працювали із Сашею і запропонували йому стати членом команди.

У нас широке поняття «команда», адже є певна основа, ми називаємо це «штат». А є партнери, з якими ми працюємо. Ми відкриті до співпраці. В нас немає такого, що FeelGood працює лише «зі своїми» Ми співпрацюємо з людьми з різних міст. У Луцьку також співпрацюємо із іншими ведучими, операторами, фотографами, долучаємо інших людей. Це цікаво, адже в Україні івент-ринок розвивається, з’являються нові імена, це й людям цікавіше, адже вони вже бачили, що є в Луцьку, і стає цікаво, хто ж є за його межами.

Якщо говорити про розвиток FeelGood як агенції, то є дуже великий стрибок у кількості і якості проектів. Коли ми починали і мали маленькі весілля на 50-60 людей при ресторанах, а зараз можемо організувати будь-який івент на вулиці, в замку Любарта (всі, мабуть, чули про це весілля). Ми не обмежуємо себе ні локаціями, ні умовами, ні командою – для нас вже немає нічого неможливого в межах нашого міста.

– Ви є організаторами будь-яких свят. Однак весіль, певно, найбільше. Чим дивуєте вибагливих клієнтів? Що можете запропонувати найбільш незвичне?

– Ми себе не позиціонуємо як весільна агенція. Дійсно, ми робимо проекти різного спрямування, але весілля – це наше найбільше хобі, душа FeelGood. Тому що тут ми реалізовуємося не як спеціалісти, а як люди! Ми не працюємо за шаблонами, думаю, багато хто це може сказати. Маємо біля 30 весіль в сезон, і до кожного у нас індивідуальний підхід.

Ми дивуємо ставленням до клієнта. Вони для нас – друзі. Ми стараємося створювати таку атмосферу підготовки, щоб людям було дуже приємно готуватися до свого свята. Бо найбільша проблема в тому, що люди, потрапляючи в стресову ситуацію, почитають хвилюватися, сваритися між собою, можуть виникати конфлікти з батьками, між нареченими. Наша задача як організаторів – згладити всі кути і зробити підготовку до весілля максимально захопливою.

Якщо говорити про якісь глобальні речі і вибагливого клієнта, який хоче щось нестандартне на своє весілля, то, певно, повторюся – для нас немає нічого неможливого. Чим нестандартніша ідея, тим нам цікавіше.

Найбільш грандіозний проект – це весілля в замку Любарта. Ніхто до того не робив там. Відбулося все 27 травня 2018 року. Він грандіозний через те, що це пам'ятка архітектури та історії національного значення, є певні умови, які ми не могли порушити. Не могли закривати замок від відвідувачів до 7 вечора. Є ж момент монтажу, підготовки, поставити шатро, врахувати погодні умови, визначити, де буде розміщена кухня, проблеми з туалетом, освітленням. Але коли наречена прийшла і сказала: «Ми хочемо або весілля в замку, або ніяке», то розумієш, що це для людини мрія і ти не маєш права її не здійснити.

Для мене «вибагливість» полягає в якихось нестандартних завданнях і рішеннях. Та й ми не поділяємо клієнтів на вибагливих чи не вибагливих. Для нас будь-яке їхнє завдання є цілком нормальним до виконання. Звичайно, дуже часто це є питання лише бюджету.

– Нещодавно FeelGood організовувала вже 4-й «Бранч для наречених». Звідки виникла ідея такого заходу?

– Ідея запозичена з-за кордону. Там часто проводять такі проекти. Є й в Україні: Київ і Львів давно це реалізовував. Я спостерігала, десь 2 роки виношувала цю ідею, не могла зрозуміти, чи треба це Луцьку, боялася, щоб не розглянули це як рекламу самої агенції. Основна задача бранчу – показати нареченим, яким може бути їхнє весілля. А також підвищити рівень івент-сфери у нашому місті.

Попередні наші бранчі були лайтового формату, там були наші партнери, кожен обирав собі тему і, до прикладу, фотографи розповідали про ранок наречених, як відбувається зйомка, на що треба звернути увагу, як підготувати свою кімнату, як вибрати кімнату. Ведучий розповідав про те, як відбувається бенкетна частина, які обов’язки у ведучого, щоб наречена не повісила на нього всі можливі і неможливі функції. А цього року ми вирішили зробити більш масштабно, адже був великий попит, а на попередні заходи не вміщали ту кількість людей, яка хотіла потрапити. Цьогорічний бранч поділявся на три частини: лекційну, дегустаційну та розважальну. Хотіли продемонструвати людям, які у Луцьку є послуги, на якому ріні вони надаються, і показати, як це може виглядати. Тепер, коли наречена прийде, то розумітиме, що є світловий декор залу і сценічне світлове забезпечення. Бо раніше, коли говорили про це, то наречені не розуміли, за що мають платити 300 чи 500 доларів.

Нам було важливо підвищити рівень івент-сфери. Адже наше місто розвивається, але дуже відстає від Львова, Тернополя, Ужгорода. Луцьку ще треба підрости ментально і фінансово підготуватися. Також метою бранчу було відкриття нових талантів й імен. На бранчі представили нових кондитерів, кавер-гурт. Там кожен міг продегустувати солодощі, поспілкуватися з декораторами, сфотографуватися на фотозоні. Всі контакти були відкриті, ми підготували буклети для наречених з усією інформацією про партнерів бранчу.

Ми даємо нареченим усі карти в руки для того, щоб вони організували своє свято найкраще, і для того, щоб у Луцьку викорінити весілля низького рівня, щоб не було попсових кадрів, тамади низького рівня, лабухів-музикантів.

– Які найдивніші свята ви організовували? Можливо, були якісь дні народження чи весілля для тварин?

– Одного разу нашому ведучому подзвонили і запитали, чи він може провести розлучення (сміється, – К).  Була чоловіча вечірка біля басейну. На жаль, ведучий був зайнятий, але він би провів.

Серед цікавих свят маємо корпоративні заходи для фірм. Новорічні заходи ми повністю беремо під ключ і розробляємо вечірку для компанії за індивідуальним сценарієм. Вибираємо цікавий формат, тематику, граємо в якусь інтерактивну гру між працівниками чи у покер.

Цього року зробили аукціон і розіграли живу свинку на корпоративі. У нас був не Дід Мороз, а Bad Santa із маленькою свинкою (символом цього року), яку назвали Анфіскоюю. Ми її помили, нагодували. А чоловік, який на аукціоні виграв свинку, забрав її до батьків у село. Тобто ми стараємося знайти цікавий концепт свята.

Весілля має бути найгарнішим, найкращим і омріяним днем. А під час новорічних корпоративних заходів чи тематичних свят ми вже можемо погратися, запропонувати якісь фішки, конкурси, дрес-код.

– Певно поставлю найбільш неулюблене запитання: організація весілля – це дороге задоволення?

– Люди, які цінують свій час, не важають це дорогим. Їм легше ці речі перенести на плечі організатора і не хвилюватися за те, що буде.

Середня організація весілля вартує наприклад 500 доларів. І деякі люди переводять це в гривні й вважають, що це дорого. Але коли наречена купує сукню за 2 тисячі доларів, коли хороші музиканти коштують від 2 тисяч доларів, то ці 500 доларів втрачаються на тому фоні. До того ж той об’єм роботи, який робить організатор, не може зробити звичайна людина, адже наречена робить весілля вперше, а для нас це вже напрацювання і досвід.  У нас також були форс-мажори. Якось ретро-автомобіль оштрафували на Цуманському посту, а за півгодини він мав забрати наречену. У нас були партнери по кортежах, і це питання вирішилося за 10 хвилин. А який це був би стрес для нареченої?  На весіллі буває багато моментів, про які нареченні дізнаються навіть через рік.

– А які ще курйози траплялися з вами за 5 років існування агенції?

– Якось ще була церемонійна арка, а в ній стояла конструкція з надрукованим банером, був сильний вітер. Її почало так хитати, що цей банер сповзав. Декоратор тоді всю церемонію на стільці тримала його руками 30 хвилин. І уявіть, закінчується церемонія – і вітер стихає.

Також у нас був наречений не з Волині, який не сприймав обрядів. А наречена йому розповіла про такий смішний обряд, коли батьків катають на тачці. Він попросив, аби цього не було, і ми погодилися. І тут під закінчення весілля, яке пройшло на вищому рівні, підходить до мене дядько 120-ти кілограмів і каже: «Де тачка?» Я сказала, що ніхто батьків не буде катати, бо є домовленість з нареченими. За 10 хвилин цей чоловік десь знаходить ту тачку і завозить її в ресторан. Ми і наречений були в шоці. Проблему почав вирішувати ведучий Славко, який у мікрофон сказав, що наречений не знає цього обряду, тому й вирішили продемонструвати, як відбувається на Волині, коли останню дитину віддають заміж. Він все згладив, покатали батьків, а потім пояснили нареченому, що для нас це теж було неочікувано. А наречений сказав, що це класно вийшло і він не думав, що це так смішно.

Якихось глобальних курйозів, які пошкодили свято, не було. Суть організатора й в тому, щоб усе згладити.

– Кейтеринг – це щось нове і дуже модне в весільній сфері. Луцькі пари часто хочуть таке рішення свого весілля?

– Це закордонний досвід. Нам розповідала одна наречена, що її мама живе в Австрії, і їй прийшло запрошення на весілля, яке відбудеться через 2 роки. За кордоном люди планують весілля набагато раніше, бо ресторани всі розписані. І чому стали модні виїзні весілля? Бо не було місць у ресторанах. Ми робимо приватні заходи, вечірки, тому що люди втомлюються від одного й того ж. У нас, грубо кажучи, три ресторани – людям набридає це. Дівчина пішла до однієї подружки, другої, третьої, але своє весілля вона вже хоче інше.

Дуже круто, коли люди починають по-іншому мислити. Але є й ризики – це додаткові витрати та погодні умови. У 2017 році ми провели одне весілля на виїзді і це було на території ресторану, а минулого року ми провели вже три весілля на виїзді і 1 корпоративний проект. Тенденція йде до збільшення. Цього року їх може бути 7-10.

– А у вас є таке поняття, як «чайові»?

– Ми беремо гонорари. Але у моїй практиці було таке, що люди оплачують послуги і я в конверті бачу додаткові гроші. Я завжди про це повідомляю. Бо ж буває, що люди помиляються, можуть гроші не у той конверт покласти. Я завжди віддаю ці кошти.

У мене була така наречена, яка теж дала більшу суму, і я їй сказала, що вона, мабуть, помилилася. Віддаю їй гроші, а вона каже: «Я вважаю, що ви дуже мало поставили за свою роботу. А це я вас так оцінюю».

– Можете назвати найбільшу суму цих «чайових»?

– 300 доларів.

– Команду FeelGood у Луцьку, певно, знають усі. А чи знають про вас за кордоном? Доводилося організовувати свята іноземцям?

– За кордоном про нас, на жаль, ще не знають. Організовувати свято прямим іноземцям не доводилося, а от українкам, які виходять заміж за іноземця, – так. Для них набагато дорожче організувати весілля там. Зазвичай вони за кордоном розписуються і роблять сімейну вечерю.

Вперше таке весілля у нас було у 2016 році, там був наречений з Норвегії. Яскравим для мене було голландське весілля із нареченим Марком. Ми ще до цього часу дружимо, він коментує всі наші фотографії. А нашу команду він називає «монголс». Я до цього часу не знаю, що це означає. Щось типу як «гайс». Наш ведучий Славко навіть їздив до нього у гості. На цьому весіллі грав важкий рок – такі треки, які ми взагалі не очікували почути. Було цікавим і українсько-іспанське весілля, там цілий вечір танцювали сальсу. Цього року у липні у нас також буде українсько-американське весілля.

Це дуже круто, всі гості, які приїздять до нас у Луцьк, дуже здивовані з нашого святкування. Усі нам говорять про те, що так за кордоном святкують лише багаті люди.

Іноземці відрізняються від наших гостей проголошенням тостів. Вони їх не говорять віршиками чи «щастя-здоров’я», а розповідають історії з життя. Навіть були гості, які готували презентації. У них тост може бути 10 хвилин, але розповідають цікаві життєві історії: як вони познайомилися, які були курйози. Я люблю слухати іноземних гостей, так можна більше пізнати людину.

– В одному з каталогів весільних послуг написано, що ви команда, яка готова працювати 24 години на добу. А як і коли ви відпочиваєте?

– А в сезон взагалі не відпочиваємо. У мене вже давно стерті грані вихідних днів, відпусток, бо коли робота стає стилем життя, то вже й фактично не треба відпочивати. Я не приховую, що у мене трапляються моменти емоційного виснаження. Бо коли ти дуже віддаєшся проекту, то настає момент виснаження і треба перезавантажитися. Мені достатньо одну добу побути просто вдома зі собакою і навіть не треба виїжджати кудись.

Я можу похизуватися, що минулого року вперше спланувала відпустку (сміється, – К). Поїхала до подружки в Мадрид. Вперше виділила 5 днів. Я багато чим жертвую заради роботи, можливо, й фестивалями, де б хотіла побувати, чи іншими цікавими івентами, на які не можу потрапити через те, що працюю.

От не вмію відмовляти людям. У мене був момент, коли дуже хотіла потрапити на один концерт, але знайома попросила організувати весілля. Я продала квитки на концерт і не поїхала, бо не змогла відмовити. Але я отримую від цього кайф. Вважаю, що відпочину в 70 років. Коли пре і коли все виходить, є люди, яких можеш зробити щасливими, то вважаю, що треба інколи пожертвувати своїм часом. Адже відгуки, які вони дають вкінці, – це найдорожче, що може бути, дорожче за будь-які гонорари, «чайові» чи особисті плани. Це багато чого варте!

ФОТО: СЕРГІЙ Матвійчук
та з особистого архіву Тетяни Зубрик.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: 

• Такого чоловіка ще треба пошукати, – українка, яка вийшла заміж за африканця 
• "А принц на білому коні приїде?" – вікканська жриця Олена Кузьмич розповіла про ворожіння на Таро